• You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Не маю ні сну, ні радості, ні весіль, ні хрестин. Лише цвинтар, цвинтар, цвинтар…»

«Не маю ні сну, ні радості, ні весіль, ні хрестин. Лише цвинтар, цвинтар, цвинтар…»

27 липня — 16-та річниця найбільшої катастрофи в історії авіаційних свят — Скнилівської трагедії

Скнилівська трагедія. Архівне фото

Щороку при наближенні 27 липня, дня пам’яті жертв Скнилівської авікатастрофи, починає кровоточити ця рана. Знову «виходять на поверхню» страшні кадри понівечених на летовищі мертвих тіл. Знову разом із родичами загиблих відчуваємо їхній біль, пропускаємо його через себе. А що вже казати про тих, хто втратив у тій страшній трагедії найдорожчих? З кожним роком їхні страждання, всупереч усьому, стають усе сильнішими…

На цьому тлі недоречними виглядають усі спроби влади «провести заходи із вшанування жертв трагедії». Постраждалі з року в рік говорять, що про них згадують лише напередодні 27 липня. «Навіть не хочеться про це говорити. І цього року у Львівській міській раді була зустріч із членами сімей загиблих, — розповів «ВЗ» голова ГО «Скнилівська трагедія» Іван Куц. — Влада щороку нам висловлює співчуття. Куди мені це співчуття притулити? Влада нас не чує. Після 16 років держава досі не визнала, що Скнилівська трагедія — це було убивство людей. Ніхто за це не відповів. Усе тодішнє військове керівництво після скоєного злочину пішло на підвищення. Усю вину перекинули на пілота Володимира Топонара, якому присудили 14 років, але відсидів 7. Але він у тюрмі не сидів, просто ходив відмічався. Одружився, грав на баяні… Це цинізм. Хай під тими, хто скоїв тут біду, земля горить. Влада навіть не вибачилася перед нами. За те, що вбили дітей.

Ми, постраждалі, не маємо жодного статусу. Я — батько, якому влада вбила двох дітей (Іван Куц втратив у катастрофі сина і дочку — 20-річного Андрія, який закінчив школу із золотою медаллю і був студентом третього курсу «Львівської політехніки» і 13-річну Зоряну. — Авт.). У моїй пам’яті все це прокручується до хвилини. Починаючи від вибуху літака і до трупів і запаху обвуглених тіл. Усе стоїть перед очима. Це тільки опізнаних 77 загиблих, а 350 кілограмів понівеченої біомаси — хто це ідентифікує? Я своїми руками витягував із землі частини тіл. І з кожним роком це все стає більш болячим. Я мучуся. Я ветеран військової служби, 27 років прослужив. Я інвалід третьої групи, маю купу захворювань. У 17-му році переніс інсульт. І маю ходити на роботу, бо мені не вистачає на оплату квартири. Ми, постраждалі, ледь зводимо кінця з кінцями. Прирівняйте нас до учасників бойових дій, чи ще до когось, перерахуйте нам пенсію. Люди старіють, вмирають. Тільки дякую Богу за те, що дає сили і допомагає нести оту ношу. Не дай, Боже комусь із таким стражданням стикнутися. Не побажаю навіть найзлішому ворогу. Я не маю ні сну, ні радості, ні весіль, ні хрестин. Лише цвинтар, цвинтар, цвинтар… Донесіть мій батьківський біль до усіх…"

А тим часом…

Львівська влада у день 16-х роковин трагедії вшановуватиме пам"ять загиблих на Скнилові. О 10.00 у каплиці Всіх святих українського народу і пам’яті жертв Скнилівської трагедії, що біля летовища (вул. Авіаційна, 1), відбудеться Божественна літургія. Об 11.00 — парастас за загиблими. Після цього — перехід до «Сегменту пам’яті» жертв Скнилівської трагедії, що на аеродромі. Там біля пам’ятного знаку відбудеться панахида та покладання квітів до могил загиблих. Міська влада щороку надає одноразову матеріальну допомогу членам сімей загиблих в авіакатастрофі. Цього року 48 членів сімей загиблих отримають по 2 тисячі гривень. Загальна сума виплат — 96 тисяч грн.

Довідка «ВЗ»

Скнилівська трагедія — аварія, яка сталась під час святкування 60-ї річниці 14-го авіаційного корпусу Військово-повітряних сил України на летовищі «Скнилів» під Львовом 27 липня 2002 року. Внаслідок падіння винищувача Су-27УБ у натовп глядачів, загинуло 77 осіб (серед них — 28 дітей) і постраждало близько 250 людей. За кількістю загиблих, ця подія вважається найбільшою катастрофою в історії авіаційних свят.

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Не маю ні сну, ні радості, ні весіль, ні хрестин. Лише цвинтар, цвинтар, цвинтар…»