Із ковалів, землевпорядників, «айтішників» — у солдати-контрактники

Професійний вишкіл захисників країни — очима кореспондента «ВЗ».


За рівнем суспільної довіри в Україні лідирують не політикум і чиновництво з їхніми скандалами, і навіть не «правдолюбні» ЗМІ, а церква, волонтери і армія. Як дослідили на початку цього року фахівці Київського міжнародного інституту соціології, рейтинг  Збройних сил зріс більш ніж удвічі. Наші воїни мають непідробну повагу, авторитет, відчутну підтримку держави та її громадян. Бути військовим стало суперпрестижно. Це доводять високі темпи поповнення лав ЗСу контрактниками. Лише за січень-лютий 2017-го, повідомив президент Петро Порошенко на службу в армію попросилося майже 5 тисяч українців.

Вирушаємо туди, де проходить вишкіл значна частина цих добровольців, — у 184-й Навчальний центр Націо­нальної академії Сухопутних військ ім. Гетьмана Петра Сагайдачного, що базується на території Львівщини. У просторіччі — на Яворівський полігон.

Після суворих процедур контролю на пропускному пункті  (а як же без цього!) в’їжджаємо у справжню “військову республіку”, занурюємося у динамічне армійське життя, що нагадує атмосферу «мурашника», в якому всі його мешканці невтомно працюють. На одних ділянках сержанти, офіцери, за плечима яких досвід участі в АТО, проводять із солдатами теоретичні заняття з тактики, розвідки, навчають підопічних володіти зброєю, орієнтуватися на місцевості, надавати медичну допомогу. На інших — іде фізпідготовка. Здалеку чути відлуння гучних «бахів» - це проводять стрільби танкісти. На горизонті видно, як займаються біля гармат артилеристи. У навчальних класах (де тепліше, ніж у деяких львівських офісах), у боксах і на відкритих майданчиках воїни вивчають будову військової техніки, на спеціальних комп’ютерних тренажерах, що нагадують кабіну танка чи бронетранспортера, відпрацьовують навики їх експлуатації у різних умовах. А на танкодромі  контрактники під керівництвом досвідчених викладачів, як-от майор Олександр Сосницький, набираються азів практичного водіння бойової техніки, виконуючи комплекс підготовчих, навчальних вправ. Новачкам тут, зокрема, показують, як долати підйоми-спуски, водні перешкоди, натягувати у польових умовах гусеницю, яка злетіла з котків, «визволяти» БМП з болота, якщо вона «сіла на живіт». Зрештою - як маскуватися. І багато чого іншого, що неодмінно пригодиться у бойовій обстановці. Кожен із майбутніх танкістів, водіїв БТР має «намотати» на полігоні не менше 90 км. Солярки, сил і часу для науки не шкодують.

В якому б із восьми військових містечок ми не побували, ніде жодна «локація» не пустує. Всі чимось корисним зайняті. Навіть натяку на нудьгу немає. Бійці так захопилися своєю справою, що не помічають візиту преси.

- Серед моєї групи контракт­ників є і зовсім молоді, і такі, що служили в армії років двадцять тому, яким хочеться відновити свої навики, - розповідає капітан Володимир Пронів, теж контрактник, колишній землевпорядник із села Красного Турківського району на Львівщині, який вирішив пов’язати подальше життя з військом. — Представляють різні регіони. Є серед них колишні плиточники, водії, електрозварювальники, були й «айтішники». Хлопці стараються. Інструктори, які побували на фронті, доносять їм усі важливі нюанси, дають поради, яких немає у книжках, але які можуть пригодитися на передовій. На першому місці — техніка безпеки...  

Поки між заняттями невеличка перерва, розмовляємо з тими, хто з цивільного життя пішов освоювати професію захисника країни. Старший солдат, механік-водій танка, 45-річний Володимир Селецький з Козятина на Вінниччині підписав конт­ракт «до закінчення особливого періоду». На своїй малій батьківщині працював помічником машиніста електровоза. Не приховує, що пішов в армію, бо на залізниці почалося скорочення. Спочатку проходив «обкатку» у навчальному центрі «Десна» біля Чернігова, а тепер удосконалюється на Яворівщині. Був у зоні АТО, під Волновахою. Живе з товаришами у казармі. Каже, що годують їх відмінно. І що військова служба у різних точках для нього - це ще й пізнання країни.

- Пішов в армію, щоби бути готовим захищати свою землю, - пояснює свій вибір пан Володимир. — Вдома мене підтримують. А зароблену тут платню потрачу на капітальний ремонт власного будинку…

- Мені подобається ця справа, - на ходу пояснив мотиви походу на військову службу Олександр Полтавець з Харківщини,  який отримував інструктаж перед тим, як вперше сісти у танк.

А ось ще один новачок - 28-річний Анатолій Кучер з Кривого Рогу. Круглий сирота. До армії працював автослюсарем на приватному підприємстві. Каже, що висока армійська зарплата не була визначальною при підписанні контракту, бо і так заробляв непогано.

- Не розумію, як можна вдома сидіти, коли в нашій країні іде вій­на. Військова наука - нелегка, але відчуваю, що це — моє.

Провокуємо Анатолія «заполітизованим» запитанням: чи не боявся він, “східняк”, їхати в Західну Україну, адже російська пропаганда лякає всіх «бандерівцями»:

-  Ми всі тут одні-єдині  - українці! Під час Майдану мої земляки теж стояли за нашу державу.

А от житомирянин Сергій Іващенко, з обличчя якого не сходить  усмішка,  жартує, що підписав контракт на військову службу, щоб... не горбатитися вдома на городах. Це добре, коли у наших воїнів з гумором усе гаразд...

Поки розмовляли з конт­рактниками, у березовий лісок з імпровізованими столиками солдатам піднесли великі армійські термоси. Капітан Пронів пояснив: крім щоденного триразового харчування, всім, хто займається на полігоні, обов’язково видають додатковий пайок. Туди входять хліб, мелене сало з приправами, цибуля-часник, чай. А військовий журналіст Роман Поронюк уточнив: дають кожному ще півтора літра бутильованої мінеральної води (влітку — три літри). Того дня у солдатському меню була ще й... печена картопля. Така канапка на свіжому повітрі не­абияк додає воїнові сил.                

Забезпечити комфортні умови служби солдатам — одне з основних завдань керівництва Навчального центру. І це не тільки слова. Ми бачили, як затишно у тутешніх спальних приміщеннях, де для солдатів є окремі побутові приміщення з пральками, прасувальними дошками, а для відпочинку - телевізори, радіо, є навіть свій Wi-Fi для Інтернету. У військовому містечку будують кілька просторих казарм з пластиковими вікнами, автономним опаленням, кондиціонерами. Навколо охайно, чисто. Біля казарм насаджено десятки туй, ялівцю, модрини, горіха, фруктових дерев, навесні висіють чорнобривці (все це — справа рук капітана Романа Романовського). А старший прапорщик Сергій Животоцький, відповідальний за побут у військовому містечку «Гвардійське», показав нам обкладену плиткою “євролазню” прямо-таки еліт-класу, де воїни тричі на тиждень “парять кості”. А також солдатську чайну і їдальню, персонал яких готує калорійні страви для армійського товариства (про все це детальніше розповімо іншим разом).

Вирує у Центрі спортивне життя. Щонеділі до армійців навідуються капелани, а також відомі  артисти. За розповіддю заступника командира відділення з питань роботи з особовим складом майора Олександра Іваненка, гостювали у них Оксана Білозір, Степан Гіга, “Піккардійська терція”, Олег Вінник, Софія Федина, колективи художньої самодіяльності. Контрактників зі східних регіонів, для яких Львівщина стала справжнім відкриттям, знайомлять і з місцевими традиціями.  Так, на завершення коляди їх возили на концерт у Львівську оперу..

«212 воїнів приїхали служити до нас з Донбасу. Усі  — патріоти...»

Багато інших цікавих тем після відвідання Яворівського полігона залишилося у нас у блокноті для майбутніх публікацій. А поки що надамо слово заступнику начальника 184-го Навчального центру з питань роботи з особовим складом підполковнику Володимиру Безбородову.

- 184-й Навчальний центр — один із найбільших у Збройних силах України, тільки з початку 2017 року ми прийняли на військову службу за контрактом майже три тисячі військовослужбовців, - розповідає підполковник Безбородов. - За рішенням начальника Генерального штабу, термін навчання збільшили.  Теперішня програма підготовки контрактників стала більш змістовною, розрахована на те,  щоб дати війську всебічно підготовлену людину. Якщо у перші хвилі мобілізації навчання тривало до 45 днів, то тепер — не менше трьох місяців. Адже нам потрібне глибоко професійне військо. Наголос робимо на практичному складнику, враховуємо досвід, здобутий під час проведення АТО.  60 відсотків з тих, кого прийняли на навчання, здобули вищу або середню спеціальну освіту. 57 відсотків мають досвід проходження військової служби. 31% - учасники бойових дій. Це дуже важливо, адже ця категорія не тільки сама вдосконалюється, а й передає фронтові навики  іншим. Є серед контрактників  131 жінка.

- Ви брали всіх підряд охочих служити чи “просіювали” їх?

- Будьмо реалістами: до нас просилися не тільки патріотично налаштовані, свідомі люди. Дехто мав за спиною кримінальне минуле, хотів піти до війська, щоб там заплутати свої сліди. Ми це “фільтруємо”. Справу кожного заявника скрупульозно перевіряє комісія професійно-психологічного відбору. Також шляхом тестування виявляємо тих осіб, чия поява у війську не бажана. А були і ті, кому, попри їхнє бажання, служити не дозволяв стан здоров’я. Комусь заважали  сімейні обставини: дружина — заперечує, бо вдома — діти, хворі батьки. На це теж зважали. Бо якщо не все гаразд «у тилу», то на передовій у такого воїна теж  не все буде добре...

Особисто для мене приємна така цифра: з числа набраного контингенту 212 воїнів-конт­рактників представляють Донбас.

- Кажуть, що їх не варто брати в українську армію, бо, мовляв, “просякнуті сепаратизмом”…

- Треба бути обережними з такими висновками. Так, багато цих хлопців розмовляють російською, але в душі вони — справжні патріоти України.

- Що вплинуло на великий наплив конт­рактників?

- Усе в комплексі. І почуття патріотизму, і соціальна реклама по телевізору,  поради друзів, збільшення грошового забезпечення, високий рівень технічного забезпечення війська, поліпшення  соціального захисту військовослужбовців. І те, що нову зброю, форму воїнам дають, і що сучасні казарми будують. Не стоїмо на місці, рухаємося! Все це робить військову службу за контрактом престижною на ринку праці. У нас людина не просто переодягається у військовий стрій, а загартовується, стає професіоналом.

- За родом служби ви знайомі з багатьма контрактниками. Чия історія за останній час  вас особливо схвилювала…

- Таких - багато. Узяти хоча б військовослужбовця Петра Балушку зі Старичів. Свого часу пройшов афганську війну. Вже на пенсії. Але за станом здоров’я і свого духу відчуває, що є ще порох у порохівницях. Прийшов до нас і добровільно уклав контракт, проходить службу на посаді інструктора.