Хотів купити машину, але гроші витратив на лікування безпритульного пса 

Перший господар залишив бультер’єра у київському притулку. Інші – прив’язували на ланцюг та морили голодом...


Від людської доброти до безвідповідальності — один крок. От беруть додому собаку, а потім — викидають її на вулицю. Та є добрі люди, яким доля бідолашних тварин небайдужа. Олег Говоруха  витягнув з того світу бультер’єра Аріса, який блукав по столичних смітниках... Його шлунок був набитий пакетами з-під майонезу та сметани. В Україні, каже чоловік, потрібно суттєво посилити покарання за жорстоке поводження з тваринами! 

Вісім років тому буль­тер’єра взяв до себе турок, який навчався у Києві. Так склалася доля іноземця, що він змушений був залишити Україну. Аріса віддав у приватний притулок. Оплатив за півроку, але за собакою так і не повернувся... “У цьому притулку у вольєрах просто неба живуть великі собаки, — розповідає пан Олег. — Треба було думати, куди подіти бультер’єра, бо взимку така собака на вулиці не виживе. Тим більше, що тварина уже була хвора і потребувала догляду. Ще до того, як турок віддав собаку до притулку, Арісу зробили операцію з видалення шийки стегна”. 

Знайшлися охочі забрати Аріса у Полтаву. Але через півроку його повернули до київського притулку. Пан Олег припускає, пса забирали для розведення, але він чимось не підійшов... 

Нарешті, здавалося б, у собаки з’явилися нові господарі — у них приватний будинок у Києві, і в Аріса є шанс на гідне життя. Що сталося у цій сім’ї — невідомо, але бультер’єр став для цієї родини тягарем. Вони прив’язували Аріса на задньому подвір’ї і фактично не годували. Час від часу його підгодовувала сусідка. Одного разу забрала його до себе, а горе-господарі згадали про пса лише через два місяці... 

“Бачите його стесані зуби, — пан Олег відкриває пащу собаки. — Він перегризав ланцюг і утікав, бо був голодний. Ходив по подвір’ях — жебрачив у людей їжу, по смітниках. Їв сміття разом з пакетами з-під майонезу та сметани. Коли його знайшли волонтери, його шлунок був забитий пластиковими пакетами. Бомжував Аріс років зо п’ять”.

Киянка Віка Мокрицька знайшла Аріса на смітнику. Два місяці його доглядала та лікувала. Через соц­мережі закликала людей врятувати собаку, який помирає... З’явилися й аферисти, які обіцяли забрати Аріса, але просили вислати їм гроші до Севастополя. І от серце львів’янина Олега Говорухи йокнуло. Спершу і не збирався забирати бультер’єра до себе (хоча знається добре на цій породі, бо колись мав такого пса). Чоловік розумів, що Аріс потребує серйозного лікування, на яке потрібні чималі кошти. “Я можу для притулку купити сто кілограмів корму, — каже пан Олег. — Завжди стараюсь допомогти безпритульним тваринам. Але... Я вже витратив на лікування Аріса близько 30 тисяч грн. Хотіли машину купити, але вирішили, що проживемо і без неї. А ветеринари й досі не можуть поставити точного діагнозу”. 

Пан Олег працював на автосервісі, але автоматично втратив роботу, бо собака потребує догляду 24 години на добу. “Зір, слух, нюх — це все, що у нього здорове, — каже новий господар. — У Аріса — серцева недостатність. Брак цинку — через це шерсть у деяких місцях випадає. Якби лікарі точно встановили діагноз і призначили лікування, було б значно легше”. 

Попри те, що Арюша пережив, він зовсім не агресивний. А пан Олег няньчиться з ним як з малою дитиною. Розмовляє наче з другом. Бо усі ці роки собака був позбавлений доброго людського слова. “Арюшенька, ти куди пішов?”. Той одразу зупиняється і озирається. Пес вилазить на холодний камінь. “Арюша, замерзнеш, будеш кашляти”. “Бачите, у нього живіт поголений — це йому УЗД робили”, — каже. Аріс тим часом ніжно притуляється до свого господаря та ловить “поросячою” мордочкою осіннє сонячне проміння. А як він любить дітей — у них можна і печенько випросити...