Передплатити Підтримати

Між чужими людьми – як між рідними

Жителі галицьких Куропатників допомагають стати на ноги переселенцям з півдня України.

Цього літа населення мальовничого галицького села Куропатників збільшилося на сім’ю із п’яти осіб, яка перебралася сюди зі степової Миколаївщини. Гніздечко для себе вона знайшла через оголошення в Інтернеті. Хоча кажуть, що пересаджене дерево на новому місці приживається тяжко, переселенці з півдня адаптувалися швидко. Допомогли їм освоїтися місцеві жителі, які радо прийняли новоселів у куропатницьку сім’ю.

- Нам приємно, що у наше село приїхали нові люди, — каже голова сільради Ольга Дмитрів. — Чим зможемо, тим підсобимо їм. Під боком — школа, дитсадок, будинок культури, комп’ютеризована бібліотека. Запишемо дітей у гуртки. Знаю, що сусіди часто вступають на обійстя цієї родини з гостинцями. Розуміють, як їй потрібна підтримка...

Найчастіші гості переселенців, новою домівкою для яких стала хата колишнього колгоспного їздового Мирона Федуса, — подружжя вчителів-пенсіонерів, Євгенія Каролівна і Михайло Олексійович. Знаючи, що нові сусіди не встигли засадити свого городу, приносять їм яйця з власного курника, огірки, помідори, моркву, цибулю, часник петрушку-кріп. Листоноша Марія Прийдун ділиться молоком, сметаною, сиром. Сільський голова поцікавилася, чи не треба смальцю, якого у неї повні комірки. Колишня “головиха”, Надія Михайлівна, і сусідка Оля передають картоплі. Цілу тачку бульби передала якась бабуся. Односельці приносять зі своїх господарств м’ясо, сало, “тушонки”. Власники фермерського господарства “Фльонц” вділили півтонни зерна — щоб нові їхні земляки борошно своє мали...

- Ми навіть не сподівалися на таке приязне ставлення до себе. Вся округа нам підсобляє, — поділився враженнями з кореспондентом “Високого Замку” глава сім’ї, колишній атомник Михайло. — Даємо добродійникам гроші за їхні продукти — навіть слухати не хочуть...

- Усі люди тут душевні, — не приховує задоволення колишній продавець авіаквитків Ольга, мати трьох дітей. — Там, де ми жили колись, інколи не було у кого взяти морквини, а тут нам нічого не шкодують. І природа тут унікальна! Ми з дітьми у вихідні ідемо на гору гуляти, милуватися краєвидами, гриби збираємо. Були на святі села — дуже сподобалося. У місцеву церкву ходимо. Щоправда, не все розуміємо, що говорить священик. Але це — справа наживна. Євгенія Каролівна вводить нас у курс справи, я за нею ходжу як хвостик...

Переселенці відповідають взаємністю за виявлену до них люб’язність. Сусідка обмовилася про зіпсутий телевізор — пан Михайло, який знається на радіоелектроніці, взявся лагодити апарат. Іншому сусіду рихтує тюнер. Фермерів просив звертатися, якщо, не дай Боже, “забарахлять” комп’ютери в їхніх тракторах-комбайнах. Навіщо їхати до ремонтників аж у Тернопіль, якщо можна зремонтувати техніку у селі?

Ми запитали у пані Олі, уродженки Сєвєродонецька, чи не мала застережень, коли вибиралася жити в інший регіон.

- Дехто перед від’їздом казав мені: “Ти що — дурна? Тебе не приймуть там — ти ж по-російськи розмовляєш..”. А я їм: “Нічого — приймуть. Вчитимуся розмовляти по-українськи...”. Щоправда, недавно у мене невеличкий мовний казус стався. Євгенія Каролівна дала нам квочку і яєць під неї, щоб курчат висиділа. Приносить і запитує: “А ви кошик маєте?”. Мала на увазі, щоб квочку туди посадити. А я відповідаю: “Так! Маємо. Дві кошки привезла зі собою...”. Каролівна усміхнулася і уточнює: “Чи маєте корзину?”. Мій чоловік, виходець з цих країв, досі сміється, коли згадує цю історію...

Переселенці пускають коріння у Куропатниках. Ольга розповіла нам, що планує перевезти з півдня свого тата. Вже хату йому підшуковує…

Фото автора

Тернопільська область