Молочні муки

Витрати на виробництво цього напою в індивідуальних господарствах перевищують виручку від нього.

Вулична торгівля молоком – незаконна. Але для багатьох селян вона вимушена.

У приміських маршрутках різко зросла кількість пасажирів з великими китайськими торбами із церати. То квапляться на ринок селяни-молочники. Розпочалося масове розтелення корів, і їхні власники користуються моментом, щоб заробити на свіжому сирі, сметані – після свят з копійкою у селянських хатах негусто. Виручають рогаті годувальниці – Красі, Зірки, Троянди, Муньки, Квітки, Циганки. Та й міський народ, що цілу зиму обходився пастеризованим молоком у заводських упаковках, скучив за натурпродуктами з домашньої ферми. Не вагаючись, містяни віддають за півторалітрову пластикову пляшку молока, котре “щойно від корови”, 30 грн., за кілограм сиру – 60 грн., стільки ж – за літр “збираної” сметани. За літровий слоїк “сепараторної” треба викласти купюру з портретом Тараса Григоровича.

З початку року українських селян налякали новиною, що відтепер молоко від них прийматимуть лише за стандартами Євросоюзу, без нітратів і хвороботворних “паличок”. Мовляв, на прилавок продукт зможе потрапити лише після спецперевірки санветслужб. Після такої звістки багато з тих, хто жив з молочної виручки на базарі, сказав, що не ходитиме щоразу по експертизах – бо не має сил. І через це, можливо, більше не триматиме худоби.

У пані Галини, яка живе у Розвадові, а возить молоко до районного Миколаєва, таких пересторог не було. Зі своєю коровою розлучатися не збирається. Вона у неї здорова (щороку проходить щеплення), чиста, продуктивна. Хоча доглядати за нею – “велика мордація”. Через те в їхньому селі корів тепер набереться, від сили, 70. А колись було близько трьохсот голів.

Відмовляються розвадівці від свого молока, бо корми надто дорогі. Сіна для однієї худобини на зиму треба припасти велику машину і фіру. А ще – надбати стіжок кукурудзянки, соломи, щоб потім їх подрібнити, запарити і кинути у жолоб як приємну для корови жуйку-січку. Не обійдешся і без висівок, жому, макухи.

- Сіно заготовляємо власноруч, – каже Галина Тимофіївна. – Але за косарку і за машину, яка привезе його до стодоли, треба заплатити до 1000 гривень. Обробити одне поле з кукурудзою (оранка, культивація, підживлення) коштуватиме дві тисячі гривень. Лише один рейс машини з гноєм-підживою обходиться у 250 грн. Мішок жому (а для корови його на місяць треба чотири) коштує 100 грн. Стільки ж віддаю за макуху, яку сиплю, щоб моя Ласка їла з кращим апетитом.

До цієї молочної бухгалтерії пані Галина доплюсовує послуги ветеринара, який робить профілактичне щеплення (укол коштує 35 грн.). Чималі витрати треба передбачити на електроенергію, яка приводить у рух січкарню. 200 грн. треба мати, щоб розплатитися із сусідом за те, що його бичок Юрко “ощасливить” її корову Ласку, забезпечить приплід.

Фізичної праці ніхто не облікує. А вона тяжка. Скажімо, посапати кукурудзу треба не менше двох разів. На початках, поки не зійде насіння, потрібно ще й пильнувати, щоб зерно не вибрали із землі ворони...

- Тож хотіла б, аби деякі міські покупці прикусили язики, кажучи, що нинішня ціна за молоко є “безбожною”, – виливає наболіле співрозмовниця. – Кажу їм: спробуйте ви хоч один день за коровою доглядати – і більше не будете торгуватися зі мною. Влітку у спекотний день побігайте за чередою – весь тиждень вам ноги відніматиме...

Галина Тимофіївна продає свій товар на вулиці. Раніше розносила його на замовлення по квартирах. Якось перед святами попросили її принести молока для розчини під пампухи. Пообіцяла це зробити ввечері, після того, як повернеться з торгу у Львові. Але сталося непередбачуване: трамвай, яким добиралася до вокзалу на передостанню електричку, потрапив в аварію. Через це ледве встигла на останній поїзд. Прибула додому о 10-й вечора. Побігла доїти корову і пішки (автобуси вже не ходили) понесла обіцяне молоко до райцентру. Прибула під двері клієнтів о пів на дванадцяту. Господарі вже спали. Розбудила їх, попросила пробачення за спізнення. А потім серед ночі три кілометри чвалала назад додому.

“Добрий твій заробок!” – іронічно сказав би розвадівській молочниці заголовком свого оповідання Іван Франко. Але пані Галина від нього не відмовляється. У свої пенсіонерські літа іншого приробітку знайти не може.

Фото автора