Реформаторська ІМПОРТенція

Можливості іноземних реформаторів в Україні закінчуються там, де починаються інтереси «недоторканних»?


Для тих, хто увірував у реформаторську всемогутність Михайла Саакашвілі, його відставка з посади губернатора Одещини поставила хрест на сподіваннях, що осине гніздо, на яке перетворилася політично-чиновницька система в Україні, хай повільно, але можна викурити. Якщо вже Саакашвілі зажалили, то якими ще ладаном чи хімією (навіть найкращими, імпортними) зарадиш? Хай би яких визнаних у світі реформаторів не запрошували в Україну, кажуть скептики, проти системи вони безсилі. Потрібні лише як красива картинка для Заходу. «А, може, усе не так вже і плачевно?» - парирують оптимісти, з надією вдивляючись у портрети іноземців, які прийняли запрошення працювати в Україні (автор польської «шокової терапії» Лєшек Бальцерович разом з колишнім словацьким віце-прем’єром Іваном Міклошем очолив Стратегічну групу радників з підтримки реформ в Україні; екс-міністр транспорту Польщі Славомір Новак призначений в.о. керівника «Укравтодору»; «Укрзалізницю» теж поляку довірили — менеджеру-рокеру Войцеху Бальчуну; за реформи у медицині взялася американка-українка Уляна Супрун; «Укрпошту» очолив громадянин США з українським паспортом Ігор Смілянський). Приклад Саакашвілі доводить: систему можна і потрібно ламати, вважає політтехнолог Денис Богуш.    

-Хай на рівні області, але Михайло Саакашвілі зміг на конкретному прикладі показати, що готовий розчищати авгієві конюшні в Україні. Тим паче, що він вже — теж громадянин цієї країни. Саакашвілі створив прецедент — Центр обслуговування громадян в Одесі. Це те, з чого починали боротьбу з корупцією у Грузії, започаткувавши такі ось офіси юстиції. Я б хотів, аби, наприклад, у моєму, Солом’янському районі Києва був такий центр, щоб не доводилося проходити усі кола пекла, бігаючи по жеках й інших конторах по довідки.

У відкритого в Одесі центру спершу почали відбирати функції (можливість видавати паспорти і так далі), а потім і взагалі прибрали. Чому? Щоб він не став успішним прикладом. Після закриття центру у Саакашвілі залишився інший проект — траса «Одеса-Рені», на яку він ледь не зубами гроші вигриз. Але і тут не потрібно було, щоб Саакашвілі продемонстрував успіх.

- Навіщо тоді був потрібен Саакашвілі, якщо його успіхи владі ні до чого?

- Приклад Саакашвілі показав: втілити іноземний досвід, реформи в Україні можна. Але так виглядає, що автором цих реформ хоче бути президент, щоб тільки у нього вийшло. Звичайно, Саакашвілі не захотів з цим миритися.

- Його проблемою стали політичні ревнощі президента?

- Річ не тільки у президентові. Саакашвілі почав реально щось змінювати, прибирати масштабні корупційні схеми — на митниці, у земельній сфері, в «Автодорі». І цим нажив собі мільйон ворогів, які хотіли, щоб він пішов. У Facebook з цього приводу перефразували відомий жарт про тещу: «Так проводжали губернатора, що два баяни порвали».

Михайло Саакашвілі і Мішель Терещенко (нащадок відомого роду Терещенків переїхав з Франції до України; на торішніх місцевих виборах його обрали мером Глухова на Сумщині. - «ВЗ») — дві людини у регіонах, які могли продемонструвати європейський стиль керівництва. Тепер на кого рівнятися?

- Якщо говорити не про регіони, є ж іноземці на посадах керівників «Укрзалізниці», «Укравтодору», «Укрпошти», імениті радники врешті-решт. Чи буде ефект від їхньої діяльності?  

- Владі не можна без реформ. Треба показувати Європі, що зміни відбуваються, інакше нам не даватимуть грошей, не отримаємо безвізового режиму, не матимемо необхідної підтримки Заходу у війні з Росією. Без реформи - ніяк. Але коли ініційовані реформаторами зміни зачіпають конкретні інтереси,  рубають конкретні схеми, система виштовхує цих людей. Однак потрібно і далі пробувати. Інша річ, що це робиться точково, а не системно. Не поміняли одразу всіх, а туди людину поставили — подивилися, як поборсалася, ага, давайте іншу сюди поставимо. Система опирається. Думаю, ефект від іноземних менеджерів на посадах в Україні буде поступовим. Ми все ж ідемо до реформ, хоча і дуже повільно.

- Сумнівні факти з біографії нинішнього в.о. керівника «Укравтодору» Славоміра Новака у багатьох викликали запитання: невже нікого кращого не знайшлося? Незадекларований годинник за більш як п’ять тисяч доларів (скандал коштував Новаку міністерської посади і партквитка) — після е-декларацій наших чиновників і депутатів українців цим не шокуєш (Хоча польські ЗМІ писали і про інші неприємні історії з міністром - зокрема, про його зв’язки з бізнес-структурами, які перемагали у державних тендерах, про записи телефонних розмов, в яких Новак вирішував питання щодо фіскальної перевірки рахунків його дружини). Але все ж таки є сприйняття: якщо вже призначати іноземців на посади в Україні, то тих, котрі принаймні не заплямували себе гучними скандалами.

- Дуже хотілося б, аби на посади знаходили кришталево чистих людей. Але зазвичай призначення — це результат певних домовленостей і компромісів. Мабуть, у цьому випадку (як, зрештою, й у багатьох інших) домовленості важливіші за минуле Новака.  

- Чим, по-вашому, керуються успішні іноземці, які все ж приймають запрошення працювати в Україні, розуміючи, яка тут ситуація, які корупційні хащі? Вірите у їхнє щире бажання змінити щось на краще у чужій чи майже чужій їм країні?

- Для них це певний виклик і амбіції. Такі люди, як Лєшек Бальцерович, мають світове ім’я. І якщо у них не вийде здійснити задумане тут, в Україні, це вдарить по їхній репутації — додасть до резюме неуспішний досвід, що вони чогось не змогли, не зробили чи, не дай Боже, забруднилися корупцією в такій країні, як Україна. Ті, хто погоджуються тут працювати, серйозно ризикують. Поки не зачіпають конкретних інтересів конкретних людей з влади, доти залишаються на своєму місці. А як тільки починають зачіпати, система їх виштовхує чи блокує, як у випадку зі Саакашвілі. Яценюка збив, Шокіна. Насірова не зміг, Авакова - теж. Система заблокувала, виштовхнула його.

- Є версія, що Саакашвілі і потрібен був Банковій не як реформатор, а як торпеда проти того ж Яценюка, інших «зайвих» персонажів...

- Зважаючи на політичні амбіції Саакашвілі, це могло бути питанням певних домовленостей. Він — як таран, чистильник. Але головним залишається те, що Саакашвілі створив прецедент, довів, що таке взагалі можливо у цій країні — знімати корупціонерів з посад. Інша річ, щоб це не було деструктивом. Треба  мати план, стратегію дій: цих познімаємо з посад і будемо робити те-то і те.  Наразі Саакашвілі про це не говорить. Побачимо, як діятиме далі, коли піде у політику. Чи зможе він там реалізувати свій потенціал? Багато залежить від того, чи вдасться йому зібрати відповідну команду з адекватних, незаплямованих й активних людей.

- Тривожною ноткою прозвучала заява співголови Стратегічної групи радників з підтримки реформ в Україні Лєшека Бальцеровича про те, що про ініціативу уряду підвищити мінімальну зарплату удвічі він дізнався вже по факту. Виходить, фахові радники-іноземці у нас для декорації?

- Бальцерович -  радник президента, а не Кабміну. В уряду, який керує економікою, є своя система радників. Хоча тут і без них зрозуміло: підняття мінімальної зарплати до 3200 гривень — велика авантюра. І проблема не лише у бюджеті. Різко зросте навантаження на приватних підприємців, для яких така зарплата стане непідйомною. Думаю, половина дрібного бізнесу закриється. Виникає також величезна проблема з Міжнародним валютним фондом. Коли МВФ давав Україні гроші, підписував всі ці угоди, цифри були одні. А тут бац: без узгодження з ними вже інша цифра. Думаю, з цим ще серйозно розбиратимуться. МВФ через це може і не дати нам грошей.

- Знаючи про зв’язку «Порошенко-Гройсман», наївно було б думати, що цю, як ви кажете, авантюру, провернули без відома Банкової...

- Думаю, Порошенка задовольнили запевняння Гройсмана «я зможу». Ось і провернули. Це рішення виглядає і як певний запобіжник проти Тимошенко, яка пригрозила голодними бунтами. У такий спосіб, очевидно, вирішили збити градус напруги. Тут більше політика спрацювала.

Зарплати в Україні і справді малі. Але про це раніше треба було думати. Просимо один-два мільярди доларів на те, щоб залатати діри в економіці, а потім раптом кажемо: «Знаєте, ми удвічі підвищимо мінімальну зарплату, у нас є на це гроші». Якщо є гроші, чого тоді в МВФ просите?

- До речі, про зарплати: чи адекватні вони у тих же призначених на посади   менеджерів-іноземців? Коли йдеться про суми від 300 тисяч гривень (і це  ще без надбавок та премій, які збільшують цифри удвічі, а то й утричі), у наших реаліях це якось не дуже в голові вкладається.

- Потрібно змиритися з тим, що топ-менеджери, які керують мільярдними оборотами, не можуть отримувати три тисячі гривень. Інше питання, що всі не можуть мати вищі зарплати. Тут, звичайно, можна говорити про соціальну несправедливість. Але хай краще ці топ-менеджери отримують високі зарплати легітимно і чесно, а не у конвертах чи валізах. Хоча 300 тисяч — це забагато. 80-100 тисяч - нормально.