«Русский дух» українського газового транзиту

Петербурзькі знайомі Путіна виявилися бенефіціарами українського газового транзиту в 2000-х роках

Розслідування телеканалу «Дождь», опубліковане минулого тижня, вкотре доводить, що донедавна майже увесь газовий ринок України був окупований «людьми зі Сходу». Ба більше, він і досі залишається значною мірою залежним від них. Журналісти Марія Жолобова та Роман Баданін довели, що ці люди були дуже наближеними до Володимира Путіна. «ВЗ» публікує переклад їхньої статті.

Майже 20 років тому міністр палива та енергетики Росії Віктор Калюжний емоційно критикував топ-менеджмент «Газпрому», який уклав контракт з маловідомою компанією «Ітера» на перепродаж туркменського газу в Україну газпромівськими трубами. «Навіщо потрібна ця «Ітера», — дивувався міністр.

Калюжний агітував за створення спільного підприємства Росії та України, і Путін тоді, як повідомляли ЗМІ, цю ідею підтримав. Навесні 2001 року керівник «Газпрому» Рем Вяхірєв пішов з посади, і «Ітера» втратила повноваження постачальника туркменського газу в Україну — але тільки тому, що їх передали іншому посереднику — певній Eural Trans Gas (ETG). Передбачалося, що «Газпром» стане співзасновником ETG, та згодом газовий монополіст відмовився від такої ідеї. Хто стоїть за Eural Trans Gas (ETG), було невідомо.

Скандальний трейдер

ETG називали «найзагадковішим явищем епохи Олексія Міллера. До неї мали ті ж претензії, що й до «Ітери». Особливо обурювався акціонер «Газпрому» — інвестиційний фонд Hermitage Capital. Влітку 2004 року він різко розкритикував дії менеджменту компанії, оприлюднивши доповідь «Основні проблеми «Газпрому». За великим рахунком, її було присвячено, — це версія фонду, — украй невигідній оборудці з Eural Trans Gas. Як зауважено у доповіді фонду Hermitage Capital, ETG отримує доходи від транспортування газу, які мали б дістатися «Газпрому», оскільки він фізично поєднує сторони оборудки. Ба більше, — отримуючи у своє розпорядження частину газу як плату за транспортування, ETG конкурує з… «Газпромом» на європейських ринках — компанія постачала також газ у Німеччину, Польщу та Словаччину.

Частка Eural Trans Gas у постачанні імпортного газу в Україну була навіть більшою за «газпромівську» — 57% проти 43%. Що більше, — «Газпром» видав Eural Trans Gas кредит на 70 мільйонів доларів, ще 227 мільйонів компанія отримала від Внєшекономбанка під гарантії «Газпрому». «Ведомости» писали, що на ці гроші ETG врешті закупила газ, який замінив поставки «Газпрому» у Польщу. Директор з корпоративних розслідувань ІК Hermitage Вадим Клейнер оцінив втрачену вигоду «Газпрому» у 2 мільярди доларів на рік.

«Не уявляю, як менеджмент „Газпрому“ виплутуватиметься з цієї ситуації, — заявив тоді чиновник Мінекономрозвитку Р Ф „Ведомостям“. — Мова йде навіть не про куплений Україною туркменський газ, який потрапив до Європи через наївність „Газпрому“, а про приватні поставки на експорт під поруку монополії. „Газпром“ сам зруйнував свою монополію на експорт».

Менеджменту, однак, не треба було виплутуватись — поставки справно тривали з кінця 2002 до 2005 року. У «Газпромі» називали висновки Hermitage «безпідставними та необ’єктивними» і пояснювали, що віддали транзит посереднику для того, щоб оптимізувати податки.

Хто стоїть за ETG було невідомо. Компанію створили 2002 року троє громадян Румунії та ізраїльтянин, який називав себе адвокатом Семена Могилевича — російсько-українського бізнесмена та авторитета, який потрапив у десятку найнебезпечніших з точки зору ФБР злочинців. Відтак власником себе оголосив український олігарх Дмитро Фірташ.

Документально ланцюжок до нього не провадив — власниками 70% акцій ETG були невідомі громадянки Кіпру — через належні їм компанії Dema Trustees та Dema Nominees. Hermitage Capital не зміг визначити бенефіціарів компанії і зрозуміти, з якою метою «Газпром» бере участь у схемі.

Однак, як з’ясував Дождь, до цієї компанії мають стосунок троє авторитетних петербуржців, пов’язаних і з кримінальним світом, і з оточенням Володимира Путіна. Dema Trustees і Dema Nominees опосередковано володіють частками у Петербурзькому нафтовому терміналі — одному з найбільших на Балтиці, за яким стоять фігури Іллі Трабера, Сергія Васильєва і Дмитра Скігіна. Одним із засновників ПНТ вважався Морський порт Санкт-Петербург, власником якого в 1990 роках був Трабер. Чинний глава «Газпрому» Олексій Міллер у той час був директором з інвестицій у компанії Трабера «ОБИП», що управляла портом, а Олександр Дюков (зараз керівник «Газпром-нефть») був генеральним директором самого порту. І до Морського порту Міллер був підлеглим у Дюкова — той очолював ПНТ, Міллер був його заступником.

Власники нафтового терміналу приховані за кіпрськими офшорами. Засновники одного з них — Dema Trustees і Dema Nominees. За трьома іншими стоять компанії з Панами — Parkway Holding Company та Strongbow Investment. За даними реєстру Панами, їхні директори — Маркус Гаслер і Грехкм Сміт. Це традиційні керуючі бізнесом Скігіна, зазвичай вони реєструють компанії у місті Руггелі (Ліхтенштейн). Одна з них — Horizon International Trading. Колишній працівник секретної служби Монако Роберт Ерінджер стверджує, що її материнська компанія — Sotrama — через торгівлю нафтою відмивала гроші тамбовської ОЗГ у Європі.
Васильєв вийшов з капіталу ПНТ, стверджує Михайло Скігін, спадкоємець бізнесу свого батька, але відмовляється розповідати деталі. Він розповів, що Васильєв не бере участі в управлінні компанією. Скігін не став заперечувати, що має стосунок до Dema Nominees і Dema Trustees. Однак він наголосив, що кіпрська Dema Services — мабуть, юридична фірма, яка керує цими офшорами, — надає послуги багатьом компаніям. Та про компанію Eural Trans Gas​ він чує вперше, заявив Скігін.

«Міша радше планувався як більш-менш цивілізований на вигляд фронтмен усього всього безладу», — каже про Михайла Скігіна колишній партнер його батька у компанії «Совекс» Максим Фрейдзон. Кілька років тому він заявив, що Васильєв і Трабер силою позбавили його частки у цій компанії. Він досі намагається відсудити свою частку в «Совексі». Фрейдзон не вважає Михайла Скігіна самостійним бізнесменом. «Погодьтеся, що показувати Сергія Васильєва як керівника якоїсь фінансової структури — трішки неоковирно вийде», — каже він.

«Дождь» зв’язався з одним із колишніх топ-менеджерів Морського порту. Він заявив, що знає компанії Dema Trustees та Dema Nominees, і що вони належали «пітерським». Точніше, назвати бенефіціарів він не зміг. Колишній працівник мерії Санкт-Петербурга вважає, що за цими компаніями може стояти фактичний співвласник ПНТ Сергій Васильєв.

Схоже, як Eural Trans Gas колись замінила «Ітеру» у ролі посередника між Україною і «Газпромом», так «Росукренерго» 2005 року замінила ETG. Згодом розпочалася так звана газова війна з Україною: прем’єр-міністр Юлія Тимошенко вимагала, щоб «Газпром» відмовився від послуг посередника, керівник монополії Олексій Міллер заявляв, що поки Україна не віддасть свою заборгованість, цього не буде.

Структура власності компанії була такою ж невизначено, як і в Eural Trans Gas: це було спільне підприємство «Газпрому» і австрійської інвестиційної компанії RaiffeisenInvestment, але Україна вважала реальним власником компанії Семена Могилевича. Як тоді писали «Ведомости», «незважаючи на те, що створення Rosukrenergo було погоджено президентами Росії та України, і Володимир Путін, і Віктор Ющенко стверджували, що не знають бенефіціарів трейдера». Відтак реальними власниками «Росукренерго» зацікавилися в американському Мінюсті і ФБР, і тоді власником трейдера знову оголосив себе Дмитро Фірташ. Тільки наприкінці 2008 року «Газпром» і «Нафтогаз» підписали угоду, яка передбачала постачання газу без будь-яких посередників.

Ще один український бізнес

Компанії, пов’язані з пітерськими авторитетами, і зараз мають бізнес в Україні. Наприклад, Suzel Enterprises Limited, яка формально належить певній мешканці Кіпру, до 2014 року була опосередкованим власником частки в ПНТ, а зараз стоїть за компаніями Скігіна-молодшого разом з ще однією кіпрською компанією — Heico Ventures Limited. З’ясувалося, що ці дві компанії опосередковано володіють часткою в одній з найбільших газовидобувних компаній України — «Карпатигаз».

«Карпатигаз» — один з головних платників податків України: у 2016 році компанія перерахувала до бюджету 3,1 мільярда гривень — близько 120 мільйонів доларів. Вона займається видобутком газу у партнерстві з дочкою «Нафтогазу України» — «Укргазвидобування». «Карпатигаз» видобуває з її свердловин понад 700 мільйонів кубометрів на рік.

Компанією «Карпатигаз» на 100% володіє Misen Enterprises AB, її половиною акцій, у свою чергу, розпоряджається шведська Misen Energy AB. При цьому більша частина Misen Energy насправді належить кіпрським офшорам. Так, 29,6% акцій компанії Misen Energy AB належить кіпрській Norchamo Ltd, якою володіють Heico Ventures Limited і Suzel Enterprises Limited.

Крім цього, в цих двох офшорів були й інші інтереси в Україні. Український Forbes повідомляв, що компаніям опосередковано належить нафтотрейлер «Лідергаз». 2012 року дочірня компанія «Нафтогазу України» — «Укртрансгаз» — підписала з «Лідергазом» контракт на 2,4 мільярди гривень (тоді — 300 мільйонів доларів) на купівлю газу для технічного забезпечення транзиту російського газу. 2016 року «Лідергаз» було переоформлено на його ж гендиректора Вадима Дворака.

Переклад з російської

Джерело