Грузини кажуть: гість у домі — посланець від Бога

Враження від неймовірної подорожі журналіста «ВЗ» до країни гір, сонця і вина

Жодна країна не справляла на мене такого позитивного враження, як Грузія. Грузія настільки багатогранна і незвична, що, побувавши у цій країні, неможливо знайти потрібні слова, аби описати гостинність жителів, красу гір і місцеву кухню. Не хочу ображати рідні Карпати, в красу яких закохуєшся з першого погляду, але гарніших гір, як у Грузії, я не бачила. Вони просто фантастичні, аж дух захоплює. Тільки тут можна сповна зрозуміти слова пісні, що «Краще гір можуть бути тільки гори…». Гори нависають над країною, ніби охороняючи її.

«Гамарджоба, генацвалє!». Цю фразу бодай раз у житті чув кожен з нас. У неї закладено ставлення грузинів до гостей — повага, щедрість і доброта. Буквально три десятки років тому Грузія була однією з 15 братніх республік, де процвітали злодійство, махінації, корупція… Не кожен може тепер здогадуватися, чим і як живе країна сьогодні.

Усе почало змінюватися, коли президентом Грузії у 2004 році став Михаїл Саакашвілі, або, як його по-дружньому називали гру зини, Міша, або Міхо. Ще на початках свого правління Міхо сказав, що «грузини — перша нація, у якій Радянський Союз помер раз і назавжди». І слова дотримав. Почав відбудовувати дороги, споруджувати лікарні, зводити нове житло.

За словами політолога Тенгіза Цулашвілі, президент Саакашвілі був впертим і дуже наполегливим. Якщо він сказав, що за місяць треба збудувати щось конкретне, значить, за місяць ця будівля повинна була стояти. Якщо хтось не виконував його наказів, завтра вже не працював на займаній посаді.

Завдяки йому Грузія стала справжнім відкриттям у сфері туризму. Це не дивно, бо, окрім гір, моря, цілющого повітря, цікавого історичного минулого, п’янкого вина, Грузія може похвалитися спокоєм і безпекою. ПРИ екс-резидентові було знищено майже усі тіньові схеми отримання документів для організації власного бізнесу.

Була здивована, коли нас запросили на вечерю у кафе «Квартира № 37», що на восьмому поверсі житлового будинку. Саме кафе — у квартирі, а літня тераса — на даху будинку. І не тільки літня тераса. Власник кафе, колишній лікар Заза, робить там вино, смажить шашлики та інші смаколики просто неба.

На моє запитання, як вдалося відкрити у житловому будинку такий колоритний ресторанчик, Заза відповів, що на оформлення документів витратив лише… три години. Без хабарів!

Так вже склалося історично, що грузини — неймовірно гостинний народ. Тут переплітаються стародавні звичаї з ре лігійними поглядами, бо, за словами Зази, гість у домі — посланець від Бога. Споконвіку гостинність вважалася однією з найважливіших якостей грузина нарівні з хоробрістю. Якщо ви прийшли в гості у дім грузина, голодним вас не випустять. І сумно не буде, бо господар витягне з погреба не один літр вина, у комплекті до якого додаються колоритні тости з легендами, притчами і прислів’ями.

Заза і його родина вже так догоджали українським гостям, що ми вже не могли ні їсти ні пити, а вони все носили й носили.

Та й не тільки Заза. Коли ми пізно ввечері поверталися додому таксі і розмовляли українською, водій поцікавився, звідки ми приїхали. Коли почув, що з України, та ще й зі Львова, скерував машину вправо і припаркувався. З-під шоферського крісла вийняв пляшку вина, а з «бардачка» пластиковий стаканчик, і сказав: «Це вам, дорогі гості!». Ми почали відмовлятися, але він настільки щиро хотів нас почастувати, що опиратися довго не було сил. Чоловік розпитував буквально про все: політичну обстановку, рівень життя і навіть погоду. Не міг натішитися, що у його машині — українці.

Коли ми поверталися з чергової екскурсії Аджарією, наш бусик зупинився біля водоспаду. Місцеві продавали там вино, горіхи, чурчхелу, овочі і фрукти. Ми з подругою прогулювалися між рядами і спілкувалися між собою. Один чоловік аж вибіг з-за прилавка: «Ви розмовляєте українською! Я колись їздив в Україну, приганяв у Грузію автобуси зі Львова…». А коли почув, що ми зі Львова, вже нас не відпускав — і вином частував, і горіхами, і просив, щоб ми якомога більше розповіли про Львів.

Якщо розповідати про Грузію, не можна не згадати про її кухню. Тут смачне абсолютно все: м’ясні, рибні, борошняні, овочеві страви. Щоразу нас частували чимось новим, чого ми не пробували раніше. І кожна нова страва була смачнішою за попередню.

Ще мене здивував той факт, що в Грузії більша частина пам’яток — безплатна. Я би назвала цю країну ідеальною для бюджетного туриста. Якщо десь і треба було платити за квиток, то ціна символічна.

Не можу оминути і цінової політики цієї країни. Національна валюта міцно тримається. За долар треба віддати 2,45 ларі. При середній зарплаті 600 ларі (6600 грн.) за комунальні послуги взимку треба віддати до 100 ларі (1100 грн.), влітку — 60 ларі (660 грн.). Купити житло у Тбілісі — дороге задоволення. За квадратний метр треба викласти від 1200 до 1500 доларів!

Кілограм пахучих помідорів — 3,5 ларі (39 грн.), кілограм рису — 3 ларі (33 грн.). Пляшка доброго вина — від 8 до 18 ларі (88 — 200 грн.). Замовити хачапурі у кафешці чи ресторані — 8 ларі (88 грн.), стільки ж коштує суп харчо. Пляшка вина у ресторані (літрова) — 12 ларі (132 грн.). На ринку і з водієм таксі, як і в Ізраїлі, треба торгуватися. Якщо набрали на ринку на 20 ларі, можна збити ціну наполовину. Те саме за проїзд у таксі. (За винятком виклику машини телефоном. Там вартість визначена відразу. — Г. Я.).

У Тбілісі машин з шашечками — на кожному кроці. Як правило, з кермом справа. Їх привозять з Японії або зі Штатів. Їздять таксисти без правил. Перед «зеброю» не зупиняються, на світлофори іноді уваги не звертають.

Попри те, що за останні роки Грузія стала європейською країною, там і досі на вулицях багато жебраків — не лише дорослих, а й дітей. Просять іноді дуже наполегливо, але не крадуть.

Мені сподобалося, що в Грузії і старше, і молодше покоління спілкується між собою грузинською. І тільки з іноземцями або англійською, або російською. Усі таблички на вулицях — рідною мовою. За словами Тенгіза Цулашвілі, російською у Грузії розмовляє в основному старше покоління. Молодь російської не вчить. У школі такого предмета нема, хіба що можна вивчати факультативно. «Ми ображений на Росію народ. Бо те, що сталося 2008 року, і те, що було перед цими трагічними подіями, починаючи з 1921 року, увесь цей біль, який нам заподіяла Росія, пробачити не можна. І всі ми розуміємо: щоб зберегти нашу культуру, треба насамперед бути грузином і володіти мовою. У нас у ДНК закладене патріотичне виховання, у кожній крапельці крові. Наш народ не мав п’ятидесяти років мирного життя. Протягом століть на нас постійно хтось нападав. Я сам дивуюся, як ми могли зберегти культуру. Це — феномен. Мабуть, треба дуже сильно любити Грузію».

Редакція газети «Високий Замок» дякує авіакомпанії YanAir та українському Центру розвитку туризму за організацію цікавої подорожі.