«Весільні генерали» у політичних наймах

Наскільки виправдали себе «локомотиви» виборчих списків.


У ці дні чинний парламент, обраний на позачергових виборах, відзначає другу річницю своєї роботи. Характерною ознакою перегонів осені 2014-го, які відбувалися в умовах розгулу російської агресії, була не тільки патріотична риторика лідерів політичних сил, а й залучення у виборчі списки знакових на той момент фігур, які проявили себе на Євромайдані, на фронті. Роблячи ставку на впізнавані, харизматичні обличчя, експлуатуючи імена героїв, лідерів народної довіри, “борців за правду”, партійні вожді сподівалися, що, не докладаючи надзусиль, завдяки “фішкам”, на які мали би клюнути громадяни, доможуться високих виборчих результатів. Чи впоралися “нові обличчя”, яким відвели роль “паровозів”, з перебуванням на політичному Олімпі? Чи виросли вони у державників?       

У ногу з політичною модою того часу — мати у списках “брендових” кандидатів - ішов і “Блок Петра Порошенка”. Третім номером своїх виборчих списків президент зробив відомого з часів Помаранчевої революції лікаря-новатора (якого багато хто бачив міністром охорони здоров’я), громадського діяча Ольгу Богомолець. Її поява у команді глави держави мала свідчити про налаштованість останнього на реформи, насамперед - соціальні. 

Але найбільшою сенсацією стала кооптація на чільні місця у списках “БПП” популярних у країні журналістів — Сергія Лещенка, Мустафи Найєма, Світлани Заліщук. Багато з тих, хто орієнтувався на сміливе, чесне слово цих репортерів, не задумуючись, ставив у виборчому бюлетені “галочку” навпроти рядка президентської партії.

З найоптимістичнішими надіями  “Народний фронт” повісив на свої виборчі штандарти портрет учасника АТО Андрія Тетерука, заручився  підтримкою народного улюбленця - “козака з Майдану” Михайла Гаврилюка. 

“Самопоміч” теж сіла на того ж коника, що й інші конкуренти — окрім представника “нового покоління” Ганни Гопко, запросила у свої ряди розкрученого у ЗМІ “народного месника” Семена Семенченка... 

“Радикальна партія Олега Ляшка” взяла собі у підмогу колишнього командира добровольчого батальйону “Айдар” Сергія Мельничука. Щоб завоювати на свій бік симпатиків із Західної України та й усіх, хто підтримує національно-визвольні змагання, Ляшко вивів на четверту позицію своїх виборчих списків сина командарма УПА Юрія Шухевича.

Ну а чи не найбільш вдалий, на думку політтехнологів, піар-хід зробила партія “Батьківщина”, довіривши перше місце у своїй виборчій команді      заарештованій на той час російськими окупантами Надії Савченко. Партія, яка своїм символом (нехай на деякий час) зробила “патріотку-мученицю”, апріорі мала бути серед фаворитів виборчих перегонів.

І ось спливло два роки парламентських буднів. Сталося те, чого спрогнозувати не міг ніхто: майже всі колишні партійні фаворити відійшли у тінь. А у багатьох випадках стали тягарем для тих чи інших політичних сил. Про них воліють не згадувати. Більше того, декому показали на двері, а декого ця печальна участь чекає ось-ось... 

Зовсім “розчинилася” між колегами у президентській фракції Ольга Богомолець. Одну зі знакових постатей списку Порошенка Миколу Томенка (обіймав у виборчому списку високе восьме місце) за “внутрішній опортунізм” вигнали з парламенту. В опалу Банкової потрапили і “сторожові пси демократії” Лещенко, Найєм, Заліщук. Їм уже не раз натякали, що “очорнювання” глави держави (під цим маються на увазі критичні публікації на адресу ПОП) несумісне з перебуванням у фракції президента. Колишні знакові постаті стали ізгоями у рідній фракції. Їх виключили зі складу міжнародних делегацій. “Молодореформатори” спробували знайти собі політичний притулок у “Демальянсі”, у політичному проекті Михайла Саакашвілі, Але і там, і там - “облом”.  Ударом по авторитету цього тріо стали “квартирні питання”, невідповідність даних в електронних деклараціях...  

Не виріс у політика національного масштабу “народнофронтівець” Михайло Гаврилюк. Вершина його можливостей — напівіронічні  інтерв’ю для “жовтих” видань. Його сприймають майже так само, як “бабу Параску з Майдану”. Тож аналітики резонно запитують: навіщо було цього, нехай добродушного чоловіка,  кликати у парламент? На його місці міг працювати хтось зі значно більшим коефіцієнтом корисної дії.

Бажання швидко, на рівному місці заробити політичні дивіденди зіграло поганий жарт і з “Самопоміччю”. У партії Садового (хоча і не хочуть визнати цього) явно прокололися, коли “на п’єдестал” винесли пана Семенченка. Нині випливає все більше фактів про те, що другий номер виборчого списку “партії-сюрпризу” - зовсім не та людина, за кого себе видавала. І, як засвідчили останні рішення судів, - не офіцер, не борець за справедливість, а особа з кримінальним минулим, ледь не новітній аферист Голохвастов... 

Так сталося, що керманичі “Самопомочі” не знайшли спільної мови і з першим номером свого виборчого списку — Ганною Гопко. Вона потрапила у немилість, коли у багатьох питаннях державної політики зайняла позицію, відмінну від тієї, що має її колишній протегувальник Андрій Іванович...

Через “непонятки” з фаворитами свого виборчого списку не раз чухав потилицю і Олег Ляшко.  Колишній третій номер у списку Радикальної партії Сергій Мельничук нині перебуває під слідством. Його звинувачують у розбоях, грабежах, викраденні людей, ґвалтуванні. “Намучилися” радикали і з Юрієм Шухевичем, якого, на думку, Олега Ляшка, часто конкуренти використовують у брудних політичних іграх. 

А найбільший конфуз з “весільними генералами” у партійних виборчих списках стався у “Батьківщині”. Її перший номер - донедавна “наша легенда Надія Савченко” - стала чи не найбільш одіозною особистістю в українській політиці. Її “патріотизм” межує з колаборантством, москвофільством. Заяви і вчинки, що їх робить Савченко, дискредитують партію, завдяки якій пробилася у Верховну Раду і ПАРЄ, завдають великої шкоди Україні загалом. 

То чи треба було досвідченим політикам, включаючи Юлію Тимошенко, пороти гарячку, будь-що намагаючись “прикупити” у свої ряди  гучне (у певний час) ім’я?

Фото з архіву “ВЗ”