Свою Революцію гідності родина Дмитришиних виграла!

Директор Устянської школи програв суд учениці та її батькові, яких принижував. Керівника дев’ятирічки, який викладає правознавство, односельці звинувачували в аморальній поведінці

Директор Устянської школи Віталій Бахорський і його колишня учениця Христина Дмитришин. В руках у дівчинки – завойовані нею в «Артеку» нагороди, які керівник школи казав їй «засунути знаєш куди». Фото автора

Миколаївський районний суд Львівської області відхилив позов директора школи зі села Устя Віталія Бахорського про захист «гідності, честі та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди». Позивач заявляв, що його односельці Роман та Ірина Дмитришини, донька яких Христина донедавна навчалася у місцевій школі, а також голова Дроговизької сільради Ігор Мельник розповсюдили про нього як керівника освітнього закладу недостовірну негативну інформацію. Мовляв, це принизило його, вдарило по авторитету, погіршило здоров’я. Директор школи просив суд зобов’язати відповідачів спростувати «неправдиву інформацію», вибачитися перед ним і компенсувати моральну шкоду на загальну суму 90 тис. грн. Зваживши аргументи сторін, вислухавши пояснення свідків, суддя Ігор Карбовнік у задоволенні позову директора школи відмовив.

Восени минулого року «Високий Замок» у публікаціях «Засунь собі свою грамоту знаєш куди!..», «Рекомендовано дати йому догану…», «Перед екзаменом обмацував дівчат. А потім давав їм по дупі…» розповідав про затяжний конфлікт в Устянській школі. Крім авторитарного стилю роботи, репресій проти колег, директора цього закладу звинувачували в антипедагогічній, аморальній поведінці щодо школярів та їхніх батьків. Це, зокрема, проявлялося в образах, яких зазнавала від пана Бахорського одна з кращих учениць Христина Дмитришин. Директор школи кидав на її адресу непристойні репліки, шикував дівчат у ряд і бив їх по сідницях. Одного разу Христина перехопила занесену для удару руку і сказала директору, що той не має права бити учнів. Що як викладач правознавства повинен знати про відповідальність за це. Попередила, що поскаржиться за таке свавілля батькові. І тоді пан Бахорський при всьому класі грубо образив Романа Дмитришина. Директор школи (часто козиряє ще й фахом практичного психолога у закладах освіти) назвав його… черв’яком, якого роздушить.

Сказано це було про батька трьох дітей, учасника Революції гідності, який у критичні дні Майдану під кулями снайперів виносив поранених і вбитих…

Під час сільських слухань, а згодом і у поліції колишні учні Устянської школи повідомили інші факти непристойної поведінки директора школи Бахорського, вимагали його звільнення. Спеціально створена комісія у районі, вивчивши всі обставини справи, критично оцінила дії цього керівника. Одноголосно рекомендувала райвідділу освіти накласти на Бахорського дисциплінарне стягнення. Це і було зроблено — він отримав догану.

Попри це, пан Бахорський ні на мізинець не вважає себе винним. Подав на своїх «кривдників» до суду. Безуспішно. Детальніше про перипетії цієї непривабливої історії, роль у ній деяких освітян, чиновників, які забули про свою високу місію як представників держави, про кругову поруку ми розповімо в одному з наступних номерів. А поки що хочемо відзначити дивовижну стійкість родини Дмитришиних, яка до кінця боролася за справедливість, за права, за честь своєї дитини. Свою Революцію гідності Дмитришини виграли!

Ця перемога, цей резонансний судовий процес у Миколаєві має ще один позитив — тепер можна бути впевненим, що в Устянській школі більше ніхто не посміє принизити її учнів.

Віриться, що і в інших освітніх закладах, де ще наважуються діяти всупереч закону і елементарним етичним нормам, зарубають собі на носі: наші діти та їхні батьки — не «черв'яки»!

Коментар для «ВЗ»
Микола Оприско, доцент кафедри цивільного права та процессу Львівського національного університету ім. І. Франка, кандидат юридичних наук

Особа, яка бере на себе таку важливу місію, як педагог, ба більше — керівник державної навчальної установи, повинна розуміти свою відповідальність за це. Вона — публічна особа, її право на приватність обмежується суспільним інтересом. Особи, які формують світогляд наших дітей, займаються їхнім вихованням, повинні мати кришталево чисту репутацію і високий моральний авторитет. Вони повинні діяти так, щоб за їхні вчинки не було соромно.