«За один долар багато індусів готові цілий день батрачити…»

Знають: якщо народилися у злиднях, багатими не стануть. І не журяться з цього приводу!

В Індії багато сімей... живе на дахах будинків

«В Індії вас може дратувати все: жахливі затори на дорогах, антисанітарія на вулицях, надмірна увага місцевих, які намагаються зробити із білошкірим туристом фото на згадку. Проте вам обов’язково захочеться сюди повернутися», — запевняє завідувач відділення шлунково-кишкових кровотеч Лікарні швидкої допомоги у Львові Станіслав Рачкевич. Разом із дружиною та групою таких же ентузіастів мандрував Індією 18 днів.

Річки у Бенгалії кишать крокодилами. Тому руки у воду бажано не пхати

«Новий рік зустрічали на Андаманських островах — архіпелазі в Індійському океані, розташованому між Індією та М’янмою. Деякі з цих 200 островів населяють дикі племена. Зустрічаються серед них і такі, що практикували канібалізм. Влада оберігає аборигенів від сторонніх очей, особливо від журналістів. Коли проїжджали через один такий острів, нас півтори години тримали на „кордоні“, за шлагбаумом, аби всі сходили у туалет, бо зупинятися на острові не можна. Колону зі сотні автівок та автобусів супроводжувала поліція. Хоча сумніваюся, що хтось би наважився вийти. Довкола — непролазні хащі, а річки у Бенгалії кишать крокодилами, — розповідає пан Станіслав. — Реакція у цих хижаків — блискавична. Пропливаючи на баржі, побачили крокодила завбільшки з диван, який грівся на сонечку і, видно, задрімав. Хтось із групи мав фотоапарат зі сильним спалахом. Не встигли змигнути оком, як хижака й слід пропав».

«Наші рюкзаки важили... по 20 кг!» – каже Станіслав Рачкевич (крайній справа). Поряд із ним – керівник групи Катя Шанті

Готелів на цих островах немає. Група ночувала у будиночку з бамбуку. Всередині був душ і туалет, але ванні кімнати чомусь були без дверей. Подружжя Рачкевичів поселили на другому поверсі. Пан Станіслав — високий, кремезний чоловік. Не дивно, що вночі під ним провалилася підлога разом із ліжком. Але ж тоді насміялися!

Перейти у вищу касту може тільки жінка — якщо вдало вийде заміж

Мільйони індусів живуть просто неба...

В Індії багато людей живее на вулиці (переважно чоловіки: жінки-безхатьки — рідкість). Ті, що народилися просто неба, там і закінчують своє життя. Якщо працює рикшею (тягає замість коня візок з одним чи двома пасажирами), то у тому візку й ночує. Індійське суспільство поділене на варни, касти і підкасти. «Перейти з нижчої у вищу можуть тільки жінки, вийшовши заміж за представника вищої касти. А от жінка з вищої касти не може взяти за чоловіка вихідця з нижчої», — долучається до нашої розмови Катя Шанті, керівник групи. В Індії мандрівниця вперше побувала у 2006 році. Відтоді їздить туди щороку. Каже, їй, як європейці, шкода індійських жінок, бо, як і у мусульманських країнах, не може кудись піти «у своїх справах» без дозволу (а часто — і супроводу) чоловіка, батька, брата чи повнолітнього сина. Попросила її прокоментувати скандальні випадки зґвалтування європейських туристок. «Туристки їздять з пляжу на пляж на скутерах у бікіні. Зрозуміло, що привертають увагу індійських чоловіків. Треба розуміти, що Індія — специфічна країна, де необхідно дотримуватися певних правил, зокрема пристойно вдягатися», — каже Катя.

В Індії мирно уживаються представники різних релігій. «Індуси — надзвичайно дружелюбні, привітні. Це — те, що першим впадає у вічі. На тлі такої бідосі — усміхнені люди. У нас на вулицях таких не зустрінеш — всі насуплені, заклопотані. Індус знає: якщо народився у злиднях, багатим ніколи не стане. Змирився з цим і не переймається тим, що не живе у розкошах, не заздрить багатим, — ділиться своїми враженнями пан Станіслав. — Через нужду індуси змушені економити. Поруч — дві крамниці. В обох продають чай. Але в одній — на дві рупії (наших 80 копійок) дешевше, і там — довжелезна черга. А у конкурентів — нікого, чекають на туристів. До них тут — особлива повага. Вважається, якщо ти приїхав з іншої країни, значить, у тебе є гроші. А з багатими престижно дружити».

«Намагаються відразу зробити селфі з туристом, аби похвалитися потім рідним та знайомим „білим“ другом», — додає Катя.

Сміття кидають під ноги, щоб бідні мали за що жити?

Біля храмів в Індії — ідеальна чистота. У храм не зайдеш з напоями, їжею чи фотоапаратом. Кожен проходить через металошукач. Заборонені предмети вилучає охорона. Щоб зайти всередину, треба зняти взуття. Вхід коштує 1000−2000 рупій (400−800 гривень). Це — для туристів. Місцеві платять 100−200 рупій (40−80 гривень) або й узагалі нічого.

«Самі індуси — охайні. Від них ніколи не почуєте поганого запаху. Спостерігав, як о 6.00 місцеві милися у Гангу, хоча на вулиці було холодно — не більше +5°С (вдень температура піднімалася до +22… +25°С, були там у січні).

Зубних щіток і паст індуси не мають", — зауважує лікар. Зуби чистять гілочкою дерева нім, схожого на нашу акацію, яке володіє бактерицидними властивостями, або вказівним пальцем. Замість пасти використовують потовчену морську чи кухонну сіль. Додають до неї краплю рослинної олії і розмішують до утворення однорідної маси. Потім чистять дерев’яною паличкою або звичайною чайною ложкою язик від нальоту. Після цього полощуть рот підсоленою водою.

Лівої руки індус не подасть, лівою рукою вас не торкнеться. А все тому, що… підтирається нею у туалеті (традиційне привітання в Індії — складені докупи долоні). «У всіх туалетах — відро з черпаком, з чого зробив висновок, о підмиваються після кожного візиту у вбиральню. А от на вулицях — армагеддон. Сміття — всюди, — розповідає пан Станіслав. — Індуси виправдовуються: якщо не кидатимемо пляшки під ноги, бідна людина, яка їх прибирає, помре з голоду (власники магазинів платять бідним за цю послугу). Заробітки у місцевих — мізерні. За один долар (27 гривень) готові цілий день батрачити». «Зараз в Індії набагато чистіше, ніж було 20 чи навіть 10 років тому. Сміття є, але у ньому не порпаються свині, з нього не вистрибують вам під ноги щури», — каже Катя Шанті.

«Безхатьки тут — на кожному кроці. Жебраки (особливо, якщо це діти і особливо, на вокзалах) туристам проходу не дають, випрошують гроші. Перед поїздкою начитався в Інтернеті, що в Індії треба пильнувати цінні речі, бо можуть вкрасти. Жодного разу не був свідком такої ситуації. Але обдурити нас намагалися», — додає пан Станіслав.

Білі люди завжди привертають увагу місцевих. Якщо це — жінка, білява, з блакитними очима, почуватиметься голлівудською «зіркою». Кожен буде намагатися до неї торкнутися та зробити фото на пам’ять. «Якщо потрапите у сільську місцевість, не дивуйтеся, якщо вас обступлять з усіх боків, жваво обговорюватимуть ваш вигляд і тицятимуть пальцями», — попереджає Катя.

«Якщо перед лікарнею — натовп із кількасот осіб, значить, тут лікують безкоштовно»

Запитую лікаря, як працює медицина в Індії. Населення країни — понад 1,2 млрд. осіб. «У приватних клініках є все необхідне обладнання, МРТ, КТ, сучасні операційні. Все, як у США: пацієнтів швиденько полікували і виписали. Ніхто по кілька тижнів у стаціонарі не лежить. Державну лікарню видно здалеку. Перед входом — сотні місцевих чекають своєї черги на прийом до лікаря. Волонтери розносять їм їжу та воду. До лікарів в Індії ставляться з великою повагою — як і до адвокатів. Адвокати мають навіть спеціальні наліпки на авто, щоб усі знали, з ким мають справу», — розповідає Станіслав Рачкевич.

«Страва „без спецій“ — коли замість 4−5 столових ложок сиплять 2−3»

Індійська кухня — переважно вегетаріанська, але всі страви дуже гострі. У всіх закладах харчування туристи просили страви no spice («без спецій»). Але їм приносили такі, що годі було з’їсти. Індуси на маленький горщик додають 4−5 столових ложок прянощів. Спеціями рятуються від мікробів. Індія — один зі світових лідерів за поширенням інфекційних захворювань.

Спиртного індуси практично не вживають — п’яного на вулиці не побачиш. З великими зусиллями групі вдавалося купити ром, щоб хоч якийсь алкоголь

був для знезараження. А от з наркотиками в Індії — проблема. «Зауважили, що кожен водій жує „пан“. Це така місцева жуйка, листя бетелю, в яке загортають насіння пальми катеху або бетелевий горіх та інші, не завжди безпечні для здоров’я додатки. Така жуйка володіє легким стимулювальним і п’янким ефектом. На міських дорогах в Індії треба мати реакцію, як у крокодила, що полює за необережними туристами. В одному потоці — і рикші, і мото-, і велорикші, і авто, і автобуси, і прості перехожі з великими клунками на головах! Правил дорожнього руху ніхто не дотримується. Треба здогадуватися, хто куди поверне наступної миті, загальмує чи, навпаки, додасть швидкості», — ділиться спостереженнями пан Станіслав.

Води з крана туристи не пили. Навіть зуби нею не полоскали. Але душ приймали, коли була гаряча вода (що в Індії — рідкість). Не розлучалися з протидіарейними препаратами та іншими засобами, що допомагають при харчових отруєннях.

Побачити Варанас і померти

«Більшість з нас думає, що Ганг — найбрудніша ріка у світі. Але мені здалося, що вона чистіша за Дніпро», — каже лікар. На її берегах у Варанасі (місті мертвих) спалюють покійників, однак тільки тих, хто може заплатити за потрібну кількість дров. Чим ближче до священної ріки, тим більше дров треба підкинути у вогнище. Біля самого берега — 400 кілограмів. Також потрібно заплатити за саму похоронну процесію. Тіло згоряє за чотири години.

Не дозволяється спалювати вагітних, дітей і неодружених. Їх просто кидають у воду. Вважається, якщо кремувати небіжчика у Варанасі, це допоможе очистити його карму і у наступному житті йому випаде краща доля. У Варанас індуси приїздять вмирати з цілої Індії і навіть з інших країн. Спалюють тут і іноземців. Люди вірять, якщо померти біля священної ріки, — сансара (переродження) завершиться, і душа людини досягне мокші (абсолюту). «Спостерігали за цим дійством, як заворожені. Страшне видовище і водночас якесь величне, — каже пан Станіслав. — Неприємного запаху немає, бо індуси підкладають у багаття сандалове дерево».

Фотографувати не можна. Якщо без фото — ніяк, можна зробити кілька кадрів здалеку або отримати дозвіл на зйомку від влади. Або заплатити «ділкам», які «кружляють» довкола у пошуках легкої наживи. Подейкують, що з туристів за фотосесію правлять по 100−200 доларів. А от журналісти за зйомку мусять викласти не менш ніж 2000 євро…

Фото з приватного архіву Станіслава Рачкевича