Чому функціонери вчорашнього дня нині стають держсекретарями?

За призначенням «правих рук» міністрів проглядається спроба політичного реваншу.

Чергова “революційна” українська реформа, яку здійснюють у ці дні, — запровадження інституту державних секретарів. Новація має відповідати випробуваній західній практиці розмежування політичних і адміністративних функцій у керівництві міністерствами, покликана зробити державне управління прозорішим, професійнішим, результативнішим, забезпечити його наступність, запобігти чиновницькому хаосу, паралічу виконавчої влади у випадку її зміни. До кінця цього року держсекретарі мають з’явитися у кожному з 18 міністерств. До “часу Х” рукою подати, а новація вже стикнулася з гучними скандалами. Представники громадянського суспільства кажуть про дискредитацію важливої справи...             

Посада держсекретаря для Украї­ни не є “відкриттям Америки”. Її уже вводили у часи другого  президентства Леоніда Кучми. Будучи невдоволений браком контролю за Кабміном, його надмірною “автономністю”, він делегував в уряд своєрідних “смотрящих” за діяльністю міністрів, таких собі “політруків”, які гнули “лінію партії” (читай — президента). Нічого доброго це не дало — міністр і держсекретар часто конфліктували, останній невмотивовано (за вказівкою Банкової) втручався у роботу міністрів, перебирав на себе їхні обов’язки. Це породжувало двовладдя, призводило до зростання корупції, адже окремі держсекретарі, всупереч посадовим інструкціям,  контролювали і регулювали фінансові потоки, обстоюючи приватні інтереси. Через гостру критику суспільства Кучма від цих vip-чиновників змушений був відмовитися...   

Ініціатори нинішньої реформи у сфері державної служби кажуть про щонайменше п’ять її переваг. На їхнє переконання, міністр (як фігура політична) тепер зосереджуватиметься  суто на стратегічних питаннях дорученої ділянки роботи і буде звільнений від обтяжливої бюрократії. А держсекретар (людина політично нейтральна, неупереджений професіонал)  виконуватиме організаційну, технічну роботу для втілення цієї стратегії. Зокрема, він покликаний звільнити міністра від підбору апарату, його підготовки, утримання, функціонування, готуватиме план роботи міністерства, пропозиції для виконання ідей міністра, звітуватиме про їх реалізацію, представлятиме міністерство як юридичну особу. Держсекретар має стати таким собі креативним менеджером-консультантом, прогнозувати наслідки підготовлених міністром рішень, попереджати про ймовірні небезпеки у разі їх реалізації, пропонувати кращі варіанти. Держсекретар повинен бути “державним контролером”, стежити за тим, щоб розпорядження міністра не суперечили закону, відповідали національним  інтересам. При цьому міністр і держсекретар мають стати партнерами у спільній справі, а не конкурентами. Зважаючи на великий обсяг роботи, зарплату держсекретарям теж встановили відповідну — з доплатами сягне 37 тис. грн. 

Згідно із законом, держсекретаря обирають на конкурсі на 5 років, у разі успішної роботи можуть переобрати і на наступний період. Зазвичай керівники і члени українських урядів  працюють не більше двох років, тож держсекретарі (зі зміною Кабміну їх у відставку не відправлятимуть) у випадку потрясінь на владному Олімпі забезпечуватимуть стабільну роботу міністерств. Державне управління не постраждає від ротації господарів головних кабінетів, як було це досі...

Як мовиться, одна голова — добре, а дві — ліпше. Але у тім-то і проблема,  щоб ця друга голова була, як мовиться, на місці. Перші результати роботи  Комісії з питань вищого корпусу державної служби, яка у листопаді розпочала конкурсний відбір на посади держсекретарів, викликали шалену критику у представників громадськості. А також у самих міністрів, зокрема в очільників Міністерства інфраструктури Володимира Омеляна і т. в.о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун, яких аналітики вважають чи не найбільш успішними урядовцями. Спротив останніх спричинила рекомендація цієї комісії призначити держсекретарями осіб із заплямованою репутацією. Працювати з ними міністри не хочуть. Вбачають у цьому спробу реваншу людей минулої владної команди. Кажуть: або ми, або вони! 

Демарш міністрів можна зрозуміти. “Найдостойнішим” держсекретарем у Мінінфраструктури комісія визнала такого собі Андрія Галущака, який за часів Януковича був юристом у Держагентстві з інвестицій, котре очолював скандальний Владислав Каськів.  Галущак також був заступником директора дутого нацпроекту “LNG-термінал” щодо постачання зрідженого газу — угоду про цей проект (кошти на який зникли в офшорах) Каськів підписав з “лижним інструктором”. А ще  Галущак курирував інший липовий проект “Повітряний експрес” (будівництво залізничної гілки до аеропорту “Бориспіль”) - значна частина виділених на цей нездійснений проект державних грошей (170 млн. доларів) у бюджет так і не повернулася. Міністр Володимир Омелян відреагував на такого “кадра” різко: «Для змін потрібна свобода дій і, безумовно, відповідальність. Не можна кликати у владу свіжу кров, називати її реформаторами і зв’язувати руки. Ще й у спину тикати чимось гострим і наказувати, що - робити, а що — зась. Так, компроміси в політиці — фундамент. Компроміси і «договорняки» — принципово різні речі. До перших готовий завжди, до других — ніколи. Я буду працювати настільки ефективно, наскільки буду вільним у схваленні рішень. Зрештою, я й несу за них відповідальність: політичну, репутаційну, особисту. Як і готовий нести відповідальність за свою команду. Я не буду працювати з тими, кого мені нав’язують цинічно і нахабно, і кого маю прийняти “по факту”. Такого не буде».       

А керівник Мінздоров’я вважає, що запропонована на держсекретаря МОЗ Наталія Шолойко не може бути держсекретарем через конфлікт інтересів. “Ми бачимо, як подають документи люди з уряду колишнього президента Януковича, і не тільки звідти. А й ті, хто був звільнений з нашого міністерства через непрофесійність», - сказала Уляна Супрун. Вважає, що комісія з відбору держслужбовців, окрім інших, повинна керуватися ще й законом про люстрацію. 

Якби його брали до уваги, то, напевно, конкурс на держсекретаря у Міністерстві економічного розвитку і торгівлі не пройшов би Олексій Перевезенцев. Той самий, який був голов­ним юристом у цьому міністерстві за часів Азарова, а ще працював у Нац­агентстві з питань Євро-2012 у часи віце-прем’єрства тодішнього “регіонала” Бориса Колесникова. Не був би держсекретарем Міністерства внутрішніх справ і Олексій Тахтай, який за правління Януковича працював в Адміністрації президента під керівництвом Сергія Льовочкіна. Це саме той пан Тахтай, який “засвітився” у відеоплівках СБУ під час обговорення із заступником міністра МВС Чеботаря корупційних, на фіктивному тендері, оборудок з піском від державної компанії.

Є багато питань і щодо призначення держсекретарем Міненерго Максима Немчинова, який не так давно був помічником нардепа від ПР Павла Коржа.    

На думку виконавчого директора Transparency International Ukraїne Ярослава Юрчишина, великим недоліком у роботі комісії, яка рекомендує держсекретарів, є те, що серед її вимог немає критерію доброчесності, що до перевірки кандидатів не залучили НАБУ. А це призводить до того, що у держсекретарі балотуються люди зі “шлейфом”, який компрометує їх. Як і владу. Експерт вказує і на незрозумілу закритість комісії — невідомо, хто з її членів як голосував. На думку пана Юрчишина, з огляду на те, що до конкурсу не підготувалися як слід, його проведення слід було би продовжити до квітня 2017 року.

На непідготовленість і упередженість комісії вказує також член громадської організації “Реанімаційний пакет реформ” Андрій Гевко. У нього викликають сумніви тестові завдання для конкурсантів, відповіді на які можна знайти в Інтернеті за 100 гривень. “Деякі члени комісії ставили високі бали “потрібному” кандидату, а справді сильним кандидатам їх занижували”, - заявив пан Гевко. Хто саме яку оцінку поставив  тому чи іншому претенденту, громадськість не може дізнатися через те, що на засідання комісії журналістів не допускають, а на їхні запити відповідь не надходить.

Через усі ці “але” у багатьох наших співвітчизників народжується питання: а чи не спіткає реформу державного управління доля багатьох інших, широко розрекламованих проектів, які через відсутність хребта у тих, хто їх втілював, “зійшли на пси”?   

Фото kievvlast.com.ua