Серби ностальгують за Югославією...

Про українські фестини і розвіювання російських міфів.

Одна з найочікуваніших подій у Сербії — Фестиваль української культури, який проводить Національна рада української національної меншини цієї країни. Цього року фестиваль гостинно приймало місто Новий Сад і містечка, що входять до автономного краю Сербії — Воєводини. Сюди з усієї країни з’їхалися аматорські колективи сербських українців. У рамках фестивалю — показ української вишиванки, дегустація страв національної кухні, виступи вокально-хореографічних колективів. На запрошення Посольства України у Сербії участь у Фестивалі української культури взяв і Академічний інструментальний ансамбль Львівської філармонії «Високий Замок».

Ми подолали майже тисячу кілометрів. Зморені кількагодинною чергою на угорсько-сербському кордоні, хлопці з ансамблю бідкалися, що не встигнуть на виступ. Я ж подумки їм співчувала, бо після подорожі «полатаними», як в Україні, дорогами, хотілося відпочити, а не виступати перед величезним залом слухачів. Але на те вони й професіонали, щоб з «корабля — на бал». Коли «високозамківці» одягнули свої концертні однострої і втнули добротну українську музику, мої побоювання щезли. Зал  щоразу вибухав оваціями та вигуками «Браво!». За словами керівника ансамблю Андрія Яцківа, до таких екстремальних умов ансамбль за 20 років звик. «Об’їздили всю Європу з концертами, — каже пан Андрій. — Різне траплялося у дорозі, але як тільки брали до рук інструменти, з’являлося друге дихання і втома зникала».

Найголовніше, що звучала «жива» музика. Коли у солістки ансамблю Ольги Фенюк з технічних причин «відмовив» мікрофон, вона не розгубилася. Її голос на три октави так сильно звучав зі сцени, що публіка у залі навіть не зрозуміла, що Оля співає без мікрофона.

Жителі Нового Саду кажуть, що їхнє місто — найгарніше у Сербії. Не можу сказати зі стовідсотковою впевненістю, що воно найгарніше, але одне з найцікавіших — це точно. Вражає своєю помпезністю, неймовірно красивою архітектурою і ввічливими та гостинними сербами. Можливо, на мої враження наклав відбиток Фестиваль української культури. Попри те, що ми приїхали до столиці Воєводини не в перший день фестивалю, його тепла енергетика і величезна значущість для життя міста відчувалася на кожному кроці. У самісінькому центрі, як у Львові на проспекті Свободи, вирував ярмарок, де лунала українська і сербська пісня, ніздрі лоскотала свіжа випічка, а біля яток зі сувенірами годі було пройти.

У центрі — багато магазинів, море кафешок і ресторанчиків. Народ розслабляється пивом, морозивом і спілкується. Коли до мене підійшов офіціант,  українською попросила порцію морозива. За сусіднім столиком сиділи старші пані. Одна з них ламаною українською попросила дозволу сісти поруч зі мною. Пані Весна народилася тут, її батьки — українці. За документами вона також українка. З її слів я зрозуміла, що серби не надто розкошують. Зарплати низькі (мінімальна — 200 євро, середня — 400). Майже уся зарплата йде на оплату житлово-комунальних послуг. Добре, каже, що її чоловік має зарплату, що трохи вища за середню. За ці гроші й живуть. Пані Весна згадує, що за часів Югославії жилося набагато краще. Працювали заводи і фабрики, країна була економічно розвинутою. А що зараз? «Ми живемо майже так само, як і ви, — зітхнула жінка. — На собі відчуваємо тиск і неприязнь з боку росіян і сподіваємося на краще життя у майбутньому. І не хочемо, щоб Росія захищала нас від «агресивних імперіалістів» військовим шляхом і «допомагала» нам зброєю. Ми хочемо миру, як і ви. Ми вміємо відрізнити правду від брехні. Однак у Сербії живе багато людей, які думають по-іншому. Бо дивляться російські канали і вірять їхній інформації».

Сербія — країна, де російський інформаційний вплив особливо відчутний. І це, на думку, Посла України у Сербії Олександра Александровича, з яким мені пощастило поспілкуватися на фестивалі, створює чималі проблеми. «Ігнорувати цей вплив не можна, — сказав пан Посол. — Бо це створює серйозну загрозу для Європи. Сербія, декларуючи європейський вибір, не повною мірою розділяє європейські демократичні цінності. Російська пропаганда відроджує старі привиди ворожнечі, яких і так вистачає на Балканах. Не випадково ризики загострення конфліктів у регіоні за останні роки зросли».

За словами Олександра Александровича, російська пропаганда активно грає на полі сербської історії часів Другої світової війни. Мовляв, «тільки партизани-комуністи є справжніми героями Сербії». Важливу роль у цьому питанні відіграє релігія. Серби в основному — народ православний, що начебто є основою російсько-сербської дружби проти «загниваючого Заходу», а також католицизму. Оскільки українці, як переконують деякі російські ЗМІ, «неонацисти і греко-католики», «дружити» з ними не можна.

- Етнічні серби казали мені, що до війни в Україні вони вважали, що східні слов’яни — рідні між собою брати, тож ми, серби, любимо і росіян, і українців однаково, — сказав журналісту «ВЗ» пан Посол. — А зараз нам прикро і сумно за те, що між вами відбувається. Бажаємо, щоб ця війна якомога швидше закінчилася, бо ми пережили усі ці балканські війни і розуміємо, який це біль і страшні втрати. Тому, незважаючи на дуже сильну російську пропаганду, 96 відсотків сербів позитивно і з любов’ю ставляться до України і українців. Якщо на початку гібридної війни в Україні під впливом російської пропаганди серби вірили у те, що у нас на сході йде братовбивча війна між російськомовними і україномовними українцями, то тепер розуміють, що Росія веде війну проти цивілізованих західних європейських чи американських демократій. Тому серби нас ще більше стали підтримувати, бо в переважній більшості вони прекрасно розуміють, що на сході України є російські війська і російська зброя. На жаль, це розуміють лише пересічні серби, а влада цього гучно сказати не може через свої тісні і багаторічні зв’язки з Росією. Тому Фестиваль української культури, який відбувається щороку у Сербії, потрібний тут, як ковток свіжого повітря. Не лише етнічним українцям, а усім людям, які живуть у цій чудовій країні. Цього року Тиждень української культури був особливим, оскільки в акції взяла участь делегація з львівської мерії і було обговорено партнерські зв’язки між Львовом і Новим Садом. У рамках фестивалю проводилися не лише концерти і виставки, показ туристичних можливостей, бізнес-форум, а також участь українських компаній у сільськогосподарському ярмарку. Було показано українські фільми — «Володимир Великий», «Земля», «Нескорені» і «Спадок нації». Усі фільми були титровані сербською мовою, тож подивитися і зрозуміти могли усі серби.

Завдяки міцним контактам і дружбі між українським і сербським народами розвіюється міф про те, що Росія є потужним торговельним партнером Сербії та інвестором в її економіку. Бо насправді, за словами пана Александровича, статистика цього не підтверджує.