Україна все більше відривається від Москви...

Якщо відкинути тих, хто апріорі не сприймає зміни в Україні через ряд суб’єктивних причин – втрата схем, впливу, статусу чи влади – то зміни в країні часто-густо оцінюються за різними часовими та змістовими координатами.


Хтось під мікроскопом шукає «покращення життя вже сьогодні», ігноруючи війну, розкрадений Януковичем бюджет, економічну кризу (яка розпочалася ще у 2012 році — саме тоді українська економіка почала стабільно падати). Хтось звертає увагу на відновлення економічного зростання, нову армію, міжнародну підтримку та європейську інтеграцію.

Але ніхто не говорить про головне — яку країну отримаємо через 10-15 років завдяки тим змінам, що вже відбулися у державі. Спробуємо порозмірковувати саме над цим — бо якщо  говоримо про системні реформи, їх вплив відчувається через декілька років. А на середині шляху — якраз там, де перебуваємо зараз, — ситуація може погіршитися, бо стара система працювати вже перестає, а нова — тільки починає. Відтак нові помилки та старі проблеми накладаються одна на одну та посилюють негатив.

Отже, варто ставити питання про оцінку перших результатів не України як такої, а самого «проекту Україна», який був перезавантажений після президентських виборів у 2014 році.

Першою системною зміною можна вважати підписання Петром Порошенком Угоди про асоціацію з ЄС. Вже зараз можемо говорити про Євросоюз як про нашого головного економічного партнера, на якого припадає близько 40 відсотків зовнішньої торгівлі. Ця Угода вже почала працювати й у відносинах з третіми країнами. Тільки протягом 2017 року у західних областях азіатські компанії (переважно японські) відкрили заводи, що орієнтовані на західний ринок завдяки зоні вільної торгівлі з ЄС.

Україна пережила шок від втрати російських ринків. Як і  повний розрив з РФ у газовій сфері. Ми понад два роки не купуємо російське блакитне паливо. Економічний та енергетичний важіль у руках Кремля зламано. Сподіваємося, назавжди. Адже деякі рейтингові сьогодні політики зробили свої мільярдні статки  саме у газовій сфері у змові з російською стороною.

І безвіз, і зона вільної торгівлі з ЄС, і Угода про асоціацію, як план реформування краї­ни, просувають Україну далі й далі «геть від Москви». Сьогодні триває рутинна робота  з імплементації європейського законодавства. Приєднання України до енергетичного, цифрового, митного союзів  фактично перетворить Україну не просто у частину Європи, а у країну, що користується більшістю переваг членства в ЄС. Як, наприклад, Норвегія. А питання вступу України в ЄС перетвориться у виключно політичне.

Але це справа не одного  десятка років. Поки що маємо говорити про одну важливу особливість українських реформ — спочатку вони набувають статусу законів. Лише закон змушує працювати державну машину не тільки на реалізацію ідеї, а й проти самої себе. Лише так вмикаємо інерцію бюрократії, лише так можемо зробити зміни системними та незворотними.

І тут існує декілька напрямів. Зокрема, децентралізація — наразі найуспішніша реформа —  вона почалася ще у 2014 році і вже дала результати. Як зазначають урядовці, «за три роки реформи місцеві бюджети зросли на 100 млрд. грн., і ці темпи щороку набирають обертів. А це — відремонтовані чи побудовані дороги, школи, які не будувалися 23 роки, дитсадочки, лікарні, освітлення. Надходження власних доходів загального фонду місцевих бюджетів за перше півріччя 2017 року зросли. Порівняно з аналогічним періодом 2016 року приріст становив 34 відсотки, або 87 млрд. грн. Це на 22 млрд. грн. більше, ніж торік».

Створення об’єднаних територіальних громад, фінансова децентралізація, передача на місця повноважень створюють підстави для стрімкого розвитку країни. Не тільки економічного, а й політичного. У нас часто-густо нарікають на відсутність нових еліт. Східна Європа також пройшла цей шлях, і нові еліти там зростають саме на місцях. Не через популістські гасла чи телевізійну картинку, а через ефективну працю в регіонах.

Днями розпочав роботу новий Верховний суд України. І річ не тільки у перезавантаженні, а й у нових його повноваженнях. Колишній, тотально корумпованій портновській системі настав кінець. Реформовано Конституційний Суд та запроваджено інститут «конституційної скарги». Кожен громадянин може оскаржити будь-який акт, котрий порушує його права.

Після створення нового Верховного суду розпочалося формування окружних судів замість районних. У нові суди нові судді мають обиратися на конкурсній основі. Це - комплексне рішення, що фактично об’єднує дві реформи: судову та децентралізацію.

Після 31 грудня 2017 року президент втратить право ліквідовувати і створювати суди. Ці повноваження перейдуть до Верховної Ради. При цьому саме Петро Порошенко є ініціатором судової реформи. По суті, він добровільно  відмовився від цих своїх повноважень.

Є сподівання, що наступного року в українській системі правосуддя з’являться і антикорупційні суди. Вони підтримають зусилля української правоохоронної системи — в першу чергу, нових структур в особі НАБУ та ДБР. Наприклад, у Румунії аналог НАБУ на повну потужність запрацював лише через сім років, але як запрацював!

Подолати корупцію неможливо лише каральними методами. Необхідно прибирати само джерело корупції. Запровадження системи PROZORRO, відкриття реєстрів, відміна на рівні уряду численних регулюючих актів (рахунок йде на сотні), перспектива використання технології блокчейн в українському варіанті електронного урядування тільки за рахунок технологічних новацій суттєво зменшують саму можливість для корупції. Лише одна система закупівель PROZORRO зекономила держбюджету  майже  мільярд доларів. Ліквідація однієї довідки — економія до півмільйона доларів.

Директор знаменитого банківського дому Ротшільд по СНД Джованні Сальветті вважає, що після Майдану Україна знищила дві найбільш корупційні сфери — в енергетичному секторі та прозоре відшкодування ПДВ. Додам — і в системі держзакупівель відбувся прорив.

Загалом, ліквідація корупційних схем додала держбюджету майже 6 мільярдів доларів. Це відповідь на питання скептиків, як країна вижила за умови втрати 20 відсотків своєї економіки через анексію та окупацію.

Не можна забути про зусилля країни з розвитку українського гуманітарного простору. Квоти на радіо та телебаченні, обмеження контенту з Росії дали поштовх для розвитку української книжкової галузі, кіноіндустрії, українського медіа-продукту. Сьогодні держава дотує ці напрями. Українська книжка, пісня та кіно — це удар по російській пропаганді. Крім того, це створення нових робочих місць та надходження до бюджету.

Говорити про зміни можна ще довго. У нас нарешті є армія — сьома за потужністю в Європі і 21 у світі. Банківська система пройшла болючий шлях очищення й тепер починає працювати на користь економіки і не обманює своїх вкладників.

Реформування освіти, медицини та пенсійної реформи — це тільки початок змін...

Хоча особисто для мене своєрідним символом змін стали рішення ІКЕА вийти на український ринок, а компанії Uber створити в Києві свій головний офіс у регіоні. Об’єднує ці дві події  надважлива деталь — менеджмент цих компаній розглядає Україну як перспективну країну.