Від «русской вєсни» у Криму навіть цар Микола обридався

Як живеться кримчанам через три роки після «возвращєнія в родную гавань»


Пригадуєте парадні раша-кадри з так званого кримського референдуму 16 березня 2014 року, який у Кремлі видали за волевиявлення 97 відсотків населення Криму і використали як головний аргумент для анексії (окупації) півострова? «Божі одуванчики» зі сльозами на очах розповідали на камери, як усе життя тільки і мріяли померти у Росії. Наче за іронією долі з приходом до Криму «русской вєсни» некрофільські мрії кримської «вати» почали збуватися навіть швидше, ніж загадували мрійники. Заклинателі Путіна сподівалися, що доживуть кінець віку в обіцяному «русском раю», а вже потім щасливими у «русскую зємлю» підуть. Та тільки з раєм не склалося. Роздуті раша-зарплати і пенсії швидко здулися, пільги вивітрилися, ціни і тарифи зашкалюють. Безкоштовна медицина така, що, чекаючи тижнями на казенне обстеження (черги шалені!), можна і не дочекатися. Навіть померти у Криму (торік смертність серед кримчан зросла на 16%) і то вчасно треба: не потрапиш у графік подачі води — обмити нічим буде. Живі вже через раз миються. Зі світлом теж — повний аут: від запевнянь Гобліна-Аксьонова, що енергетичну проблему Криму на роки вперед вирішили, «просвітлення» на півострові лише за встановленим «Крименерго» графіком стається. Хтось від такого «щастя» прозрів, але куди тепер з підводного човна подінешся: «матушка-Рассєя» переселенцям хіба що у Магадані рада, а в Україну або нікуди їхати, або ж лячно, бо раша-пропаганда про кровожерливу хунту і кримських татар, які буцімто давно пошкодували про втечу з благодатного Криму в українські злидні, глибоко у головах засіла.

Територія несвободи

Хто одразу не змирився з «Кримнашем», або ж виїхали у перші місяці після окупації (за різними підрахунками, з часу анексії півострів залишили 40-50 тисяч жителів, 20 тисяч з яких — кримські татари), або залишилися на півострові чекати дива, коли Крим повернеться в Україну. Більшість незгідних чекають мовчки, не ризикуючи опинитися за ґратами за екстремізм чи посягання на територіальну цілісність Росії (статтю можуть впаяти за одне лише висловлювання про те, що Крим — український), або поповнити список убитих та зниклих безвісти. Лише за офіційними даними, які озвучили у Києві, 17 активістів у Криму зникли, 12 значаться як убиті, ще 39 потрапили за свої переконання під путінське «кривосуддя» (десятеро вже отримали вироки). Але навіть ця статистика не лякає кримських відчайдухів, які і під окупацією, ризикуючи не лише свободою, а й життям, залишаються патріотами України. Для таких «особливо норовливих» у ФСБ — свої методи: не вдається залякати погрозами, вриваються у домівки з обшуками, під час яких обов’язково щось «знайдуть» — якщо не екстремістську літературу, то наркотики чи зброю. Показовою стала розправа над кримським фермером Володимиром Балухом, який не побоявся водрузити на своїй хаті синьо-жовтий прапор і повісити табличку з написом «вулиця Героїв Небесної сотні». Після чергового обшуку у будинку чоловіка «ФСБешники» знайшли набої і динаміт, які самі ж й «організували». Володимира Балуха запроторили у СІЗО. Покарання за статтею, яку йому інкримінують, — до чотирьох років позбавлення волі.

«Територія несвободи» — так позначила «Кримнаш» у своєму звіті за 2016 рік Міжнародна правозахисна організація Freedom House. За показником дотримання прав людини Крим — на рівні диктатури: дев’ять балів зі 100 можливих (для порівняння: ситуацію на материковій Україні міжнародні правозахисники оцінили у 61 бал). З приходом «русской вєсни» переслідування інакомислячих у «Кримнаші» стали буденністю, доноси на «підозрілих» колег, сусідів і навіть родичів — нормою. «Бдітєльность» до маразму доходить, коли навіть футбольний матч можуть оголосити несанкціонованим зібранням. Саме такий трафунок стався на початку березня у Краснокам’янці під Феодосією. Підлітки зібралися на шкільному стадіоні у дворовий футбол зіграти, за що ледь до «мавпятника» на кілька діб не загриміли. Обурена директорка школи заявила у поліцію про несанкціоноване масове зібрання, оскільки проведення матчу, бачите, не погодили з адміністрацією. Від неприємностей футболістів врятувало лише те, що місцеві чиновники, аби не виставляти себе на сміх, розцінили заборону директорки як «пєрєбдітєльность».

До «раша-порядків» і «скрєп» кримчан привчають не лише свої «павлікі морозови», а й відряджені з «расєї» і загартовані режимом чиновники. Їх переселяють у Крим не тільки як благонадійний контингент (яким витісняють не таких благонадійних «аборигенів»), а й для виховної роботи — як наочний зразок «чінопослушанія». «Понаїхавші», серед яких — чимало військових (з пенсіо­нерами включно) зазвичай і ставляться до «кримських» як до другосортних. «Половина з тих, хто переїхав у Крим, — це люди, які тримали у руках зброю. Вони організовані і звикли виконувати накази», — каже експерт Українського інституту майбутнього Ігор Тишкевич. Й озвучує цифри: лише за програмами надання житла військовослужбовцям, військовим пенсіонерам (для заманилівки навіть спеціальну військову іпотеку на вигідних умовах запровадили) з Росії на півострів переїхало близько 150-170 тисяч осіб. В одному лише Севастополі, за офіційною російською статистикою, тільки за перший рік після окупації населення на 25 тисяч приросло.

Чим більше росіян осідає у Криму, тим міцнішою стає ненависть до них кримчан. І не лише через привілейований статус «понаїхавших», а й через те, що до Криму косяками попер й інший контингент — російські безхатьки, босота й охочі до безробітно-безтурботного життя (головне, аби випити було за що). З такими новоселами Крим усе більше перетворюється на гадючник. Коментуючи ситуацію у соцмережах, кримчани слів не добирають. Можна прочитати таке (мовою оригіналу): «Если приезжаете в чужой город, не выё... Так как люди у нас умеют ответить, причём очень хорошо и больно! Вы слишком хорошо себя чувствуете на чужой земле, задевая её жителей!». Або таке: «Вы почти всё хамьё и быдло. Сидите дома и мусор раскидывайте у себя в квартире. И хамите там же».

«Дєнєг нєт, но ви дєржитєсь»

Це перший рік після окупації у Криму жили з російськими ого-зарплатами і пенсіями. Офіційна статистика рясніла парадними цифрами: лікарі у середньому отримують 35 тисяч рублів (13 тис. грн.), вчителі — 25 тисяч (9 тис. грн.), поліцейські — від 30 тисяч (11 тис. грн.), військові — від 50 тисяч (18,5 тис. грн.). Середня пенсія — 12 тисяч (4,4 тис. грн.). Але реалії «русской вєсни» не змусили на себе довго чекати. Мало того, що високі зарплати і пенсії з’їдала шалена інфляція (яка за три роки перевищила позначку у 75%), то їх ще й урізали. Тих, хто вийшов на рядову пенсію вже у «Кримнаші», «ощасливили» виплатами у сім-вісім тисяч рублів (2,8-3,3 тис. грн.). Зарплати медиків здулися до 20-25 тисяч (8-10 тис. грн.). Зате після так званої оптимізації зі скороченнями навантаження удвічі зросло. В освіті — та ж картина: годин в учителів побільшало, а зарплата впала до 15-17 тисяч (6-6,8 тис. грн.). Навіть на військових економити почали: морякам ЧФ припинили виплачувати 40-відсоткові надбавки за службу на території іншої країни, які виплачували до анексії. Які, мовляв, надбавки, коли «Крим — вже не Україна, не закордон, а наш»?!

І живе тепер півострів за медведєвським заповітом: «Дєнєг нєт, но ви дєржитесь». Грошей немає, зате ціни такі, що на старі, українські, кримчани можуть хіба що заздрісно облизуватися. Продукти і проїзд у транспорті коштують щонайменше удвічі дорожче, ніж у Києві. На сімферопольському ринку за кіло картоплі просять 35-45 рублів (14-18 грн.), капуста у перерахунку на українські гроші обійдеться у 12-15 гривень, цибуля — у 13-17. За кілограм курячого філе у супермаркеті доведеться викласти 295 рублів (118 грн.), «Лікарської» ковбаси — 355 рублів (142 грн.), «Московської» — 800 (320 грн.).

Оскільки кримські прилавки заполонили російські продукти, ціни, враховуючи, доставку через поромну переправу, відповідні. Чиновники усе годують кримчан словесною «валер’янкою» про омріяний міст через Керченську протоку. Ось, мовляв, добудують його, підуть фури, потяги, і доставка, а з нею і російські продукти, здешевшають. Та тільки коли того мосту дочекаються?!

Попри блокаду і санкції, українські товари у Криму не переводяться. Причому купити їх можна не лише з-під поли у «човників», яким вдає­ться провозити крам з материкової України, а й у супермаркетах. Чимало торгових мереж не лише з українським, а й із західним капіталом продовжують працювати на окупованому півострові (деякі для маскування лише вивіску змінили), демонструючи, що для них гроші не пахнуть.

Згадуючи якість українських продуктів, кримчани зізнаються: раша-товари — і близько не те. Якщо є вибір, воліють краще продукцію місцевого виробництва купувати, ніж російське. Ось тільки тієї ж кримської молочки, м’яса і навіть овочів та фруктів з кожним роком усе менше. Через проблеми з водою площа зрошуваних земель за три роки скоротилася удесятеро — зі 130 тисяч до 13 тисяч гектарів. Позначився на сільському та переробному господарстві й енергетичний дефіцит. Лише за минулий рік виробництво молока у Криму скоротилося на 28%, молокопродуктів — на 30-40%.

Китайці на кримських пляжах хіба що картоплю вирощуватимуть

Знаєте, через що ще кримчани росіян розлюбили? Через те, що до Криму не той контингент відпочивальників їде. Сподівання, що «рассєя-матушка» грошовитими туристами і курортниками підсобить, а заодно — ще й китайців їхати на сонячний півострів загітує, луснули, як мильна бульбашка. Скільки б не розповідали чиновники про налагодження туристичного потоку з Піднебесної, подихати «русской вєсной» за весь час після анексії приїхало лише кілька десятків китайців.

А що раша-турист? Перебірливі курортники між Кримом і Туреччиною обирають останню (російські обмеження на відвідини турецького берега ще торік скасували). Навіщо платити більше за такий самий, а то і гірший сервіс? Не сподіваю­чись на великий улов, власники кримських готелів розраховують хоча б на дефіцитних відпочивальниках якомога більше заробити. За принципом: коли туристів мало, треба дерти останню шкуру з тих, що є. На цьогорічний сезон ціни вже підняли на 25-55%.

Так звані бюджетні відпочивальники з Росії у Криму не переводяться. Але що з них візьмеш: приїздять за профспілковими путівками і максимум на що витрачаються, то це на морозиво дорогою з пляжу.

Чуючи від Гобліна-Аксьонова байки про 5,6 мільйона туристів, які буцімто відпочили у Криму торік, місцеві від злості і розпачу плюються. Які там мільйони, коли пляжі порожні, а у кишенях тих, хто жив з туристів, — вітер гуляє?! «Що їхало до Криму — це жах! — допис у Twitter обуреної кримчанки. — Може, їх і приїхало п’ять мільйонів, але яких! Таких і задарма не треба. Краще один мільйон, але з грошима, ніж п’ять — з порожніми кишенями».