«Не шукай мене, бо я на... Марсі»

Перші люди оселяться на цій планеті... вже через 10 років?

Наприкінці 2018 року на Червону планету відправлять першу місію “Червоний дракон”. Наразі — без екіпажу. У 2020-му (через 26 місяців, коли Марс максимально наблизиться до Землі) — другу. Роботи повинні підготувати планету до прийому гостей із Землі. Якщо все піде за планом, американська приватна космічна компанія SpaceX (та, що доставляє вантажі на Міжнародну космічну станцію, а з наступного року — транспортуватиме астронавтів) відправить на Марс першу партію відчайдухів. Керівник і засновник SpaceX винахідник Ілон Маск упевнений, що йому вдасться реалізувати цей фантастичний проект. Серед “козирів” Ілона — ділова хватка, багато грошей (статки успішного бізнесмена оцінюють у 12,3 млрд. доларів), величезний досвід і технологічні ноу-хау. 

Ракета, яка відправить добровольців на Марс (загалом 100 осіб), буде найбільшою в історії людства. Діаметр стартового прискорювача — 12 м, діаметр самого корабля — 17 м, довжина корпуса — 122 м! У випадку, якщо виникне позаштатна, аварійна ситуація, мандрівники не зможуть швидко повернутися на Землю. Ось чому мусять взяти на борт достатньо обладнання, виробничі потужності, а найголовніше — генератори. Без електроенергії довго не протягнуть. 

За попередніми підрахунками, політ на Марс триватиме шість місяців. Ось тут і криється головна небезпека — весь цей час пасажири космічного корабля будуть піддаватися впливу мікрогравітації. Їхні м’язи будуть атрофуватися, порушиться фосфорний обмін у кістках, що зробить їх більш крихкими. До того ж команда ризикує долетіти до пункту призначення... з раковими захворюваннями. 

Магнітне поле Землі захищає людей від космічного опромінення — галактичних космічних променів і важких позитивно заряджених протонів, які надходять від Сонця (за своїми властивостями атмосфера нашої планети еквівалентна 80-сантиметровому шару свинцю). Як стверджують вчені з Лабораторії реактивного руху НАСА (у своїх висновках базуються на останніх показниках приладу RAD, який проводить заміри на дослідницькій станції Mars Science Laboratory, більш відомій як Curiosity), за час польоту на Марс астронавти отримають дозу опромінення у 350 мЗв. Це — у понад сто разів більше, ніж отримує середньостатистичний житель Землі за рік і у 2-4,5 раза більше, ніж отримують астронавти на Міжнародній космічній станції. Захистити від космічної радіації мала би технологія екранування. Але обшивка корабля заблокує лише часточки сонячного вітру (5% від загального обсягу радіації). 95% мандрівники отримають від променів високої енергії.

Як варіант, Маск пропонує організувати дозаправку Міжпланетної транспортної системи на орбіті. У такий спосіб тривалість подорожі вдасться зменшити до 80 днів і навіть до 30, що знизить ризики. 

“Якщо цього не зробити, перші люди, які погодяться відвідати Марс, навряд чи повернуться додому. Також я припускаю, що вони загинуть швидше, ніж би це сталося з ними на Землі”, — визнає Маск. Натомість його конкурент — Бас Лансдорп, один із керівників проекту Mars One, метою якого є колонізація однієї із найближчих сусідок Землі (з безперервною відеотрансляцією всього, що там буде відбуватися), — опції повернення взагалі не пропонує. Сміливців відразу попереджають, що квиток — в один бік. 

Зараз, щоб відправити одну людину на Марс, треба видати... близько 10 млрд. доларів. Маск планує зменшити вартість польоту до 200 тис. — за стільки можна придбати особняк у США. Винахідник проектує систему, яку можна буде не лише використовувати повторно, а й дозаправляти новим видом ракетного пального на орбіті (саме пальне, щоб не тягти його із Землі, можна виготовляти на Марсі).

Зараз Маск шукає спонсорів, готових оплатити його напівбожевільний задум (венчурних інвесторів або державні космічні агенції) і охочих (за свої ж гроші) назавжди попрощатися з рідною планетою. 

Марс — не такий ворожий до землян як спекотний Меркурій, Місяць, який взагалі не має атмосфери, чи крижаний Плутон, але вижити там буде непросто. Середньодобова температура -63°. Атмосфера на 95% складає­ться з вуглекислого газу. 

Тут часто виникають пилові бурі. Велика різниця температур між льодовим панцирем і теплим повітрям на краю південної полярної шапки викликає сильні вітри, які піднімають хмари червоно-коричневого пилу (швидкість вітру за такої бурі може сягати 100 м/с). У 1971 р. на Марсі відбулася така потужна буря, що майже три місяці планета мала вигляд мутного червонуватого диска. Пил повністю приховав рельєф — не було видно навіть найвищої гори Сонячної системи (гори Олімп), 27 км заввишки! На Марсі пилові вихори — у десять разів вищі і у 50 — ширші за ті, що виникають на Землі. 

Теплові потоки на поверхні Марса переміщаються мляво. Планета погано ізольована від бомбардувань частинками сонячного вітру. При нагріванні вода миттєво випаровується (не може перебувати у рідкому стані через низький тиск) — закипає при +10°С. 

Щоб перетворити Марс на “Колиску людства”, треба створити на ньому придатну для дихання атмосферу (хоча не факт, що її швидко не розсіють сонячні вітри), гідросферу та біосферу (для цього доведеться підвищити атмосферний тиск до рівня, при якому вода не буде випаровуватися), придумати, як захистити переселенців від космічної радіації. А ще — перевезти сюди мінімум мільйон людей (що й планує зробити Маск у найближчі 50-110 років). 

Перші покоління, які тут житимуть, змушені будуть носити скафандри. Приміщення (найімовірніше, розташовані під землею) доведеться обладнати атмосферними шлюзами, схожими на ті, що встановлюють у космічних кораблях. Це дозволить розділити зони з різним тиском і різним газовим складом атмосфери. Коли вдасться створити біосферу, скафандри можна буде замінити на висотнокомпенсувальні костюми (схожі на ті, що їх одягають пілоти літаків на випадок розгерметизації кабіни)...