Чорниці у Карпатах дозріли з «випередженням графіка»

Але збирати їх не дуже є кому, багато селян виїхали на заробітки

Зазвичай ягоди (саме так жителі карпатських сіл називають чорниці) дозрівають наприкінці червня — на початку липня, і збирають їх цілий липень, а цього року в сере дині червня місцеві вже збирали перші врожаї.

Торік природа завинила: через травневі приморозки цвіт чорниці у Карпатах померз, відтак ягід було мало. Цього року природа ніби віддає борг, компенсовує людям торішні збитки. І селяни поспішають на «чорничні плантації».

У пані Оксани пальці фіолетові, про манікюр на найближчий час мусить забути. Зі самого ранку йде на полонину, де чорничні плантації, і кілька годин поспіль, не розгинаючи спини, збирає ягоди. Наразі збирає для власних потреб. «Коли ягоди починають приймати заготівельники, то собі шкодуєш, бо хочеться грошей заробити, — каже жінка. — А де у селі ще заробиш? Хіба на ягодах. Крім того, перші чорниці добрі на варення, бо тверді, „м'ясисті“, ще не встигли набрати „зайвої“ вологи». Вчора за кілька годин 18 літрів зібрала.

Зранку селяни з відрами та наплічниками йдуть по афини. Сезон короткий, усі хочуть заробити, а цим користуються перекупники, які з минулої неділі вже почали приймати ягоди. Торік приймали по 35 гривень, бо ягід було мало. Нині беруть по 30 грн за кг.

Цього літа, на відміну від попередніх, людей у карпатських селах залишилось не так багато — повиїжджали на заробітки. Хто у Польщу на полуниці, хто у Чехію на заводи… Особливо молодь активно їде. Тож по ягоди йдуть хіба старі та діти.

Місцеві збирають чорниці спеціальними саморобними пристроями, так званими чесалками-дергачками, що нагадують великий гребінець. Пані Оксана наразі збирає руками, дергачкою ще не користується, бо, каже, є ще доста зелених ягід, і дергачки їх понищать. Бідкається, що селяни на це не зважають, беруть дергачки і вичісують кущі «під нуль». Як з тим варварством боротися, не знає. «Хіба би голова сільради ще хоча б на тиждень заборонив заготівельникам приймати ягоди, щоб дозріли», — каже жінка. Бо до свідомості людей годі достукатися, коли йдеться про гроші.

Збирати чорницю, то направду пекельна праця. Я минулими вихідними була у Карпатах і зібрала для себе, може, з два літри. То наступного ранку з ліжка підвестися не могла: у всьому тілі — страшна кріпатура, а поперек так болів, що думала до лікаря їхати. Тож коли йду на базар і бачу, як жіночки продають ягоди, то вже не торгуюсь. Розумію, що вони добряче наробилися, аби ми, міські жителі, ласували лісовими дарами…

P. S. На Галицькому базарі у Львові пані, у якої я завжди купую сметану, пропонує мені вишні зі свого саду. «Вже вишня є?!» — дивуюся, бо для цієї ягоди ще явно не сезон. Каже, цього року на її городі усі ягоди вродили одночасно. «Такого ще ніколи не було, — дивується, — щоб і полуниця, і черешня, і смородина, і вишня вродили одночасно! Як собі з цим дати раду — не знаю. Це ж усе треба одночасно збирати і щось з тим добром робити: варення, компоти… А де час на то взяти? Боюсь, багато пропаде… Купіть пані, вишню», — благає. Ну як не купити стиглих вишень в середині червня за 30 гривень!