«Яка це українська церква, якщо в ній ікона царя висить?»

Політичних ознак все більше набирає діяльність Української православної церкви Московського патріархату.


luka-3

Від неї несе негативом. На початку цього року велике суспільне збурення викликав негідний вчинок священика, який представляє цю конфесію у Запоріжжі, – душпастир відмовився відспівувати загиблого дворічного хлопчика (бо, мовляв, цю дитину хрестили в іншій, “неканонічній церкві”). А у середу, 10 січня, на зборах Запорізької єпархії УПЦ МП спалахнув і мовно-світоглядний скандал.

Того дня, за повідомленням depo.ua, у Свято-Покровському кафедральному соборі Запоріжжя під головуванням митрополита Луки відбулися збори представників всіх парафій єпархії. Поміж іншого, обговорювали “негідну” поведінку ієрея Анатолія (у миру – Ревтова). “Провина” його полягала у тому, що публічно критикував УПЦ МП за її проросійський курс. Коли на цьому зібранні отець Анатолій узяв слово, щоб пояснити свої дії, – його виступ відразу перервали. Бо промовляв українською...

“До мене одразу закричали: “Говорите на русском”, – згадує перебіг тих подій опальний священик. – Я їм кажу, що українська – державна мова. А потім до мене підбігає секретар єпархії: “Ты когда к нам пришел четыре года назад, то говорил на русском”. Відповідаю йому: “Але після того ваша держава напала на мою державу. Люди змінюються, і я змінився...”.

Патріотизм отця Анатолія явно не до вподоби його керівництву. Священику докоряли за те, що останні півтора року проповідував у храмі українською мовою, розмовляв нею з вірянами (решта священиків УПЦ МП у Запорізькій області послуговуються винятково російською). На отця Анатолія скоса дивилися, коли приїжджав до українських воїнів у зону АТО, провідував поранених воїнів у госпіталі, коли співпрацював з фронтовими волонтерами.

“Ця церква не є українською, – каже отець Анатолій. – Вона використовує гроші України, заробляє на ній, і водночас ненавидить її. Яка це українська церква, якщо в ній ікона царя висить?”.

Заборона виступати на церковних зборах українською мовою стала для запорізького священика останньою краплею, яка переповнила чашу його терпіння. Отець Анатолій вирішив вийти з УПЦ Московського патріархату.

Коментар для «ВЗ»

«Винятковість однієї конфесії — це неприродний спосіб мислення»

Останні резонансні події довкола УПЦ Московського патріархату, зокрема відмова священика цієї конфесії поховати загиблу дитину, викликали шквал відгуків і протестних акцій. У відповідь на обурливий вчинок душпастиря люди у багатьох містах почали приносити ляльки під стіни храмів УПЦ МП, – даючи зрозуміти, що так, як ці “слуги Божі”, чинити не можна. Оцінити “НП” у Запоріжжі кореспондент “Високого Замку” попросив директора Департаменту у справах релігій і національностей Міністерства культури України Андрія Юраша (на фото).

- Україна має чимало церковних і громадських діячів, які далі плекають ідеї не соборності, єдності, не духовного українського начала, – каже пан Андрій. – А начала, поєднаного із закордонним центром, з наміром наслідувати все, що з ним пов’язано. Українське християнство, яке було сформовано у різні епохи, під різними впливами – заходу, сходу, півдня, півночі – завжди було відкритим. У тих українських культурних просторах, де панує оця традиція поліконфесійності, проблем щодо належності до тієї чи іншої церкви не виникає. Скажімо, у Галичині, коли йдуть до сповіді чи хрестять дитину, у більшості випадків не запитують, до якої церкви хто належить. Те, що ми побачили у Запоріжжі, є симптомом російського культурно-релігійного менталітету, який відображає загальну схему мислення російської ідеологічної машини: ми є унікальні, ми – єдині, ми не хочемо ні з ким мати нічого спільного, або ставайте такими, як ми, або не хочемо вас знати. Зрозуміло, що це – неприродний спосіб мислення.

Є цікаві соціологічні дані, які показують, що таку схему самоусвідомлення підтримує вкрай незначна частина українців. Лише від 7 до 9 відсотків наших громадян поділяють точку зору про отаку церковну “винятковість” однієї конфесії і про те, що всі інші – “безблагодатні”, не мають у собі духовного стержня. Звичайно, у статистичному вимірі 7-9% – невеликий показник. Але якщо взяти абсолютні цифри, то 7-9% населення України – це мільйони громадян, часом досить радикальних. Суспільство повинно впливати на цю незначну, але дуже активну частину своїх співвітчизників для того, щоб будувати ґрунт для загальнонаціонального поєднання. Впливати треба, першою чергою, на духовенство, яке проповідує ідеї “винятковості”, нецивілізовані підходи до всіх речей, пов’язаних з духовними пошуками...

Інцидент у Запоріжжі відкрив для певних церковних діячів страшенну проблему. Вони повинні зрозуміти її, відчути, як боляче суспільство реагує на невиваженість з боку духовних осіб. Мають усвідомити, що вони є, образно кажучи, чужими на цьому святі життя в українському суспільстві…

Фото depo.ua