Передплатити Підтримати

Поштовик зібрав унікальну колекцію радянських радіол

Ще й сам реставрує приймачі

Ярослав Кравчук демонструє свою колекцію

Екс-керівник Волинської дирекції «Укрпошти» Ярослав Кравчук, який понад двадцять літ очолював поштовиків краю, нині на заслуженому відпочинку. Однак без діла вдома не сидить. На пенсії завів пасіку й продовжив активно поповнювати свою унікальну колекцію радіол. В експозиції, що розмістилася на горішньому поверсі його дому, їх понад сто! Справжній антикварний скарб.

Перший «ВЕФ» склав сам

У дитинстві, як більшість хлопчаків того часу, мріяв стати військовим льотчиком. Та після закінчення школи обрав не менш престижну професію – вступив на радіофакультет Львівського політехнічного інституту. Вибір впав на спеціальність «радіотехніка». Тоді й склав свій перший радіоприймач.

– У ті часи радіотехніка тільки розвивалася, факультет, на якому вчився, був дуже перспективний, – розповідає Ярослав Кравчук. – Пам’ятаю, приймач «ВЕФ» коштував 92 карбованці. А якщо його купити по деталях (його продавали й у вигляді конструктора «Набір юного техніка».Авт.), то виходило більш ніж удвічі дешевше. То я так і зробив.

Пізніше придбав модну «Спідолу», колекцію стали доповнювати різні моделі приймачів - «Селга», «Урал», «Зоря», «Даугава», «Латвія», «Москвич»…

Моду на радіоли тоді диктувала Прибалтика. Та кожна країна колишнього Союзу мала радіозаводи, що випускали приймачі. Скажімо, в Україні їх було кілька. Тепер Ярослав Федорович старається об’єднати найцікавіші вітчизняні моделі у своїй колекції.

Менші переносні виставлені на полицях, стаціонарні габаритні стоять на підлозі та спеціально зроблених стелажах. Кожна річ у хорошому стані й досі звучить. Дарма, що найстаріші моделі наближаються до свого 65-річчя. Про їхній вигляд і звучання дбає сам господар. Коли якийсь з приймачів виходить з ладу чи потрапляє у його дім несправним – чаклує над ним у своїй майстерні. Часом реставрація займає кілька днів. А буває, що доводиться над виробом попітніти й кілька місяців. Як-от над одним з найцікавіших екземплярів – «Звезда-54».

– Цей радіоприймач мені подарував син на день народження два роки тому, – розповідає Ярослав Федорович. – З Києва привіз. У кого і за скільки його придбав, не зізнається. Та я був надзвичайно щасливий, що маю такий справжній скарб для мене у своїй колекції. Це ж був писк моди після смерті Сталіна.

КДБ «глушило» «ворожі» хвилі

Власне, й задумали розробку цієї «Звезды» для того, щоб трохи «відволікти» народ від кончини лідера, так би мовити, компенсувати «всенародну скорботу». Кажуть, ідея належала Лаврентію Берії. За основу радянські конструктори взяли культовий у 1950-х роках французький приймач «Excelsior-52». Над дизайном і «начинкою» мудрувала велика команда не один місяць, адже затверджувати модель мав сам перший міністр внутрішніх справ СРСР. Страх, що якщо щось піде «не так», за це можна не тільки посади позбутися, а й життя, не дозволяв швидко закінчити розробку. Та невдовзі сам ініціатор потрапив у немилість – Берію звинуватили у шпигунстві й розстріляли. Після цього й з’явилася на полицях радянських електромагазинів розкішна «Звезда-54».

Ярослав Федорович гордо показує свою красуню. Вишуканий корпус, наполірований до блиску, увінчує червона зірка. Вмикає – й він ностальгічно звучить, видаючи зсередини «хрипкувату» мелодію.

Старенькі приймачі ловлять довгі, середні й короткі хвилі, деякі – ультракороткі. Сучасні радіостанції працюють в іншому форматі, їх не зловиш. А от «старожили» виходять в ефір ще й так, – говорить Ярослав Кравчук.

Колись завдяки таким приймачам слухали «ворожі» заокеанські хвилі. Хоч КДБ застосовував «глушилки», та народ ловив «Голос Америки», Бі-Бі-Сі та «Радіо Свобода». З них дізнавалися актуальні новини, насолоджувалися грою «Бітлз» та інших популярних світових груп.

Вже сьогодні у колекції Ярослава Кравчука є понад сто радянських радіол. Та експозиція щороку поповнюється завдяки рідним, знайомим та друзям. Поштовик мріє зібрати увесь арсенал вітчизняної радіотехніки (а в Союзі випускалося близько півтисячі моделей приймачів). Хоч, зізнається, дістати щось «з перших рук» нині вкрай важко.

Один з найстаріших приймачів – «Білорусь-53». Його батьки Ярослава Федоровича привезли з Бреста, коли він ще був маленький. Тоді  він вважався приймачем вищого класу. Як пізніше ультрамодним став один з останніх, що випускалися, – «Ленінград». Його ще порівнювали із «Роллс-Ройсом» серед радіоприймачів. Має і такий.

Зараз все це віджило свій вік. Бо на такій матеріальній базі ніхто не будує радіотехніку. Пішли мікросхеми – мікро- і нанотехнології. А це залишається як раритет. У тому його й цінність. Це наша історія, – говорить Ярослав Кравчук й вмикає ще одне раритетне радіо.

Фото автора

Волинська область