• You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Коли батька і чоловіка привезли до лісу, Манько запитав у Кушинської: «Обох?», відповіла: «Обох»

«Коли батька і чоловіка привезли до лісу, Манько запитав у Кушинської: «Обох?», відповіла: «Обох»

Про резонансне вбивство 20-річної давнини відомого лікаря Ореста Циньовського та його зятя журналісту «ВЗ» розповіли їхні рідні, які обурені можливим звільненням вбивці


Дружина загиблого Ореста Циньовського – Ірина Циньовська та дружина загиблого Ярослава Дрожджаля – Галина Дрожджаль. Фото автора

Відомого львівського лікаря-уролога, 60-річного Ореста Циньовського, та його 38-річного зятя Ярослава Дрожджаля убили у далекому 1997 році. Це був резонансний злочин. Про нього говорила вся Україна.

В убивстві звинуватили 33-річну ріелтора Любов Кушинську, яка керувала фірмою «Квазар». Слідство довело, що жінка разом зі спільниками вирішила заволодіти трикімнатною квартирою, яку продавав Ярослав Дрожджаль. Саме Кушинська холоднокровно спланувала убивство. У лісі біля села Борщовичі, що у Пустомитівському районі, злочинці завчасно вирили яму… Убивали чоловіків жорстоко. Їхні тіла знайшли лише через півроку. Суд тягнувся не один рік. Кушинську, яку у народі називали «Манькою-облігацією» (її дівоче прізвище — Манько), у 2005 році засудили до довічного ув’язнення. Її спільника Андрія Манька (він не родич, а однофамілець!) — до 15 років позбавлення волі.

Коли до розслідування цієї резонансної справи долучився син загиблого лікаря — 25-річний Юрій (на той час навчався в інтернатурі, працював медбратом у Львівській залізничній лікарні), його за загадкових обставин убили у власній квартирі. Справа про загибель молодого лікаря досі не розслідувана.

Мешкала Кушинська на Левандівці. Її особняк, що на вул. Суботівській, 11-а, люди обходили десятою дорогою. Від цієї моторошної історії, яку перелякані мешканці Левандівки переповідали один одному, кров у жилах холола.

Кушинська якраз затіяла у будинку масштабний ремонт. Навколо її особняка майстри зводили величезний цегляний паркан. Звісно, коли жінку арештували, будівництво завмерло… І ось через 20 років це моторошне убивство нагадало про себе. Довічниця може вийти на волю. Хоча досі своєї вини не визнала… У ЗМІ з’явилася інформація з посиланням на народного депутата України Олександра Грановського, що президент Петро Порошенко помилував довічно засуджену колишню львівську підприємицю Любов Кушинську. Інших офіційних підтверджень наразі немає. Як і немає у публічному доступі указу президента про її помилування. До її можливого визволення з в’язниці також причетні заступник міністра юстиції Денис Чернишов та адвокат Андрій Федур. Про це Олександр Грановський написав на своїй сторінці у «Фейсбуці»: «…Через 20 років і 2 місяці Любов Кушинська дізналася, що звільниться, а точніше, у березні 2018 р. Мене якоюсь мірою підкупив відвертий монолог Люби, яка навіть після стількох років зберегла спокій, демонструвала гостроту розуму, багато читала, стежила за усіма політичними новинами. Вона ніколи не приховувала під час спілкування зі мною, що добре пам’ятає і те, за що могла б відповісти за законом, але вона не вбивала і не збиралася зізнаватися у цьому. Складність її ситуації ще у тому, що Любов категорично відмовлялась визнавати вину і тим самим отримати право звернутися до президента України з проханням про помилування…».

А як новину про можливе звільнення Кушинської сприйняла родина її жертв? З цим питанням я поїхала до дружини загиблого Ореста Циньовського — 81-річної Ірини Циньовської та дружини загиблого Ярослава Дрожджаля — 57-річної Галини Дрожджаль. Жінки дали ексклюзивне інтерв'ю «Високому Замку». До речі, були здивовані, що «ними нарешті поцікавились журналісти». Виявляється, з часу трагедії до них не прийшов жоден журналіст.

— Ми хотіли продати квартиру на вул. Котляревського, — пригадує обставини цієї гучної справи пані Галина Дрожджаль. — Це була квартира чоловіка, він її купив у моєї колишньої вчительки. Зробив у тій квартирі ремонт. Він на той час займався бізнесом, але бізнес йому не пішов (возив автозапчастини з України до Чехії). Довелося повертати гроші, які позичив. Тому був змушений продати квартиру. Звернувся по допомогу до Романа Станіка, якого знав багато років. Колись познайомився з ним у Залізничному ВВІРі, де той працював (Роман Станік — чоловік тодішнього міністра юстиції Сюзанни Станік. — Авт.). Станік допомагав чоловікові робити закордонні паспорти. Пізніше став заступником начальника обласної ДАІ. Чоловік боявся квартирних аферистів, а Станіку довіряв. Якось прийшов до нього на роботу, а той каже: «Сейчас придет человек, я тебя познакомлю». Саме Станік і познайомив мого чоловіка з Кушинською у своєму кабінеті у ДАІ.

Через деякий час вона сказала, що є покупець — якийсь пан з Америки чи з Канади. Йому, мовляв, треба показати оригінали усіх документів. Ми прийшли в ту квартиру на Котляревського, прийшла Кушинська. Чоловік тримав документи на квартиру в руках. У мене було бажання їх забрати, бо знаю, що оригінали потрібні, коли у нотаріуса все оформлюється. Але щось мене стримало… І вона ці оригінали забрала. Після цього почала водити нас за ніс: то цей чоловік приїхав з Америки, то вже не приїхав. Треба почекати.

А чоловіка підпирав час з боргами. Тоді разом з батьком ми пішли до Кушинської в офіс на Цитаделі (на вул. Грабовського). Що мене здивувало, це був якийсь сарай… Тоді Кушинська пообіцяла, що дасть чоловікові частину грошей за квартиру. Чоловік хотів за трикімнатну квартиру 60 тисяч доларів. Вона сказала, що готова дати завдаток — 20 тисяч. Переконувала, що продасть навіть дорожче, ще й собі щось залишить. Після цього зникла, на дзвінки не відповідала…

— Ви відчули щось недобре?

— Я ні, а от чоловік… Одного дня у нього здали нерви: «Щось не те! Треба у неї забрати документи!».

Коли ми були у Кушинської в офісі, вона нам сказала, що живе на Суботівській. Вирішили йти до неї додому. Перед цим зайшли до батьків, їм про все розповіли. Спочатку прийшли туди з чоловіком. Зайшли до неї на подвір'я. Там стояла машина. Чоловік пішов у будинок. За хвилину вийшов і каже: «У квартирі немає меблів, там роблять ремонт. Робітники сказали, що Кушинська скоро прийде».

Ми залишилися чекати під хвірткою. За якийсь час підійшли мої мама з татом. Довго чекали. Діти залишилися вдома самі, ми тоді жили біля «Сільмашу», у п’ятиповерхівці. Батьки сказали, щоб я йшла додому до дітей, а вони втрьох її почекають.

— Нарешті Кушинська прийшла, — веде далі Галина Дрожджаль. — Батько з чоловіком не хотіли втягувати маму у цю
справу. Вони сказали, щоб вона чекала їх біля церкви, вони скоро прийдуть. Вони зайшли до Кушинської у двір. А через деякий час разом з нею вийшли і пішли у напрямку вул. Широкої. Перед багатоповерхівками звернули за ріг… Мама помаленьку йшла за ними. Це був останній момент, коли бачила батька і мого чоловіка живими.

На фотографіях – лікар Орест Циньовський та його син Юрко, яких убили...

Вночі ми Станіка витягнули з дому. Він їздив під той будинок. Розмахував руками і кричав на всю вулицю: «Куда человек мог деться?! Он строится!». Робітники через вікно виглянули, сказали, що їх на ніч закривають у будинку. По подвір'ю бігали два ротвейлери.

Тоді ми поїхали зі Станіком до її товаришки Лєни (вона жила в районі вул. Енгельса). Він кричав з вулиці, де Люба? Лєна сказала, що зранку вона має бути в офісі. Мама цілу ніч не спала, виглядала з балкона. А зранку пішла у міліцію. У Залізничному райвідділі їй сказали, що Кушинська аферистка, вона у розшуку. О шостій годині ранку ми з міліцією поїхали до Кушинської під будинок, довго її чекали, але вона так і не з’явилася.

— Коли ви її знайшли?

— Тиждень чи два не могли знайти, — пригадує Галина Дрожджаль. — Потім її забрали у міліцію, потримали три дні і випустили. У нас у подвір'ї стояв «бобик», за нами стежили. Дійшло до абсурду: у міліції натякали, мовляв, це ми повбивали своїх чоловіків. Або, казали нам, мій тато і чоловік взяли гроші і втекли за кордон…

Ярославу Дрожджалю було лише 38...

До кого ми тільки не зверталися по допомогу, але усюди натикалися на глуху стіну. Через півроку маму викликали в УБОЗ, там сказали, що у лісі знайшли тіла батька і чоловіка. Брат ходив на упізнання. Нам лише віддали їхні годинники… Справу передали в обласну прокуратуру. Подробиць вбивства нам ніхто не розповідав. Про все я дізналася лише з матеріалів справи.

— Відомо, що це співучасник убивства Андрій Манько розповів, де закопані тіла.

— Казали тоді, що він шантажував Кушинську фотографіями з місця вбивства. Вона йому не заплатила за «роботу» (за
вбивство лікаря та його зятя.
 — Авт.).

Він погрожував, якщо не заплатить, «трупи заговорять»! З матеріалів справи я дізналася, що Манько спочатку втік до Польщі…

Потім його взяли на квартирі у когось з його товаришів. Він зізнався, що замовлення було на мене і мого чоловіка.

Тато став випадковою жертвою…

— За день до вбивства у лісі біля села Борщовичі, що у Пустомитівському районі, Манько викопав яму, — продовжує розповідь Галина Дрожджаль. — Коли батька і чоловіка привезли до лісу, Манько запитав у Кушинської: «Обох?», відповіла: «Обох». Манько зізнався, що вбив мого батька. Кушинська його добила. У чоловіка стріляла вона… (Пістолет знайшли через півроку, в озері. — Авт.). До речі, Кушинська продала квартиру його батьків, без їхнього дозволу. Мама Манька змушена була переїхати жити на дачу, почала пити. Батько з розпачу помер. Казали, нібито Манько був у Кушинську закоханий. Якби ви почитали справу, ви би за голову схопилися. Кого у неї тільки не було — високопосадовці, міліціонери, криміналітет. Кушинська писала Маньку у СІЗО цілі інструкції, як має брехати на суді. Ці записки перехопили, вони є у справі. Там така буйна фантазія…(Манько відсидів 15 років. За інформацією потерпілих, два роки тому помер. — Авт.).

— А ви спілкувалися з Романом Станіком? Він вам допомагав розібратися у цій справі?

— З того часу, як вночі їздили і шукали Кушинську, я його не бачила. Чому справу постійно відкладали? Станік був свідком, але до суду не з’являвся. Міліція його не розшукувала. У міліції казали, що не знають, де він живе. Це ж абсурд!

У 1999 р. мало відбутися перше засідання. Тоді обласний суд, прокуратура і управління юстиції були в одному приміщенні, тільки на різних поверхах. У той день його дружина Сюзанна Станік приїхала представляти нового начальника обласного управління юстиції. І суд перенесли — на два місяці…

— Думаєте, дружина Романа Станіка мала вплив на справу?

-У 2005 р. на передостаннє засідання Роман Станік раптом прийшов. Що сталося, не знаю! Стояв за трибуною, де свідки. У нього руки тремтіли неймовірно. Дуже нервував. Папери, які мав, летіли у різні сторони. Коли давав свідчення, не говорив, а «відгавкував». Все заперечував.

Сказав, що моєму чоловікові тільки телефон Кушинської дав. І що мене не знає, хоча ми з ним були знайомі. Ми навіть були у нього один раз вдома, на Остроградських. Це була сучасна квартира, пластикові вікна, які тоді тільки у моду входили. Він сам жив у Львові. Дружина працювала у Києві. У суді під час перерви раптом почав до мене підскакувати: «Галя, Галя». Моя мама каже: «Ти ж сказав, що її не знаєш…».

Кушинська з клітки кричала, що вона його коханка. Відповідав: «У мене коханки тільки міс Львова». Потім Кушинська кричала: «Розкажи про крадені машини». А він: «Молчи, дура, а то еще себе намотаешь!». У матеріалах справи фігурують показання одного свідка, він подав у прокуратуру список номерів двигунів машин. Можливо, Кушинська зі Станіком мали стосунок до крадіжок машин у Польщі, приганяли сюди, перебивали на двигунах номери і продавали.

— Що вас найбільше обурювало на суді?

— Кушинська казала, що дала моєму чоловікові гроші за квартиру. Що вона рятувала квартиру (?!). Мовляв, вони домовилися зустрітися з чоловіком о першій годині дня у готелі «Львів», у нотаріальній конторі. Ярослав мав переписати на неї доручення на розпорядження квартирою. А я знаю, що це неправда! Вона з нотаріусом Полянською домовилася,
написали доручення, і стороння людина, яку Кушинська привела, підписалася. А потім Кушинська цю квартиру переоформила на свою маму. Полянську підвели під амністію, «відмазали». Хоча це вона дала «зелене світло»: якби не підробила документи, нічого цього не було б. До речі, Кушинська під заставу будинку на Суботівській позичила у банку 50 тисяч гривень, і знову ж таки Полянська оформила «липові» документи. Вони цю справу вивели в окреме провадження.

— Ви здогадувалися, що Кушинська була «чорним» ріелтором?

— Коли я відсудила у неї квартиру на Котляревського, через яку це все сталося, я почала шукати покупця. Розмовляла з багатьма ріелторами, запитувала у них про Кушинську. Всі казали, що вона квартирна аферистка. Не дай Боже було мати з нею справу.

— А це правда, що вона була зв’язана з кримінальними авторитетами?

— Мені з тюрми писав зек Ходзінський, кличка у нього Грузин. Він писав, що вона злочинниця. Вона з ним жила якийсь час, а потім підставила і посадила.

Її мама на суді не була жодного разу, — веде далі пані Галина. — Тільки її донька Руслана приходила з різними хлопцями. Їй зараз 36 чи 37 років.

В інтерв'ю Кушинська сказала, що донька за кордоном. Що виїхала одразу після винесення вироку. Це неправда. Я судилася за квартиру на Котляревського понад рік. Там її донька жила. Коли її за рішенням суду мали виселяти, вона покрала все, що можна було, — котел, батареї… І втекла. У квартирі залишили газ включений. Сусіди почули запах і скрутили газ, а так би будинок у повітря злетів.

Жінка сидить за гратами 20 років і два місяці

— Що ви відчули, коли довідалися про те, що Кушинська може вийти на волю?

— Я обурена! Згадала багаторічні ходіння до суду. Перший суддя, який слухав справу, це Зварич — «колядник». Через півроку він відправив справу на дорозслідування. Вона йому повинна в ніжки кланятися, що її тоді не засудив. Якби тоді її засудив, вона б вже не жила — 1999 р. ще існувала смертна кара. У справі з’явився свідок Мельниченко, який працював шофером на «швидкій» у лікарні Львівської залізниці. У суді він казав, що бачив, як троє чоловіків запихали мого батька і чоловіка у машину. Справу вів суддя Макаров, який довів її до логічного завершення. Але Мельниченко давав дивні свідчення: не то машина була червона, не то зелена. Я була здивована, як можна переплутати червоний і зелений кольори?

Крім того, він добре знав мого батька. Знав, що мій батько не п'є. А на суді Мельниченко казав, що він здивувався, що Циньовський «присів на стакан».

— Про що міг довідатися ваш син Юрко, за що його вбили? — запитую у матері, Ірини Циньовської.

— Він не міг пережити вбивства батька, — зітхає пані Ірина. — Безмежно його любив. Юрко нам казав, нікуди не пхайтеся, ви нічого не доб'єтеся. Сам намагався це все розкрутити. Його вбили через 2,6 року після вбивства чоловіка і зятя. У його квартирі, на вул. Городоцькій. Нас викликали у прокуратуру для галочки. Прокурор під час розмови жував гумку… Вбивства не розкрили досі…

— Одного разу брат обмовився, що квартира на Котляревського призначалася якомусь прокуророві, — додає пані Галина.

— На які запитання у цій справі ви так і не отримали відповіді?

— Я довго допитувалася, хто у будинку Кушинської сидів на телефоні. Чоловік, коли вийшов з будинку, сказав, що там ремонт, тільки якийсь чоловік сидить біля телефону. Відповіді так і не отримала. Після того, як це все сталося, усі ремонтні роботи припинилися. Нібито закінчилися матеріали. В одному інтерв'ю Кушинська сказала, що у цьому будинку мав бути приватний дитячий садочок. Це брехня!

— Знайомий адвокат мені розповідав, свого часу мав розмову з одним зі слідчих, який вів цю справу. Кушинська обурювалася, що її постійно тримають у клітці. А слідчий каже: «Мовчи, Любко, я тебе боюся, ти маєш чари!».

— Вона справді має якийсь вплив на людей, — каже пані Галина. — Я на собі це відчула, коли хотіла забрати оригінали документів на квартиру. У справі є також свідчення наглядачки СІЗО, яка впевнена, що Кушинська володіє гіпнотичним впливом.

А тим часом…

На своїй сторінці у «Фейсбуці» відомий адвокат Андрій Федур написав: «Займаюсь цією справою декілька місяців. Добре, що нам вдалося знайти правові механізми, які дозволили вийти на помилування. Акт про помилування прийнятий президентом України, і це дає можливість Кушинській Л.В. через декілька тижнів звільнитися…».

Я зателефонувала до Андрія Федура, аби розпитати, які саме механізми йому вдалося знайти, аби довічниця вийшла на волю?

— Конституційне право про помилування має виключно президент, — каже Андрій Федур. — Ніхто інший до цих питань не має жодного відношення.

— Чи є указ президента про помилування Кушинської?

— Указ президента — від 28 лютого 2018 р. Президент його підписав.

— А цього указу немає у публічному доступі?

— Такі укази, як правило, не публікуються. Це Акт індивідуальної дії.

— Коли Кушинська може вийти на волю?

— Вона скоро вийде…

— Чи може президент помилувати людину, яка не визнала своєї вини?

— Вона не визнала своєї вини лише з єдиної причин: вона не скоювала цього вбивства. І я це доведу. Президент приймав рішення на підставі тих документів, які йому були надані, згідно із результатами розгляду питання комісії про помилування при президенті. Є такий дорадчий орган як комісія про помилування. Цей орган розглядає питання, які виносять на розгляд глави держави. На підставі цих матеріалів президент і ухвалив своє рішення про помилування. Я як адвокат, який практикує в Україні три десятки років, вітаю таке рішення. Згідно з Конституцією України, є право помилувати людину, навіть якщо вона і не визнала своєї вини. Жодного закону про помилування в Україні не існує. Єдиний закон України — це Конституція України, який дає право президенту милувати.

— Як адвокат упевнені, що вона не скоювала цього вбивства?

— Паскуди, які замовили справу Кушинської, сподівалися, що вона згниє у буцегарні. Але не сталося.

— Які ваші наступні кроки, якщо Кушинська, припустимо, вийде на волю?

— Не «припустимо», вона точно вийде. Не сумнівайтеся.

— А хто замовив Кушинську?

— Це питання не до мене. Це питання до прокурорів. Нехай вони проводять розслідування. Я представляю інтереси Кушинської близько чотирьох місяців. Я ретельно вивчив матеріали цієї кримінальної справи. Усі 19 томів. З додатками, доказами. І прийшов до глибокого переконання, що рішення суду було щонайменше помилковим. Суд ухвалив рішення всупереч доказам. Мене дуже цікавить, чому справжніх вбивць 20 років ніхто не шукав? Справжні вбивці по сьогоднішній день на волі гуляють. Називати їхні імена не буду. А у суді ми будемо розглядати питання перегляду справи Кушинської, виключно про її виправдання.

— Була людина, яка відсиділа по цій справі 15 років. Вона теж не винна?

— А ви не звернули увагу, що ця людина, яка була засуджена разом з Кушинською, у судовому засіданні заявила, що Кушинська не вбивала. Що він Кушинську обмовив. Сказав про неї неправду. Що цих людей вбили інші. А його змусили сказати, що це зробила Кушинська. Він називав тих, хто був до цього причетний. Але суд не взяв це до уваги.

— Пане Андрію, хто вам платить за цю справу?

— Пані Кушинська мені не платить ні копійки. Вона грошей не має. І платити не буде. А послуги мої — безцінні. Я особисто уклав правову угоду з Кушинською. Працюю по цій справі безкоштовно. І це, до речі, не одна така справа. Я можу собі дозволити захищати безкоштовно.

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Коли батька і чоловіка привезли до лісу, Манько запитав у Кушинської: «Обох?», відповіла: «Обох»