У Норвегії без сертифіката навіть прибиральницею на роботу не візьмуть

Однак молодь у цій країні не прагне за будь-яку ціну здобути вищу освіту. Усі професії престижні, усі добре заробляють


Керівник ГО «Українсько-скандинавський центр» Анастасія Антоник вже шість років живе у Норвегії. Працює вихователем у дитсадку у Бергені. Свою роботу обожнює. Її поважають керівництво, батьки та діти, вона гідно заробляє і при цьому не виснажується. Свою систему освіти норвежці почали реформувати у 1993 році, і за цей час досягли значних успіхів. Професія педагога вважається у цій країні однією з найпрестижніших.

На дев’ять діток — троє вихователів

У садочок дитину можна віддати з восьми місяців і до шести років. У Норвегії батьки можуть йти у декретну відпустку на вісім місяців (і тоді держава їм щомісяця виплачує суму, яка повністю відповідає розміру їхньої заробітної плати), або на рік (і тоді їм нараховують 80% від зарплати). «У декрет» зобов’язані сходити обоє батьків — мінімум на 10 тижнів кожен. Зазвичай за дітьми доглядає той, хто отримував меншу заробітну платню.

В усіх дитсадках дотримуються трьох головних правил:

1. Безпека понад усе.

У молодших групах на одного дорослого — троє дітей. Якщо у групі 9−10 дітей, за ними наглядають троє дорослих.

Один може відлучитися, але двоє відразу — ні. У старших групах — один дорослий на п’ятеро дітей.

2. Немає поганої погоди — є невідповідний одяг.

Діти виходять на прогулянку за будь-якої погоди. «У Бергені дощ йде 300 днів на рік. Якби дітей не випускали гуляти, сиділи б безвилазно у чотирьох стінах, — каже Настя. — Дітей вбирають у 2−3 тоненькі вовняні светрики, зверху — дощовик, відкритими залишають лише обличчя та руки, щоб дітки могли бавитися — ліпити замки із грязюки і пускати паперові кораблики».

3. Дитина має право вибору.

Норвежці ставлять правильні запитання своїм дітям. Не «чи ти одягнеш шапку?», а «яку ти шапку одягнеш — синю чи зелену?». Дитина радіє, бо їй дали право вибору. У дорослому віці не буде вагатися, яке рішення прийняти, десятки разів зважуючи усі «за» та «проти». Впевненість, на думку норвежців, є важливою рисою характеру, яка допоможе дитині досягти успіху у майбутньому.

Двічі на рік педагоги ведуть півгодинні бесіди віч-на-віч з дітьми. Щоб створити невимушену атмосферу, пригощають чаєм і печивом. Запитують, з ким дитина дружить, у які ігри любить бавитися, що їй подобається у садочку, а що — ні. У такий спосіб вихователь дізнається, чи немає прихованих конфліктів у групі і чи не страждає дитина від якихось комплексів.

Вихователю у роботі допомагають асистенти (аналог наших нянь). Якщо якась дитина потребує більше уваги (надто енергійна, їй важко сконцентруватися на виконанні одного завдання), у групі з’явиться ще один педагог, який буде пильнувати лише цю дитину.

Крім звичайних дитсадків, у Норвегії є ще тематичні.

Природні дитячі садочки (naturbarnehage або friluftsbarnehage). 70% часу діти проводять на вулиці. Ходять у походи, готують на вогнищі.

Відкриті дитячі садочки (åpenbarnehage). У групі - одна вихователька, але вона не відповідає за безпеку дітей, бо ті приходять з батьками. Відвідування вільне — хто коли хоче, тоді й приходить. Піти також можна будь-коли.

Основна мета таких садочків — соціалізація, щоб дитина виробила навик спілкування з однолітками.

Церковні садки (menighetsbarnehage).

Ними опікуються церкви — виділяють кошти на функціонування дошкільного навчального закладу, шукають приміщення, купують іграшки. Від звичайних садочків відрізняються тим, що дітки співають разом із вихователями релігійних пісень або промовляють коротеньку молитву перед їдою.

Фермерські садки (bondegårdsbarnehage).

Заходиш на подвір'я, а там — кози, свині, гуси, качки і… діти! Малюки бавляться з тваринками, допомагають їх годувати. Дітям показують, як доїти корову, вчать, як доглядати за кіньми. Діти зростають у гармонії з природою. У них формується світогляд, що тварина — це друг людини.

Розпорядок дня у норвезьких дитсадках — схожий на той, що є в українських. Сніданки, обіди та вечері (але у перервах дітям дають перекус — фрукти), прогулянки, ігри. У старших группах обов’язково двічі на тиждень проводять заняття з підготовки до школи тривалістю 40−60 хвилин.

Сплять діти на підлозі, на кариматах, вкриваючись тоненькою ковдрою. У піжами, як у нас, не переодягаються. Не хочуть спати — можуть сидіти, гортати книжку чи складати пазли.

Уроки… під столом!

Між дітьми у школі не роблять різниці - не важливо, демонструє дитина успіхи у навчанні чи, навпаки, не встигає за навчальною програмою. Основна мета — навчити дітей спілкування та роботи у команді. Клас ділять на групи. Кожній групі доручають якийсь проект.

Чемно за партами, як у нас, учні не сидять. Заняття відбуваються у великих просторих кімнатах. Школярі можуть сидіти на підлозі і навіть… під столом, якщо їм так зручно.

Обов’язкова школа — з шести до 16 років. Ділиться на дві: молодшу школу, де навчаються діти віком від шести до 13 років (з 1-го по 7-ий клас), і молодіжну, для підлітків, від 13 до 16 років (з 7-го по 9-ий клас). Необов’язкова — старша школа, де навчаються діти від 16 до 19 років (з 10-го по 12-ий клас). Учні визначаються, який напрям хочуть вивчати, — спорт, музику, іноземні мови, економіку, право, медіа-комунікацію, охорону здоров’я.

Можуть обрати робітничу спеціальність (електрик, механік). Якщо мають таке бажання — можуть поєднувати навчання з роботою за фахом. Після закінчення школи їм видають сертифікат, з яким можуть влаштуватися на роботу. Без сертифіката на жодну роботу у Норвегії не влаштуєшся — навіть прибиральницею. Як і без знання норвезької мови.

З професією норвежці можуть визначатися до 40 років. А дехто — ще довше!

Норвезька молодь не прагне за будь-яку ціну здобути вищу освіту. Якщо комусь подобається стригти людей, не подаватиме документів на вступ в університет. Усі професії престижні, усі добре оплачуються.

Перекваліфікуватися людина може у будь-який час — не важливо, 20 їй років чи 40. Якщо студент провчився три роки і зрозумів, що обрав не ту спеціальність, може податися на інший напрям, але вже не вивчатиме ті предмети, які вчив раніше. Вчитиме те, чого не знає. Таке навчання, як правило, триває семестр.

У Норвегії існує також таке поняття, як «комбіновані курси». Рік студент провчився на психології - не сподобалось, перевівся на право. Рік провчився на праві - не сподобалось, перевівся на економіку. Не біда, якщо знову передумав — у будь-якому випадку буде вважатися, що здобув вищу освіту. Йому видадуть диплом, з яким зможе шукати роботу. При прийомі на роботу кандидатів запитують, які предмети вивчали і скільки балів з них здобули. Приміром, щоб претендувати на якесь вакантне місце, треба мати мінімум 30 балів з педагогіки. Це — один семестр в університеті. Навіть якщо людина вчилася на іншій спеціальності, роботодавець її прийме на роботу.

Вищу освіту норвежці здобувають, починаючи з 19 років і до… безконечності.

«На магістратуру у норвезький університет вступила, коли мені було 22 роки. Всі дивувалися, що така молода, а вже здобуваю ступінь магістра. Найстаршому моєму одногрупнику було 45 років. Багато студентів приходило на заняття з дітками», — розповідає Настя.

Рік після школи студенти, які зрозуміли, що здобутої освіти їм недостатньо, але ще не визначилися, ким хочуть бути, живуть в інтернатах (Folkehøgskoler). Вивчають неважкі предмети — музику, туризм. Тоді й визначаються, яку професію обрати. Або можуть взяти відпустку — піти працювати або подорожувати (часто автостопом і кудись далеко, наприклад, в Азію). Бекпекінг (подорожі за невеликі гроші, самостійно сплановані, без допомоги туроператорів. — Авт.) дозволяють молодій людині розширити світогляд, зрозуміти, чого хоче від життя.

Чим довше людина вчиться, чим краща у неї освіта, тим більшу зарплату буде отримувати. Магістри отримують більше за бакалаврів. За кожен кредит йдуть додаткові нарахування до зарплати. Навчальне навантаження, як того вимагає Болонський процес, вимірюється за кредитами ECTS, коли кожна навчальна дисципліна оцінюється певною кількістю залікових одиниць — кредитів, що дозволяє порівняти та уніфікувати рівень засвоєння навчальних дисциплін у різних університетах (це потрібно для того, щоб український студент міг здобути ступінь магістра у шведському університеті, шведський — у німецькому і т. д.). Кредит включає всі види робіт студента — лекції, практичні, лабораторні і семінарські заняття, самостійну роботу, виконання курсових робіт, консультації. Один кредит ECTS — це 30 годин.

У Норвегії - вісім університетів. Університетом може називатися лише той заклад, у якому навчається певна кількість студентів. Якщо ця кількість менша, такий заклад буде називатися вищою школою, але там будуть викладати ті самі предмети, що й в університеті.

Освіта — безкоштовна для всіх, зокрема для іноземців. Потрібно заплатити лише студентський внесок у розмірі 500 крон (трохи більше 1660 гривень) за семестр — ці кошти йдуть на виготовлення студентського квитка, з яким можна отримати знижки на проїзд, придбання книг тощо. Від українських абітурієнтів вимагають володіння норвезькою на рівні не нижчому ніж В2 (якщо подає документи на бакалаврську програму) або англійською на рівні не нижчому ніж В1 (якщо програма магістерська), а також підтвердження наявності коштів на проживання у Норвегії (це — 112 тисяч крон на семестр, або майже 375 тисяч гривень).

Щоб студент міг вчитися і не бути залежним фінансово від батьків, держава надає йому грошову позику на оплату проживання, харчування, проїзду тощо.

На початку семестру студентам виділяють більшу суму, щоб могли придбати все необхідне для навчання (підручники, ноутбук, планшет, що у Норвегії коштує недешево). Це — 18 тисяч крон (60 тисяч гривень). Далі платять по 7 тисяч. Якщо студент успішно складає іспити, 40% цієї позики конвертується у грант, тобто ці гроші не потрібно повертати. Решту випускник повертає частинами — по 3% або навіть по 0,3% щомісяця, залежно, як домовиться. Таку позику раніше міг отримати також студент-іноземець (зокрема українець).

Якщо повертався на батьківщину, позики повертати не потрібно було. Норвегія зацікавлена, щоб навчати іноземців, але також зацікавлена, щоб вони не залишалися у країні, а їхали додому.

Акцент в університетах та вищих школах робиться на самостійному навчанні. Вимога відвідати мінімум 70% занять стосується лише студентів, які обрали медичні спеціальності або вивчають іноземні мови. «Мій одногрупник заявив викладачу, що не буде відвідувати його семінарських занять, — краще повчиться вдома. Викладач поставився до цього спокійно. На іспиті отримав „п'ятірку“ (у Норвегії - анонімна система оцінювання екзаменаційних робіт)», — розповідає Анастасія Антоник. Згідно з Болонською системою, за кожен предмет студент набирає бали — від 5 до 15, залежно від навчального навантаження (від кількості прочитаних книг і написаних робіт). Приблизно треба набрати 30 кредитів за семестр. Ступінь бакалавра передбачає 180 кредитів і три роки навчання. Ступінь магістра — 120 кредитів і два роки навчання. Наступний, найвищий ступінь — PhD. На кандидатів і докторів наук, як в Україні, поділу немає.