У пошуках Атлантиди

Чи існував насправді міфічний острів-держава?

Незважаючи на прогрес в океанології, при картографуванні морського дна Атлантиди так і не знайшли.

Якби Атлантида існувала сьогодні, її жителі спробували б… поневолити або знищити всіх нас. «Так вважає американський письменник, науковий скептик Бенджамін Радфорд», — пише польська Gazeta Wyborcza.

«Більша від Лівії та Азії разом узятих»

Світ дізнався про Атлантиду від Платона ще у 360 році до н. е. Мислитель згадував про міфічну країну у своїх діалогах «Критій» та «Тімей». Атлантида начебто існувала у 9 тис. до н. е. Займала великий острів «в Атлантичному морі перед входом, який називається «стовпами Геракла» (сьогодні — Гібралтар). Була «більшою від Лівії та Азії разом узятих», з розвинутою цивілізацією та великою військовою потужністю. Її жителі були багатими, мали все, що тільки могла у ті часи потребувати людина. Але почалися «землетруси та повені; за один день і одну страшну ніч острів Атлантида зник. Його поховало море».

Хоч Платон запевняв, що йдеться про «правдиву історію, а не вигадану легенду», посилаючись на давньоєгипетські перекази, що їх Солон (афінський політик, реформатор і законодавець, один із «семи мудреців») почув від єгипетських жерців, ніхто до Платона про «землю обітовану» не чув. Через це його сучасники сумнівалися, що Атлантида взагалі існувала. Серед них — Арістотель, учень Платона, а також Страбон, римський історик, мандрівник і географ грецького походження.

«Сплячий пророк» передбачив, що Атлантиду відшукають у 1969 році. Помилився…

Періодично людство згадувало про цю легенду, зокрема у XV столітті, коли була відкрита Америка. Багато хто тоді робив припущення, що цей материк і є міфічним островом. У другій половині ХІХ століття, коли легенда про Атлантиду, здавалося, пішла у небуття, про неї раптом знову заговорили. Не в останню чергу завдяки американському конгресмену з Міннесоти Ігнатію Донеллі (1831−1901). Попрощавшись з політичною кар’єрою, пенсіонер знайшов собі хобі — зайнявся пошуком затонулого острова Платона. У 1882 році вийшла друком його книга про Атлантиду The Antediluvian World («Світ перед потопом»).

Ігнатій Донеллі прокинувся знаменитим, з ним шукали знайомства сильні світу цього. Колишній конгресмен «упіймав зірку». Не переймався тим, що

Чарльз Дарвін, автор теорії еволюції, скептично поставився до його відкриття (перед публікацією Ігнатій надіслав йому рукопис свого бестселера). Англійський науковець не поділяв переконання Донеллі, що «всіма великими цивілізаційними і технічними досягненнями людство повинно завдячувати втраченому острову Платона», бо саме з Атлантиди прогрес буцімто почав ширитися світом. Дарвін заявив, що «це припущення — непереконливе».

Історію про Атлантиду підхопили ясновидці та містики, які на свій розсуд доповнили легенду вигаданими деталями. Найвідомішими серед них були пані Блаватська (російська окультистка Олена Блавацька), яка згадувала про міфічну землю у своїй книзі «Таємна доктрина», виданій у 1888 році, та ясновидець і медіум Едгар Кейсі, який протягом життя озвучив 26 тисяч пророцтв в особливому стані трансу, що нагадував сон (через те чоловіка прозвали «Сплячим пророком»).

Він передбачив, що острів відкриють у 1969 році. Те, що Едгар Кейсі помилився (хоча передбачив Першу і Другу світові війни, розвал СРСР та власну смерть), не відбило ентузіазму у шукачів «втраченого острова».

Атлантида — в Антарктиді. Або у Бермудському трикутнику…

«Складається враження, що люди, які вірять в існування Атлантиди, не читали Платона, — пише на порталі Live Science Бенджамін Радфорд. — Вони створили міф про утопічну землю блаженства, яка позитивно вплинула на всі культури світу. Хоча Атлантида, про яку писав Платон, „вогнем і мечем“ завойовувала Європу та Азію. Саме через неї предки афінян проливали свою кров».

«Атлантида Платона не булла країною, якою можна милуватися та з якої варто брати приклад. Її жителі виявляли агресію, мали непомірні владні амбіції. Сааме це могло її погубити», — стверджує археолог Кен Федер у своїй Encyclopedia of Dubious Archaeology («Енциклопедії сумнівної археології», 2010). «Якби Атлантида існувала сьогодні, її населення намагалося б поневолити або вбити нас», — припускає Радфорд.

Де розташовувалася Атлантида і де затонула? Хоч Платон і надав географічні орієнтири («десь поруч із Геракловими стовпами», тобто за Гібралтарською протокою, в Атлантиці), ентузіасти, які вірять в її існування, переконані, що вона розташовується в Антарктиді. Або у Південній Америці (у Болівії, де Анди). Може, у Карибському морі. А можливо, в Азії. Ні, вона точно у Бермудському трикутнику! Чи ні?

Згадують і про кілька «атлантичних» об’єктів: Азорські острови, Мадейру, Канарські острови та Андалузьке узбережжя Атлантики. З останнім пов’язують найбільші сподівання. Тут виявили руїни стародавнього міста, яке 4 тисячі років тому зруйнувало цунамі. На жаль, для Атлантиди це — надто молодий вік. За сучасними підрахунками, катаклізми стерли її з лиця Землі 11 тисяч років тому.

Існує ще одна місцина, яка двічі привертала увагу вчених — у 1960-х та 2015 році. Це — Кікландський архіпелаг і вулканічний острів Санторіні (раніше — Тіра) в Егейському морі. Понад 3,6 тисячі років тому тут розвинулася знаменита мінойська культура. Виверження вулкана, яке підняло велетенське цунамі висотою до 100 м, знищило центральну частину острова. Через провал вершини вулкана та прилеглої місцевості утворилася гігантська кальдера (циркоподібне заглиблення з крутими стінами та більш-менш рівним дном) діаметром 10 км. Навколо неї залишилося неповне коло, що складається з менших острівців.

Сценарій стихійного лиха, що потягнув за собою загибель мінойської цивілізації, відповідає опису Платона, але місце і час виверження вулкана відрізняються. Ті, що вірять в існування Атлантиди, вважають, що Платон міг помилятися. Або перекладачі, які робили переклад з грецької на латину.

Такий підхід висміяв у своїй книзі Lost Continents («Втрачені континенти») Л. Спраг де Камп: «Не можете змінити подробиці історії Платона та стверджувати, що саме це він і мав на увазі. Це те саме, якби сказали, що король Артур і Клеопатра — одна особа. Достатньо змінити стать, національність, часи, темперамент та інші подробиці, і схожість буде очевидною».

«Незважаючи на прогрес в океанології, при картографуванні морського дна Атлантиди так і не знайшли. Це — беззаперечний доказ того, що вона ніколи не існувала у реальному світі, — каже Радфорд. — На дні океанів є багато секретів, але важко повірити, що океанографи, водолази і підводні оператори не помітили велетенського шматка суші, більшого, ніж «Лівія та Азія разом узяті». Атлантида ніколи не зникала. Залишається там, де й була, — у

творах Платона"…