«У комісійному більше оригіналів брендового одягу, ніж у модних бутиках»

Тут купити можна будь-що: від заношеного светра за 30 гривень до шуби зі спинок норки за 41 тисячу.

Мода — швидкоплинна. Купила річ, раз чи два одягнула, і вона вже вийшла з моди. Чи набридла, хочеться чогось новенького... Ситуація, знайома багатьом жінкам. Не випадково про жінок жартують: шафа забита «лахами», а одягнути нема що. Що робити? Вихід є - комісійні магазини!

Ще у СРСР з’явилися комісійні — магазини з майже новим одягом, але дешевшим на 40-60%. Туди люди приносили непотрібний або й зовсім не ношений одяг. Пізніше з’явилися секонд-хенди та сайти продажу речей в Інтернеті. І кількість комісійних магазинів помітно зменшилась. Журналіст “ВЗ” вирішила перевірити, що можна продати і купити у нинішніх  комісійних, та з’ясовувала, чому оригіналів брендового одягу там більше, ніж у торговельних центрах.

Зробивши “генеральне” прибирання у своїй  шафі, відібрала кілька речей, яких давно не ношу. Серед них — чорний жакет та шовкова спідниця-рибка. Одяг у хорошому стані, одягала ці речі лише кілька разів. За них хотіла вторгувати по 300 гривень. Під час обідньої перерви біжу у найближчі комісійні. Їх у Львові зо два десятки.

У першому магазині, що у центрі міста, звертаю увагу на ціни — кусючі, як для комісійного. Зимова куртка — близько 1700 гривень, светр — 350. “Як у звичайному магазині. Навіщо ж тоді називатися комісійним?” - обурюється одна з відвідувачок. Є і більш демократичні речі — спідниця за 60 та осінні чоботи за 190. Але їхній стан і якість залишають бажати кращого. З пакунком свого одягу підходжу до продавчинь. Жінка без особливого ентузіазму заглядає в пакет і каже: “Піджаків не приймає­мо, а для спідниці ранувато. Одяг беремо сезонний. Зараз актуальні светри, куртки та чоботи”.  Покупців у магазині небагато. Кілька дівчат крутяться біля пальт, але, побачивши ціну, втрачають до них інтерес і прямують до виходу. Для зручності покупців є у магазині невеличкі примірочні та дзеркало, а от розміру вам не шукатимуть, у більшості “комісійок” - самообслуговування.

В іншому “комісійному” продавчині виявились більш комунікабельні, хоча моїх речей також не прийняли: “У нас є спеціальна людина, яка оцінює одяг та взуття. Прийдіть наступного тижня, вона зможе сказати ціну”, - пояснили.

Система заробітку у комісійних проста. Спочатку речі оцінює продавець, звертає увагу насамперед на стан та наявність браку. Після цього каже ціну. Якщо вона вам підходить, річ беруть на продаж. “Крім того, магазин ставить свій відсоток (націнку) - від 50 до 60%. Записуємо ваш номер телефону, і якщо річ продалася, повідомимо. Якщо протягом двох місяців її ніхто не купить, треба прийти і забрати. Для зацікавлених покупців можемо зробити знижки, з дозволу власника речі”, - каже продавчиня Людмила. Ціну на товар потрібно ставити реальну, адже поруч є секонд-хенди, де люди зможуть знайти потрібну їм річ значно дешевше. Перевага комісійних магазинів у тому, що тут можна знайти нове за розумну ціну.

Кидаю оком на цінники та бірки. Звертаю увагу на спідницю відомої італійської фірми Ferre. Просять за неї 2200 гривень, тоді як нова коштує на дві тисячі дорожче. “Нам часто приносять оригінальні брендові речі — Ferre, Chanel, Dolce & Gabbana. Зазвичай модниці купують їх на розпродажах за кордоном. У комісійному легше знайти оригінал брендового одягу, ніж у модних бутиках. У нас є певна категорія клієнтів, які “полюють” саме на оригінали брендів”, - каже консультант Людмила. Звертаю увагу на стан одягу: є речі справді модні та оригінальні, а є таке, що вийшло з моди ще десять років тому.

За словами Людмили, комісійний співпрацює з великими магазинами одягу, які після оновлення колекції приносять їм речі “з вішака”, але вже вдвічі дешевші. “Існує стереотип, що комісійні схожі на секонд-хенди. Це не так! Майже весь одяг у нас новий, і від нього не тхне, як від “секонду”. Однак і ціни значно вищі”, - додає дівчина.

Купити у комісійних можна будь-що - від взуття і шкарпеток до вечірніх суконь та шуб. “Найдорожча річ у нашому магазині — шуба зі спинок норки за 41 тисячу. А найдешевша — чоловічі шкарпетки за 40 гривень”, - каже консультант.

Після роботи вирішила заїхати у більш скромний комісійний, в одному з віддалених районів міста. Там не грає поп-музика, а продавчині не стукають підборами. Жінка, років 50, не відволікаючись від кросворду і навіть не подивившись  на мої речі, каже: “Не сезон для такого одягу, от принесіть теплу куртку чи зимові лапті, тоді поговоримо”. Мою увагу привертає світлий заношений светр з помітно розтягнутими рукавами. Просять за нього 30 гривень. На моє запитання, за якими критеріями приймають одяг, жінка кидає: “Щоб можна було носити. У людей немає грошей навіть на хліб, тому витрачати “кровні” на новий одяг не хочуть, купують чим дешевше”.

Заробити копійку на речах мені так і не вдалося. Вирішую більше не мандрувати комісійними. Але не покидаю надії позбутися непотрібного одягу. Публікую оголошення на одному з безкоштовних сайтів продажу. Чи вдасться мені продати жакет і спідницю через Інтернет та як правильно робити “шопінг” у мережі, читайте в одному з  наступних номерів “Високого Замку”.

Фото автора