Людина має бути «чистою»

Триває набір до патрульної поліції Львова.


У Львові триває новий набір до патрульної поліції. Вік кандидатів — від 20 до 35 років. У перші дні у вестибюлі яблуку ніде впасти... Уже подано понад тисячу заяв. Журналіст “ВЗ” на власні очі бачила, як відбувається ця процедура. Побувала я і у нового начальника патрульної поліції — Романа Пилипенка. У його кабінеті на видному місці — портрети Шухевича та Бандери, вежа Донецького аеропорту. На моє запитання “А де ж президент?” шеф львівських патрульних відповів: “У Києві”...

Уже на вулиці — “колєйка” з охочих подати документи. Мою увагу привертає підтягнутий молодий хлопець в окулярах. “Подає­те документи?” — запитую. “Так”, — відповідає. “Ви схожі на Джеймса Бонда. Але палите...”. “Джеймс Бонд теж курив, але кубинські сигари”, — усміхається. Кандидату у патрульні — 25. Раніше служив у Нацгвардії, у спецпідрозділі. Супроводжував у конвої засуджених. Хлопець сконцентрований. Видно, що трохи нервує. “У мене економічна освіта, — каже. — Контракт у Нацгвардії закінчився. У патрульній є перспектива стати офіцером”.

До хлопця підходять дівчата-патрульні. Подає усі необхідні документи (перед тим усі кандидати реєструються на сайті патрульної поліції, їм призначають день та годину зустрічі). Тож усе організовано, натовпу людей у залі немає. За годину приймають близько 20 осіб. Водійські права треба мати обов’язково. Усі мають на місці заповнити анкету, вказати дані найближчих родичів (навіть дівоче прізвище мами), написати автобіографію. Ця процедура займає трохи часу...

Чи не розчарувалися у роботі чинні патрульні? Про це запитую жінок, які реєструють кандидатів. “Є розчарування у законодавстві, — каже патрульний інспектор пані Світлана. — Реформи нібито впроваджуються, але закони не змінюються. Під час патрулювання не маємо достатньо повноважень і прав. Чи можемо себе захистити? Спецзасоби є, але не кожен поліцейський наважиться їх застосувати. Лише у дуже критичній ситуації, коли є загроза життю. Наше законодавство недосконале, у таких випадках поліцейський може мати багато проблем”.

Із зали виходить новоспечений кандидат у патрульні, у картатій сорочці. Одразу видно, що молодий хлопець має зайву вагу. “Ви раніше де працювали?” — цікавлюся. “Де я тільки не працював, пані”, — усміхається. “Що, і на комбайні?” — жартую. “Ні, але і на комбайні вмію”, — гордо відповідає. Виявляється, 28-річний хлопець служив у Нацгвардії. Робота важка. З 2014 року як не у Києві, то на сході... “Дім, сім’я, вже хочеться осісти на місці”, — пояснює, чому вирішив йти до патрульної поліції.

Вікторія каже, що йшла в патрульну поліцію з бажанням змінювати країну.

Симпатична Вікторія — т. в. о. старшого інспектора відділу кадрів — раніше патрулювала місто. Розповідає, усіх кандидатів перевірятиме спеціальна система: чи не притягувались до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Якщо “грішок” виявлять, до тестування не запросять. Людина, з її слів, має бути “чистою”! “Які кандидати приходять?” — запитую. “Різні. Деякі дуже впевнені, я би сказала, самовпевнені, — каже інспектор. — Є такі, які не розуміють, чого і куди прийшли. Але хочуть спробувати”. “Перший набір був найбільш мотивований. 26 осіб на місце”, — кажу. “Я якраз із цих патрульних, — каже Вікторія. — Але для дівчини робота у патрульній є важкою. Погіршується здоров’я. Бронежилет на собі треба носити цілу ніч... Їздити, не спати. Різні люди, різні виклики. Я від березня 2016-го — у відділі кадрів. Це робота офісного типу, мені тут комфортно”.

Цікавлюся у Вікторії, чи не ображають дівчат у поліції, мовляв, ні на що не здатні? Хіба може тендітна жінка зупинити злочинця? “Ні, такого немає. Я коли патрулювала, була дуже активною. Реагувала на конфлікти швидше, ніж деякі хлопці. Не боюся робити сміливих вчинків. До речі, у патрульну не брали дівчат, які важили менш ніж 65 кг. Хоча тепер я менше важу... Багато дівчат мусять тримати себе у формі: ходять у тренажерний зал, на фітнес. Буває, що треба зупинити кремезного чоловіка, руку скрутити, кайданки надіти”.

“Чимало патрульних скаржаться, що у їхній роботі — суцільна рутина і немає кар’єрного росту”, — кажу. На це інспектор відповідає: “Може, людина просто нічого не робить, щоб у її житті відбулися зміни? У Нацполіції оголошують, наприклад, конкурси на слідчих, опер­уповноважених. Є патрульні, які йдуть, пробують свої сили. Мені на даний час все підходить. Ми під час першого відбору йшли у патрульну з гарячим серцем, з гарячим бажанням щось змінити у цій країні. Надіємося, що нові патрульні теж такими будуть. Що вони не йдуть заради того, аби просто мати робоче місце у патрульній поліції”.

Умови конкурсу для претендентів у патрульну службу непрості. Кандидат має знати законодавство, зокрема Закон про корупцію. У тестах є психологічні запитання, на які краще відповідати чесно. Бо вас можуть і “підловити” на брехні (деякі питання повторюються). Іноді людину запрошують на повторне тестування, але це непогано. Наприклад, ви здалися аж занадто ідеальною людиною. А згодом виявляється, що так воно і є...

запитала у Романа Пилипенка, як просувається конкурсний відбір? Як виявилось, серед кандидатів 70% — чоловіки, 30 — жінки. “Якою буде ситуація далі, побачимо, заявки прийматимуть до середини серпня”, — каже керівник. Заходжу у кабінет до шефа львівських патрульних. Роман Пилипенко доволі комунікабельний. Розповідає, коли сім місяців працював у патрульній Запоріжжя, то жив у робочому кабінеті. У Львові винаймає кімнату у гуртожитку. “На новому місці вже освоївся, — каже. — Несемо службу. Без вихідних”.

Запитую у пана Пилипенка про причини його призначення на Львівщину? “Мені повідомили, що керівництво бачить мене очільником патрульної поліції Львова. Я зібрав речі і приїхав. Щодо інциденту в облраді, наскільки я знаю, претензій до патрульної поліції у тому випадку не було. До кого були претензії — там уже розпочато службове розслідування (в інтерв’ю керівник обласної поліції Валерій Середа сказав, що розпочато службове розслідування щодо його заступників. Але результатів наразі немає. — Авт.).

Роман Пилипенко каже, на Запоріжжі мав справу з незаконним поводженням зі зброєю, вибухівкою. У Львові перше місце займають крадіжки особистих речей та товарів з магазинів. Керівник нарікає, найгірше, коли грабіжника затримують “на гарячому”, а суд його відпускає під домашній арешт. Попереду суд, тож йому потрібен адвокат. Гроші на адвоката він “заробляє” тим же злочинним шляхом. “Безкарність породжує нові злочини, — каже Роман Пилипенко. — Пригадуєте фільм “Джентльмени удачі”: “Вкрав, випив, в тюрму!”. У нас ця проміжна “станція”, тюрма, випала...”.

“У першу чергу очікуємо від нового набору, що нам стане легше працювати, — веде далі шеф львівських патрульних. — Нові люди зможуть “свіжим” оком придивитись до території, яку треба патрулювати. У нас недокомплект — 127 осіб. З них 75 осіб звільнилися, інші — перейшли у структури Нацполіції або інші управління патрульної поліції. Загалом маємо набрати 384 співробітників. Раніше патрульні не патрулювали трас та не охороняли громадського порядку на кордоні, а тому виник суттєвий брак кадрів. Крім того, є відпустки, лікарняні”.

Про дівчат у патрульній службі Роман Пилипенко відгукується з повагою. Без скептицизму. “Є такі дівчата, які дадуть фори багатьом хлопцям. А особливо цивільним. Є і кандидати у майстри спорту, наприклад, з боротьби, карате, кікбоксингу. Є певна категорія викликів, де дівчата набагато краще справляються. У них краще виходить врегулювати конфлікт з людиною напідпитку. Вирішують питання спокійною розмовою. Проте патрульна поліція — це не просто форма, жетон і біла машина з мигалкою. Це досить важка служба. І фізично, і морально. Ми не приїжджаємо, коли у людей все добре...”.

Фото автора