Село під ярами, а над ним, як оберіг — козацька гора Сторожня…

Штрихи до портрета героїчного, працьовитого і співучого Під’яркова

Один з благословенних куточків нашої України — Під’ярків, що за якихось півгодини їзди від Львова. З його висот видно околиці міста Лева, проглядається Звенигород, вловлюється близькість до старовинної Бібрки. Навіть ті, що досі не бували тут, раз ступивши на цю землю, оцінять її багатства, відчують притягальну силу, заповідну красу. Надовго, як і автор цих рядків, зарядяться енергією добра, що струмує від мальовничих пейзажів цього села на Перемишлянщині і його людей.

Колись тут зупинялися перепочити князі

Відгомін шести з половиною віків, які літописи відводять Під’яркову, найперше вчувається у магічному шепоті сосен на горі Сторожні. Вона для місцевих жителів як оберіг. З покоління у покоління передається легенда, що на цьому узвишші, котре захищає під’ярківців від негоди, у давнину стояла висока дерев’яна вежа. При наближенні ворожих орд сторожа запалювала бочку зі смолою, даючи знак і сусіднім селам ставати до оборони. Звідси і назва гори.

Кажуть, одним з тих сторожів був осілий козак Ванько. Місце, де він мешкав, у Під’яркові досі називають Ваньківцями. Нині там живе рід Вуглевичів, але, як зазначив у своєму етнографічному дослідженні колишній директор школи, доброї пам’яті Мар’ян Кобзар (автор унікального різьбленого з липи іконостасу у храмі, збирач місцевих легенд, повір’їв, приповідок), ніхто не скаже: «Іду до Вуглевичів», а традиційно — «Іду до Козакових».

Ще одна з багатьох місцевих знаменитостей — Глібова гора. За переказами, у сиву давнину тут під час своїх візитів у західну Європу зупинялися на відпочинок князі Борис і Гліб, проголошені згодом святими. Чи не тому обидві під’ярківські церкви носять імена цих подвижників…

До місцевих музик записувалися у чергу за рік до весілля

Щороку, за день перед храмовим празником, який село справляє у середині травня, під’ярківські чоловіки, одягнувшись у вишиванки, піднімаються на Сторожню співати. Розпочинають з державного гімну, а вже потім протягом кількох годин затягують одну народну пісню за іншою. Для прикладу, цю — «Ой, вийшов місяць із-за хмари, долину ясно освітив…». Аж луна іде округою!

Співучість — одна з визначальних ознак цього села. Неймовірні хористи у Під’яркові! Їх шанують у районі. Місцеві школярі колись кілька кілометрів пішки йшли на виступ до сусіднього села, щоб перемогти у музичних конкурсах. Під’ярків пишається, що звідси набралася голосистості зірка вітчизняного шоу-бізнесу Наталка Карпа. Це її батько Семен написав щемливу пісню про село. Родина Карпів створила свій музичний ансамбль. Мали такі родинні гурти і Багрії-Коцани. А весільні музики — батько і три сини Кардашові — були настільки популярними, що замовляти їх треба було рік наперед. Добра слава по селу йде і про талант Григорія Гриновця, нині жителя американського штату Нью-Йорк. Залюблений у рідні простори, у чужині він склав поетично-пісенну присвяту Під’яркову…

Це село дало нашій державі багатьох січових стрільців, воїнів Української галицької армії і УПА, відомих людей мирних професій. З Під’яркова вийшов народний депутат трьох скликань, колишній голова Тернопільської облради і облдержадміністрації Богдан Бойко.

Голова Романівської сільради Іван Горішний розповів нам: окрім іншого, у Під’яркові дуже люблять наводити порядки — без адміністративної спонуки прибирають біля садиб, на вулицях, збираються на толоку у громадських місцях. Село — одне з найбільш доглянутих у районі. Люди потрохи будуються. Навіть порожні хати не залишають напризволяще — влітку тут вирує життя.

Інша гордість Під’яркова — десяток джерел зі смачнющою водою. І сади. Завдяки теплим пісочним горам, які «пригальмовують» зливи, не допускають вітрів, стуж, тутешні яблука-груші-горіхи-вишні-сливи щедро родять завжди. Вже у травні можна скуштувати черешень-маївок. Розповідають: «у старі часи» одна місцева жінка мала на ощадній книжці 70 тисяч крб., зароблених суто на садовині… Від війта почули і таке: хай там що, а у гостинних під’ярківських людей на столах завжди всього доволі. Одна з фірмових страв, за словами директора Народного дому Лесі Миколів, — вареники з усілякими апетитними начинками: сиром, картоплею, капустою, ягодами.

В Америці пекла під’ярківський хліб

У Під’яркові печуть особливо смачний житній хліб. Один з місцевих жителів пригадував нам дитячу романтику: коли хліб уже спікся, бабуся витягала його з печі, натирала часником, а потім вбирала у листя капусти. «Торта не треба було — таким смачним був той хліб!» — сказав співрозмовник.

Чи не найкраще вдавався цей головний під’ярківський продукт знаменитій місцевій «варелисі» — колишній колгоспній доярці Ганні Гриновець (царство їй небесне!). Як рання пташка, піднімалася місити тісто о четвертій ранку. Від того її заняття запахи над селом розносилися дивенні. Ще гарячі буханці посипала маком і кмином. А потім — на автобус, везла їх синові Богданові на роботу до Львова. Неповторний смак під’ярківського хліба свого часу пізнали у міськвиконкомі, прокуратурі, суді, де працював Богдан Гриновець. Ба навіть Америка! Двічі пані Ганна літала за океан провідати рідню. Не дармувала і там — пішла у ресторан під канадським кордоном варити їсти. А ще пекла свій домашній хліб. Тією працею у світах заробила собі і на хату, і на науку, одяганку дітям. Ми були вражені, коли почули, що ця роботяща селянка ще й встигала писати вірші. Один з них присвятила борцям за волю любої їй України.

Ідемо Під’ярковом — і на кожному кроці стрічаються нам життєрадісні люди-«характерники», які без роботи себе не уявляють. Під’ярківський фельдшер Ігор Паук у вільний від основної праці час пропадає на городі, у саду і на пасіці. Каже, у селі є кілька дрібних підприємців, які вирощують полуницю, проте більшість молоді за заробітками вибирається до міста. З іншого боку, на свою малу батьківщину повертаються краяни пенсійного віку. Як то добре було б, розмірковує пан Ігор, якби котрийсь інвестор зацікавив молоді руки роботою на місці. Зусиль одного власника фермерського господарства «Під'ярків» Сергія Пирча, який вирощує зернові культури і птицю, замало. Але і йому треба подякувати за те, що дав роботу майже трьом десяткам під’ярківців і жителям навколишніх сіл.

Неустанно турбується про рідне село (хоч і мешкає у Львові) Богдан Гриновець. Жодна громадська справа у Під’яркові не обходиться без його діяльної участі — чи то ямковий ремонт доріг, чи впорядкування територій біля церкви і цвинтаря. Михайлович з друзями замовив у демнянських каменотесів фігуру Божої матері, подбав про чавунну браму на кладовищі, про асфальтні доріжки, лавочки для стареньких. Відгукується на всі приватні просьби. Тепер із земляками організовує ювілей села. Нема такого місцевого мешканця, щоб, зустрівши цього добродія на вулиці, не зупинився і не схилив у вітанні перед ним голову.

На обійсті Богдана Гриновця, як і в інших під’ярківців, щедро родять сади

Без школи село не матиме опори…

Побували ми на обійсті іншого авторитетного під’ярківця — колишнього військовика, сільського активіста Богдана Дубровського. Це він біля Народного дому (ремонт якого організував) розбив горіховий сад, доклався до відновлення медпункту, обладнання дитмайданчика. Треба чимсь громаді допомогти — бере з дому молоток-цвяхи, пилку і йде на поміч. У своїй хаті створив міні-музей старожитностей: із бамбетлем, маґівницею, масничкою, нецками-ночвами, стареньким «желізком» (праскою), годинником-дзиґаром. Цікавить ся сучасною і минулою історією України. Зокрема, розповів нам, що дідусь його дружини Олі служив в охороні Симона Петлюри…

Богдан Дубровський разом з внуком Анатолієм зібрали міні-музей старожитностей

Через день після Дня Незалежності Під’ярків збереться на свої іменини — разом з гостями справлятиме 650-річчя села. На честь цієї події відслужать Божественні літургії в обох борисоглібських храмах. Викладач одного з львівських коледжів Тарас Березюк нагадає землякам славну історію отчого краю. Презентуватимуть прапор і герб села (його елементом буде яблуневий цвіт). Заплановано виступ духового оркестру зі Львова. Сини краєзнавця

Мар’яна Кобзаря, Володимир і Богдан, зварять козацького кулешу. Місцеві господині напечуть житнього хліба, слава про який ходить округами, наготують святкових страв. Буде багато співів і танців, інших забав для дітей і дорослих. А заодно — серйозних розмов про завтрашній день Під’яркова. Про його долю з нотками тривоги говорила нам секретар сільради Марія Булка:

— Хочу, щоб наше село жило щасливо. Щоб у ньому ніколи не зачинялися двері бібліотеки, Народного дому, ФАПу, дитсадка. Щоб більше народжувалося малят. Щоб знову дитячими голосами наповнилася школа, яку тимчасово закрили. Школа — опора села. Хочу, щоб наші люди мали роботу і не виїжджали в її пошуках на край світу…

Віриться, Під’яркову під силу впоратися з цими та іншими викликами. За свій довгий вік він переніс і не такі випробування. Із успадкованим від предків духовним стержнем, зі своїми людьми, лісами, луками, садами, джерелами, зі своїм житнім хлібом, Глібовою горою і Сторожнею це галицьке село-перлина під ярами напише нові сторінки власної книги буття.

Усі фото автора