• You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Вам дорого? То знімайте куртку, кидайтеся у море і ловіть самі. Так вам буде безплатно»

«Вам дорого? То знімайте куртку, кидайтеся у море і ловіть самі. Так вам буде безплатно»

Чим живе у несезоння українська «перлина біля моря»?

Незабаром в Одесі стартує відпочинковий сезон. Після анексії Криму “перлина біля моря” стала головним українським курортом. Однак не всім одеське побережжя по кишені. Українці нарікають, що за такі ж гроші, а може, і дешевше, можна відпочити в Туреччині чи Єгипті.

Журналістською долею мене занесло в Одесу наприкінці квітня. За кілька днів до мого приїзду випав сніг. Аномальна погода шокувала місцевих та заблокувала місто в автомобільних заторах. Засніженої Одеси не застала, але замерзла, бо вбралася явно не за погодою.

А за море платіть окремо…

Напередодні відрядження поцікавилася, скільки коштуватиме зупинка в Одесі на кілька днів. Знижувати ціни через негоду орендарі не збиралися. За їхніми словами, людей, які їдуть в Одесу на вихідні, сніг та дощ не злякає. “Спитаєте, як нам ця негода? Так я вам відповім — щоб сильно так, то ні! — з притаманним одеським колоритом каже місцева жителька тітка Зоя, яка здає “однушку” на Дерибасівській. — Тут, повірте, є на що глянути і під парасолею”.

Знайшла кілька оголошень про оренду житла в Інтернеті. Усі бюджетні варіанти давно заброньовані. Залишились ті, хто здає “хрущовку” за ціною вілли. Наприклад, «однушка» з вигодами в центрі міста — від 450 гривень за добу. Двокімнатна обійдеться у 650 — 750 гривень. На околицях можна знайти однокімнатну квартиру і за 300 гривень. Ціна двокімнатного житла з хорошим ремонтом стартує від 550 гривень на добу.

Питаю у власниці двокімнатної квартири про вид на море: “Ця квартира без виду на море. Тому і коштує на 100 гривень дешевше. Якщо хочете прокидатись під шум моря, то платіть більше, і знайдемо вам таку квартирку”, — пропонує жіночка у телефонній слухавці.

«Може, я вас і не довезу?»

І ось я в Одесі! Вирішую скористатися місцевим громадським транспортом та поїхати в центр прогулятися. Дорогу питаю на найближчій зупинці. Чіткого маршруту ніхто не дає. Включаю інтуїцію і сідаю у першу-ліпшу маршрутку. За львівською звичкою, даю водієві 5 гривень, але він на мої гроші не реагує. Здивовано каже: “Гроші давайте, коли виходите. Хто його знає, може, я вас і не довезу”, — чи то серйозно, чи то жартома пояснює.

Маршрутки в Одесі виглядають пристойніше за львівські, водії помітно вихованіші. З одним із них розговорилася під час подорожі. Цю особливість пояснює просто: усе залежить від людини. Якщо добре вихована та професіонал своєї справи, то ні низька зарплата, ні умови праці не змусять її хамити пасажирам. Кажу, що я зі Львова, і він одразу переходить на ламану українську. За вимову та помилки вибачився наперед.

На "блошці" за копійки можна купити усе - від виделки до "Запорожця

Для “чистоти експерименту” тестую і одеські трамваї. На зупинці кілька хвилин розбираюсь з картою маршруту. Обираю потрібний напрямок, чекаю кілька хвилин. У салоні до кожного пасажира неспішно підходить кондуктор, який видає квиток. Компостирувати його не треба. Звертаю увагу, що більшість пасажирів — літні люди.

На «блошці» можна купити все, навіть кота у мішку.

В Одесі багато унікальних та знакових місць. Але одеські ринки — це, звичайно, родзинки міста. Найбільше знаний — знаменитий «Привоз». Але найколоритнішим вважається Старокінний ринок, або, як його називають у народі, “Старокінка”. Видання Forbes включило його у десятку найцікавіших «блошиних» ринків світу.

На ринок йду пішки. Від центру — близько 15 хвилин. Дорогою поодинокі жінки розклали на асфальті старі речі, книжки та пряжу. Чим ближче до ринку, тим більше таких продавців. “На “блошці” можна купити все, навіть кота в мішку”, — жартує жіночка, у якої запитую дорогу. Біля ринку чоловіки продають рибальські снасті та спец­одяг. Покупців — хоч греблю гати. Який мотлох тут тільки не продають! Ношені джинси пропонують за 50 гривень, старі книжки — по 5. Більшість продавців — літні люди, які через брак коштів змушені розпродавати власні речі. Бабусі і дідусі пропонують старовинні сервізи, іноді старі прикраси та інший непотріб.

Носом відчуваю, що поруч є тварини. За рогом справді міні-зооринок. Кого сюди тільки не привозять на продаж: кішок, собак, хом’яків, тхорів, папуг... Мешканці будинків, прилеглих до ринку, скаржаться, що у їхніх квартирах чути не лише котами і собаками, а й кіньми. Специфічний запах не вивітрюється, незважаючи на ремонти. Цей «подарунок» власники житла отримали з глибини століть: у багатьох приміщеннях раніше були стайні скакунів, яких продавали на базарі. Звичайно, ні худобою, ні кіньми тут вже не торгують. Але дрібних домашніх тварин везуть на продаж з усього міста та околиць.

Цей пам'ятник рибачці Соні стоїть в одному з павільйонів ринку "Привоз"

«Ну так будете покупать, или мне забыть вас навсегда?»

Не оминаю увагою і знаменитий “Привоз”. Про нього складають легенди, а те, як правильно торгуватися та як не дати себе обдурити, передають з уст в уста. Є приказка, що Одеса починається з «Привозу». Перші покупці й торговці на «Привозі» з’явилися у 1827 році. Кажуть, тут можна «купити все і ще трохи».

Від різноманіття запахів та ароматів паморочиться у голові. Від кількості продуктів розбігаються очі.

На «Привозі» неодмінно треба поторгуватися. Покупці, звичайно, намагаються збити ціну. Але торговці на великі поступки не йдуть. Торгуються в основному одесити, туристи так “нахабніти” не наважуються. Заради “творчого” експерименту я таки спробувала поторгуватись. Підходжу до прилавка зі східними солодощами. Торгуюсь. Безрезультатно. Знижки мені не зробили, але цукерками з горішками “за гарні очі” пригостили...

Звернула увагу, що з гігієною на “Привозі”, м’яко кажучи, не дружать. Мідії набирають “голими” руками, а креветки лежать просто на прилавку. Роблю продавчині зауваження, і у відповідь чую: «Та шо вы гаварите! Это же «Привоз»! Тут всё не как у людей!». А на запитання, чи риба свіжа, продавці з чесними очима відповідають: «Що за запитання?! Щойно з моря!».

Саме на «Привозі» “народилася” унікальна одеська мова, у якій переплелися українська, російська, єврейська. На ринку часто відповідають запитанням на запитання і періодично вигукують «шоб вы были здоровы». Підходжу до рибного прилавка, переповненого дарами моря: “Скільки коштує ваша сьомга?” — запитую у жінки років 45. Окидаючи мене прискіпливим оком, відповідає — 350 гривень. “Дорого”, — кажу і йду від прилавка. “Вам дорого? То знімайте куртку, кидайтеся у море і ловіть самі, так вам буде безплатно”, — кидає мені услід колоритна жіночка.

На ринку ґав ловити не можна. Тут легко можуть підсунути підроблену каву, безпардонно обважити чи вкрасти з сумки не лише гаманець, а й щойно придбані продукти. Гаманець заховала у найпотаємнішу кишеню сумки, телефон тримала у руках.

Стою біля прилавка з фруктами кілька хвилин, придивляюся до цін. «Ну так вы будете покупать, или мне забыть вас навсегда?» — чую. Кажу, що купувати нічого не буду, просто дивлюсь на екзотичні фрукти. У відповідь продавчиня жартома: “Не морочьте мне то место, где спина заканчивает свое благородное название!” На жарти одеситів неможливо ображатися. Їх слухаєш як неповторну музику...

Від місцевих торгашів дізналася цікаву легенду. Кажуть, у 20-х роках минулого століття «Привозом» керував відомий шахрай Піреман. Цю посаду купив за чималий хабар. Ставши на чолі ринку, обклав даниною всіх торговців, ще й взяв на реконструкцію ринку сотні тисяч бюджетних рублів і поклав до своєї кишені. Коли афери Піремана були розкриті, його судили і розстріляли. Але перед арештом, за легендою, він заховав на «Привозі» скарб — золоті монети і діаманти. Їх поки так ніхто і не знайшов…

Фото автора

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Вам дорого? То знімайте куртку, кидайтеся у море і ловіть самі. Так вам буде безплатно»