«Володя-Жара» давав жару ворогам України...

Після того, як пройшов пекло на Майдані, під Дебальцевим, Володимир Андрешків вважав себе «заговореним». Його життя обірвалося після ворожого обстрілу на сході.

У суботу, 24 грудня, о 12.30, у селі Бортниках Жидачівського району на Львівщині, ховатимуть 47-річного учасника АТО Володимира Андрешківа, який разом з кількома іншими побратимами загинув під час наступу бойовиків на Донбасі, на так званій Світлодарській дузі. 22 грудня з галичанином попрощався київський Майдан, на якому у буремні дні Революції гідності стояв від першого до останнього дня...

Машину з тілом воїна його земляки зустріли пізно ввечері у четвер при в’їзді на територію Жидачівського району з боку рогатинської траси. Незважаючи на нічну годину, жителі кожного села, через яке проїжджав сумний кортеж, проводжали бійця, клякнувши на коліна, із запаленими лампадками. А за годину до в’їзду у Бортники, у рідній церкві жалібно заграли дзвони, друзі-воїни, які служили з ним, і вся місцева громада зустріла героя молитвами і приспущеним прапором...

До 2010 року Володимир Андрешків працював на залізниці, а коли зрозумів, що тих його заробків не вистачає, щоб підтримувати трьох малолітніх синів, подався на заробітки за кордон. Як повстав Майдан, разом із друзями поїхав туди. Киянин Юрій Рябченко згадує: “Володя ночував у мене вдома. Разом були у варті на Майдані. У найстрашнішу ніч, з 18 на 19 лютого 2014 року, був серед тієї купки, що залишилася захищати його. Світла людина...”.

- Після Революції гідності Володя кудись зник. Ніхто не знав, куди він подівся, — розповів кореспондентові “Високого Замку” житель Ходорова Ярослав Чорненький. — А потім з’ясувалося, що з Києва поїхав на схід...

На фронті Володимир рік захищав Україну у складі першої роти 25-го окремого мотопіхотного батальйону “Київська Русь”. Тримав оборону Дебальцевого, яке розстрілювали російські терористи. Мужність жителя Бортників оцінили медалями “За жертовність та любов до України”, “За оборону рідної держави”. Міг би вже “відходити” від пережитого вдома. Але цієї осені підписав зі Збройними силами новий контракт...

Ми попросили згадати Володимира Андрешківа тих, хто знав його особливо добре.

Сільський староста Ольга Гурдя:

- Володя був розлучений, дружина разом з трьома синами останній час жила у Семенівці на Чернігівщині. Але непорозуміння між дорослими не вплинуло на ставлення обох батьків до дітей. Тато жив своїми синами. З’явилися нові моделі сенсорних телефонів, планшетів — купував їх і висилав старшому синові. Дружина Оксана не вимагала аліментів, бо Володя допомагав на набагато більші суми. Їздив працювати за кордон і відсилав зароблене дітям.

Мама Володі, 76-річна Марія Іванівна, просила сина не йти знову на фронт, бо, мовляв, уже відбув своє. Не послухав. Коли почула страшну звістку, підкосилися ноги. Довелося давати уколи...

Володя був хлопець патріотичний. Почалася Революція гідності — поїхав до Києва. Загляне на день додому, провідає маму — і знову туди. Всіляко підтримував зв’язок з хлопцями з АТО (з нашої сільради 12 пішли захищати Україну). Всіх зустрічав. Був відвертим, дещо гарячкуватим, коли бачив несправедливість.

Сам Володя походив з багатодітної сім’ї, мав двох братів і двох сестер. Покійний його батько був розумною людиною: люди з усього села зверталися до нього за порадою. Володя цю його рису успадкував...

У селі є фігура Матері Божої. Влітку територія навколо неї часто заростає травою. Якось іду, дивлюся, а Володя ту траву скошує. Доглядав і за сільським меморіалом. Не раз казав мені: “Якщо вам щось треба — ви дзвоніть, прийду допоможу...”.

Роман Тітик, учасник Революції гідності (був важко поранений на Майдані):

 - Володя мав позивний Жара. Колись за його “кавалєрки” популярною була пісня про тополиний пух, і там слово таке було — “жара”. Володя любив цю пісню. Коли прийшов на Майдан, сказав: “Кличте мене Жарою”. Так і пішло. Він “давав жару” і ворогам, і декому із зарозумілих чиновників. Був прямолінійним. Інколи довелося його стримувати...

Не боявся жодної роботи. Під час Революції скомандували іти на Грушевського — ішов туди. Наказали іти “в секрет” — пішов. “Секрет” — це такі точки, з яких у випадку наступу на Майдан можна було швидко зупинити “беркутівців”....

Він не любив посиденьок у кабаках, коли п’ють-гуляють і розповідають про війну, яку він сам пройшов. Не переносив, коли хтось розповідав, “як треба любити Батьківщину”. Власним прикладом показував це...

Не раз дзвонив з фронту: “Романе, я йду на позицію. Якщо накриють мене — то накриють. Але я — “заговорений”... Казав, що його нічого не бере. Мовляв, пройшов Майдан, перебув найстрашніші його дні, 18-20 лютого, перейшов Дебальцеве. Думав, страшнішого вже не може бути. Виявилося — може...

Недавно передачу йому передали на фронт: батарейки, ліхтарики, шкарпетки, рукавиці. А ще у презент — заморожені вареники. Володя казав, що до Нового року вистачить...