Передплатити Підтримати

«Злюся, коли режисер оголошує перерву на обід»

У селі Дерев’яна завершуються зйомки фільму за романом Сергія Жадана «Ворошиловград».

ВВС визнала роман Сергія Жадана “Ворошиловград” “Найкращим українським романом десятиріччя”. Окрім того, твір отримав національні та міжнародні нагороди. Кінематографісти давно мріяли покласти роман в основу фільму. Продакшн LIMELITE у партнерстві з телеканалом “Україна” розпочали роботу над його екранізацією.   Бюджет фільму — понад мільйон євро.

50 відсотків потрібної суми виділило Державне агентство України з питань кіно. У серпні зйомки основних сцен картини  відбулися  у місті Старобільську Луганської області, де й розгортаються події книги. Зараз знімальна група переїхала у село Дерев’яна, що в Обухівському районі Київської області. Головні ролі виконують Олексій Горбунов, Володимир Ямненко, Олег Москаленко, Руслана Хазіпова...

На знімальний майданчик завітала журналіст “ВЗ”.

«Ворошиловград» — один із найбільш пронизливих творів у сучасній українській літературі. Це історія повернення додому.  Сергій Жадан  охарактеризував  свій твір так: «Це історія про коріння. Історія про вдячність та відповідальність». Одного дня головний герой «Ворошиловграда» Герман отримує телефонний дзвінок. Його брат, власник старої бензоколонки, зник. Герман змушений повернутися до рідного Донбасу, де не був багато років, щоб розібратися у ситуації. Там він зустрічається з друзями дитинства та місцевою мафією, яка намагається відібрати у нього бізнес. Несподівано для себе Герман усвідомлює, що захищає не лише бензоколонку, а й своє минуле, майбутнє та свій дім. Він вирішує залишитись у рідному місті з людьми, які потребують захисту та вірять йому.

— Це фільм моєї мрії, - розповів журналісту “ВЗ” головний режисер картини Ярослав Лодигін. - Я прочитав цю книгу, і майже шість років ми працювали над сценарієм та створенням найкращої команди для екранізації цього видатного роману. Багато хто зможе впізнати в цій історії себе. Перед тим, як приступити до зйомок, я разів зо п’ять їздив у Старобільськ,  - каже режисер. — Попри те, що це далеко і є складна процедура проходження блокпостів, бо це 50 кілометрів від лінії фронту і 80 кілометрів до Луганська, зрозумів, що знімати треба саме там. Передати ту атмосферу,  природу, погоду і навіть те, як там неймовірно пекло сонце,  можна було тільки на Луганщині.

До села Дерев’яна від Києва далеченько. Коли дісталися туди, було вже темно. Вузенькі сільські вулички  порожні, гавкотом нас зустрічали дерев’янські собаки. А за селом, посеред чистого поля, здавалося, от-от мав розпочатися святковий ярмарок. Народ метушився біля фургонів.  Розпочинався робочий знімальний день, точніше, ніч.

За словами виконавчого продюсера фільму Олександри Костіної, у картині ніде не вказано, що дія відбувається у Старобільську. Це таке собі місто N. Але вказано, що йдеться про Донбас 2010 року.

Актори масових сцен до зйомок готові – загримовані і переодягнуті.

Поки переодягали і гримували київську масовку, нам запропонували почастуватися кавою-чаєм. Біля спеціально призначеного фургона  намет зі столиками. Тут гарячі і холодні страви, бо ж знімальна група приїхала не на годину-дві, а на цілу ніч.  

Біля іншого фургона крутилися переодягнуті і загримовані актори масових сцен. Прошуся, щоб і мене взяли до «акторської трупи», щоб відчути себе актрисою. «У нас лише сто костюмів для масовки, і всі уже порозбирали», - усміхнулася костюмер.

Оскільки знімають у полі, туалет на колесах з чотирма кабінками і умивальниками возять зі собою…

Здавалося, що за горою щось горить. Багато світла і диму створювали таке враження. Це основна зона знімального майданчика. За словами продюсера картини Володимира Яценка, в Києві команда «Ворошиловграда» дознімає сцени, які з технічних причин не вдалося відзняти у Старобільську.  «Ми будемо знімати всі епізоди, пов’язані із залізницею, а також складно-постановочні сцени, які вимагають залучення великої кількості техніки та фахівців».

«Ворошиловград» -  робоча назва фільму. У прокаті фільм, мабуть, з’явиться з іншою назвою. Над цим працюють. Молодь, скажімо, не прийде на фільм, бо назва віддає «совдепією»,…

Зі Старобільська у село Дерев’яна привезли реквізит — кабіну (без коліс) чи то КамАЗа, чи то ще якогось «Урала». Збоку — величезний білий екран, що відбиває світло, за екраном  - члени знімальної групи на чолі з режисером на екрані «плазми» спостерігають за процесом. У кабіні вже сидять головні герої — актори Володимир Ямненко (Коча) та Олег Москаленко (Герман). За сюжетом, вони на заправці їдять таблетки, а через якийсь час у головного героя починаються галюцинації. Герману здається, ніби з боку річки, наче з туману, виринає плем’я кочівників з граблями, вилами і косами… Коли режисер давав команду: «Камера! Мотор», «ходаки» мовчки йшли повз кабіну машини метрів 200-300 в один бік, потім поверталися знову…  Репетиції і дублі повторювали, ходаки ходили… І так майже до світанку. В якийсь момент я подумала: як добре, що для мене не вистачило реквізиту. «А що, - усміхнулася дівчина з масовки, - мені подобається. Забрали нас у Києві, привезли сюди. Нагодували. Вранці відвезуть до Києва. Гроші платять відразу - 250 гривень. За чотири-п’ять знімальних днів зможу собі купити осінні черевички».  

Якщо на роль актора масових зйомок брали усіх охочих, то на провідні ролі треба було пройти серйозний відбір. Виконавець ролі Германа Олег Москаленко виборов собі «місце під сонцем» серед 150 претендентів! Для нього це перша головна роль. «П’ять разів ходив на проби,  - розповів журналісту «ВЗ» Олег. — Коли прийшов вп’яте, сказав агенту: «Все! Це останній раз. Набридло!». Після цього й затвердили».

Натомість виконавець ще однієї головної ролі  Володимир Ямненко кастингів не проходив. У кінематографічному портфелі Володимира понад 60 ролей у кіно і участь у комедійному шоу «Золотий гусак», що й стало для нього «перепусткою» на знімальний майданчик «Ворошиловграда». Як і для ще одного зіркового героя Олексія Горбунова.

Не помилюся, що саме з фільму «Ворошиловград» почався український кінематограф, - сказав журналісту «ВЗ» виконавець ролі Кочі Володимир Ямненко. — Це — надзвичайно серйозна робота, перед якою була ще більш серйозніша підготовка. І навіть якщо іноді підводить техніка, і доводиться перезнімати деякі сцени, ніхто не скиглить. На знімальному майданчику кожен розуміє, що ми тут робимо. І не лише актори.  Мені страшенно не подобається слово «граю у кіно». Це люди у житті грають, актори ж на сцені живуть.  Я у кожну свою роль, навіть маленьку, настільки вживаюся і так після неї втомлююся, що потім довго відходжу. Злюся, коли режисер оголошує перерву на обід. Для чого зупинятися, коли всі працюють?

Фото автора

Київська область