Паспортно-президентський контроль

Позбавлення громадянства – дубина для «неугодних», попередження для норовливих.

Коли через півроку після гучної відставки (супроводом до заяви на звільнення з посади голови Одеської ОДА стали  звинувачення на адресу президента у згортанні реформ і підтримці кримінально-сепаратистських кланів у регіоні) Михайло Саакашвілі заявив, що на Банковій взялися за його громадянство, дехто розцінив це як голослівне «бе-бе-бе». Навіщо, мовляв, Петру Порошенкові підливати олії у вогонь з ризиком обпектися? Навіть якби і хотів відібрати у невгамовного Міхо український паспорт, не піде на це, розуміючи, який резонанс матиме справа. Але факт позбавлення Саакашвілі громадянства спростував логіку, якою керувалися «невіруючі». І додав аргументів тим, хто певен: президентський курс на «депаспортизацію» продиктований не турботою про дотримання законів і Конституції, а бажанням прибрати «неугодних» і приструнити норовливих. Оскільки іноземними «посвідками» у заначці масово грішать і олігархи, і депутати, і урядовці, і мери з чиновниками, ефективність та вседосяжність «паспортної» дубини, яку випробували на Банковій, важко переоцінити. Саакашвілі не перший, але і не останній. Ігор Коломойський вже сам у чергу на можливе позбавлення українського громадянства «записався», заявивши, що може скласти компанію Міхо. Поки Коломойський через ліве плече плює (щоб не накаркати), інші потенційні фігуранти «паспортного списку» мовчки хрестяться, аби не ввести Банкову у спокусу їхніми громадянствами зацікавитися.

Зустрічали хлібом-сіллю — випровадили без паспорта

Після заяви Саакашвілі про судовий позов через позбавлення його громадянства можна ставки робити, якими будуть рішення Феміди. Якщо ж екс-президент Грузії вирішить піти далі, до Європейського суду, вердикт швидким не буде — його можна роками чекати.

На Банковій Саакашвілі дали зрозуміти: як не крутіть, у нас усе схоплено. Як там «порошенківець» Володимир Ар’єв схему розтлумачив? Підпис, кажете, в анкеті не ваш, то поставимо питання по-іншому: «Як ви отримали громадянство за фальшивими документами?». Здавалося б, про це варто було спитати і Комісію з питань громадянства, і президента, який два роки тому вручив Саакашвілі український паспорт. А ще поцікавитися, в якому інформаційному вакуумі вони варилися, що не знали про кримінальні справи, порушені проти Саакашвілі у Грузії. Півсвіту ще три роки тому знало (після зміни влади у Грузії кримінальні статті проти екс-президента одна за одною посипалися), а на високих київських пагорбах лише зараз прозріли?

Поки Міхо був потрібен Банковій як «збудник» народної надії на реформи і вимпел для окозамилювання Заходу, його документи на громадянство усіх задовольняли. Тільки-но пустився президентського берега, як тут же зацікавилися правдивістю даних в його анкеті. Політичний душок у справі, звісно ж, не виправдовує Саакашвілі. Питання лише у тому, хто у цій ситуації виглядає більшим брехуном і боягузом. Саакашвілі, який «забув» вказати інформацію про порушені проти нього кримінальні справи (а якби вказав, що — президентського указу про надання йому українського громадянства не з’явилося б?)? Чи Порошенко, який повівся зі Саакашвілі, як зі собакою: спершу спробував приручити, тримаючи на короткому повідку, а коли не вдалося, прив’язав ланцюгом до стовпа і нацькував інших собак?

Щодо Насірова Феміда сліпа

Якби на Банковій і у Ген­прокуратурі так переймалися дотриманням Конституції і закону про громадянство, як на камери розповідають, у Верховній Раді без українських паспортів, а відтак і мандатів, вже давно б не лише екс-«радикал» Андрій Артеменко (який підписався автором скандального «мирного плану» щодо врегулювання ситуа­ції на Донбасі) залишився, а щонайменше третина депутатів. Не кажучи вже про те, що порошенківський указ про призначення Коломойського головою Дніпропетровської ОДА не міг би з’явитися у принципі. Точніше, президент мав би звільнити Коломойського, як тільки той публічно заявив, що, крім паспорта з тризубом, має ізраїльську і кіпрську «посвідки» (у законі про місцеві адміністрації прописано, що виявлення факту подвійного громадянства тягне за собою звільнення). Коломойський, мабуть, уже пошкодував, що перед камерою вихвалявся своїм потрійним громадянством. Не факт, що рано чи пізно задокументоване на телекамеру зізнання олігарха не використають як явку з повинною. Як це було у справі екс-нардепа Артеменка, якого позбавили українського громадянства, спираючись на те, що під час допиту проговорився про отримання канадського паспорта.

Якби Коломойський мовчав про своє кіпрське й ізраїльське громадянство, хіба важко було б отримати цю інформацію через офіційні звернення у відповідні структури Ізраїлю та Кіпру? З цим — проблеми, оскільки угод про обмін такою інформацією в України навіть з країнами Євросоюзу немає. Тож тут — або ніяк, або на добру волю залишається покладатися.

Але доброю волею в Україні на свій розсуд розпоряджаються. Офіційні органи Великої Британії підтвердили, що у відстороненого голови Державної фіскальної служби Романа Насірова є британський паспорт. І що? Судді проігнорували надану інформацію і відмовили НАБУ і САП, які просили стягнути до бюджету внесені за Насірова 100 мільйонів гривень застави (за те, що не здав британського паспорта). Екс-фіскал і далі «співає», що заяви про його британське громадянство — фейк.

Для Генпрокуратури і Міграційної служби підтвердження щодо іноземного громадянства Насірова (зокрема, від британської паспортної служби) — не доказ. Щось не поспішають відбирати в екс-головного фіскала український паспорт. Як не квапляться і з процедурою позбавлення громадянства «газового» нардепа-втікача Олександра Онищенка, в якого, як встановило НАБУ, крім української, є ще й грецька «посвідка». Торгуються?

За німецьку посвідку — «хендехох», за російську — «спіть спокійно»

Насірова з Онищенком за іноземні паспорти не чіпають. Зате он як хутко у ГПУ відреа­гували на «сигнал» щодо буцімто незаконного призначення першого заступника директора НАБУ Гізо Углави. Мовляв, керівництво Бюро підписало з ним контракт, знаю­чи, що Углава не позбувся грузинського громадянства. Скільки б генпрокурор Луценко не заявляв, що ніякої політики чи «міжусобних» мотивів у справі немає, факти свідчать про інше. Провадження порушили на підставі рапорту першого заступника голови СБУ — фігуранта кримінальної справи щодо незаконного збагачення, яку розслідують детективи НАБУ. Та й сам факт, що грузинським паспортом Углави зацікавилися лише через два роки після його працевлаштування у НАБУ, викликає запитання. За такою ж логікою, ГПУ може висунути претензії колишнім міністрам-«варягам», які, отримавши українське громадянство, свого другого не втратили. У Наталії Яресько зберігся американський паспорт, в Айвараса Абромавичуса — литовський (чи зберегли за ними українське громадянство, у президентській Адміністрації не розголошують, посилаючись на секретність інформації).

Щодо Углави, у ГПУ навіть не потрудилися підняти інформацію про особливості грузинського громадянства. Конституція Грузії передбачає його автоматичну втрату за умови набуття громадянства іншої країни. До того ж між Україною і Грузією діє Угода про спрощений порядок набуття та припинення громадянства, за якою дата оформлення громадянства однієї країни вважається датою припинення громадянства іншої. Українське громадянство Гізо Углава отримав 17 квітня 2015 року. Виходить, того ж дня втратив грузинське. А призначення у НАБУ відбулося 25 квітня.

Аби полегшити роботу Генпрокуратурі, може, у Кримінальному кодексі окрему статтю для соратників Саакашвілі прописати? З формулюванням: «посібництво Саакашвілі карається позбавленням громадянства». Тоді взагалі не довелося б зачіпок шукати, як у справі з Углавою. І колишнього зама Саакашвілі Олександра Боровика було б за що під статтю підвести. А то стільки часу довелося чекати, аби з ним поквитатися, позбавивши українського громадянства (у квітні цього року).

До виправдань, які озвучили у президентській Адміністрації, не придерешся: Боровик не виконав зобов’язань відмовитися від німецького громадянства упродовж двох років після отримання українського. Але підстави для пі­дозр, що на Банковій керувалися не стільки законом, скільки політичними міркуваннями, все ж є. «Паспортною» справою Боровика займався, строчачи запити у Міграційну службу, скандально відомий нардеп з «БПП» Дмитро Голубов. Той самий, який курирував масовані акції проти Саакашвілі і його команди в Одесі.

Саакашвілі з Боровиком виперли, а ось історією про російське громадянство одеського мера Геннадія Труханова у Києві так і не зацікавилися. Попри те, що ЗМІ публікували документальні докази — зокрема, копію довідки зі штампом Федеральної міграційної служби РФ. Судячи з документа, Труханов обзавівся російським паспортом з дагестанською пропискою 15 років тому. Але це не завадило йому ні парламентський мандат в Україні отримати (у ВР минулого скликання Труханов входив до «регіонівської» фракції), ні у мерське крісло сісти.

Сумнівно, що зі своїм «раша»-паспортом й екс-«регіонал» Вадим Новинський розпрощався. Але ГПУ і Міграційна служба цим не переймаються. Ну хто ж питатиме про паспортні гріхи у нардепа, який українське громадянство стараннями самого Порошенка отримав («Підставою для надання мені громадянства тодішнім президентом Януковичем було прохання міністра економіки в уряді Азарова Петра Порошенка», — заявив Новинський у Верховній Раді)?! Ступор у порушеній щодо Новинського кримінальній справі (за організацію викрадення митрополита Драбинка), невнесення до Верховної Ради генпрокурорських подань щодо затримання й арешту «опоблоківця» (було лише подання на зняття недоторканності) підживлюють підозри, що Новинський у Банкової — на особливому рахунку.

Фото з архіву «ВЗ»