• You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  •  Лілія Гриневич: «Мрію, щоб в учительських говорили не про свої негаразди, а про нові методики навчання»

 Лілія Гриневич: «Мрію, щоб в учительських говорили не про свої негаразди, а про нові методики навчання»

Ексклюзивне інтерв’ю з міністром освіти і науки України.

Освітня галузь в Україні - одна з найбільш консервативних, тому будь-які принципові зміни тут йдуть тяжко. Хоча системних реформ, оновлення і осучаснення вона потребує давно. Як середня школа, так і вища. Нинішній міністр освіти Лілія Гриневич, схоже, рішуче налаштована ці назрілі реформи впроваджувати. Колишній вчитель, згодом директор школи, не за чутками знає, що треба змінювати насамперед, а що варто зберегти. Крім того, пані Гриневич була одним із засновників і першим директором Українського центру оцінювання якості освіти. Саме вона займалася розробкою системи зовнішнього незалежного оцінювання. А ЗНО вважається однією з найбільш успішних реформ за всю історію незалежної України. Тож, зрозуміло, і проблеми вищої школи пані Гриневич не чужі. 

Про нюанси реформування української школи, про те, якою має бути зарплата вчителя, про що говорять в учительських і про що мали би говорити та чого чекати від 12-річки, якої усі так бояться, - в ексклюзивному інтерв’ю напередодні Дня працівників освіти міністра освіти та науки «Високому Замку».

 - Чи надовго плануєте затриматися у міністерстві? Чому це запитую, бо занадто часто змінюються міністри і не встигають завершити свої ініціативи. Ви розпочали великий шмат реформ, у середній освіті зокрема. Чи встигнете їх довести до логічного завершення?

- Не міністр визначає, скільки йому бути на посаді.  Специфіка освітніх реформ у тому, що результати не видно одразу.  Якщо розпочинаємо реформу нової української школи, то результат побачимо через 5-10 років. Важливо, щоб політична еліта розуміла цю тяглість, щоб коли змінюються уряди, процес реформ не гальмувався, не робилися різкі розвороти... У парламенті лежить доопрацьований до першого читання проект Закону “Про освіту”. Доки він не буде прийнятий,  зміни не можуть відбуватись швидко.  Ідею, суть реформи повинне розуміти й прийняти усе суспільство. Якщо воно буде переконане у необхідності трансформації освіти, то не дасть потім схибити новому міністру, новому уряду, новому парламенту. Під тиском суспільства вони змушені будуть ці реформи продовжити.

Саме такою була ситуація із зовнішнім незалежним оцінюванням.  Коли  міністром став Табачник, він поставив собі за мету відмінити ЗНО. Але нічого не вийшло. Суспільна підтримка ЗНО була такою високою, що будь-які різкі рухи  ставали  великою політичною поразкою. Повертаючись до реформи української школи - цінним є те, що вона визріла знизу. Її обговорення тривало останні три роки. Ми лише  робимо те, чого вимагають прогресивні прошарки суспільства.

 - Одна зі складових цієї реформи - сертифікація.  Багато вчителів її злякалися, не до кінця розуміють, що це таке... 

- Сертифікація представлена у проекті Закону «Про освіту», який, нагадаю, лежить у парламенті. Що це таке? Кожні п’ять років учителі проходять атестацію на визначення їхньої кваліфікаційної категорії.

Ідея сертифікації  - мотивувати найкращих вчителів. Впровадити реформу в освіті без учителів не вдасться.  Саме сертифікація має на меті виявити найкращих вчителів, які сьогодні можуть  ділитися новими практиками. Сертифікація є добровільною. За це отримуватимуть надбавку до заробітної плати. Таким чином  ми хочемо мотивувати вчителів розвиватися і рухатися вперед. Мрію, щоб в учительських говорили не про свої негаразди, а  про нові методики навчання, про те, як працювати з тим чи іншим учнем відповідно до його індивідуальних особливостей. Учителі мусять вчитися впродовж життя. Без цього не матимемо школи, яка буде динамічно розвиватися і відповідати сучасним вимогам.

 - Думаю, в учительських будуть обговорювати і це інтерв’ю. І будуть говорити приблизно таке: дайте нам гідну зарплату, тоді будемо обговорювати методики, а не те, як вижити, як оформити субсидії... Прем’єр-міністр Володимир Гройсман заявив, що планується підвищити зарплату вчителям у межах 30 відсотків. Коли моя дитина вчилася в школі, діти звертали увагу на зовнішній вигляд вчителя. Якщо вчителька була бідно вдягнена, недоглянута, то й ставлення до неї було якесь зневажливе. Вчитель, зокрема і своїм виглядом, має надихати дітей. А як надихати, коли ти, по суті, живеш на злиденну зарплату...  Якою, на вашу думку, мала би бути зарплата вчителя?  

-  Це правда, що вчитель недооцінений державою. Але, попри це,  є  талановиті вчителі, які якісно навчають, захоплюються своєю роботою. Є вчителі, які охайно виглядають і є джерелом натхнення для учнів. І не тільки у зарплаті справа.

Необхідно піднімати соціальний статус вчителя. Розумію, ніякої реформи без цього не буде.

Коли на засіданні уряду було обговорення бюджету 2017 року, ми мали серйозну дискусію з цього приводу з прем’єр-міністром. Незважаючи на те, що значні кошти витрачаються на обороноздатність країни, освіта обрана пріоритетом. Зарплата вчителів зросте  приблизно на третину. Це мало, цього недостатньо. Але ми вперше за останні десять років піднімаємо оплату праці вчителя по єдиній тарифній сітці на два  розряди вгору.  Зараз робота педагогічних працівників оплачується між 8-м та 12-м тарифними розрядами.  Натомість молодому викладачеві у виші - одразу  за 15-м тарифним розрядом. Цю несправедливість треба усунути. Це важливо, бо це не якісь там надбавки, які хтось може платити чи не платити. Це посадовий оклад, від якого  нараховуються всі доплати. Зміни діятимуть з січня 2017 року. Зарплата того, хто був на 8-му тарифному розряді, почне розраховуватися з 10-го тарифного розряду. В  середньому  це від 700 до 1000 грн.  А сам посадовий оклад підвищиться від 300 до 700 грн.  Вчителі мають ще доплати за класне керівництво, за перевірку зошитів тощо.

Крім цього,  урядом заплановано підвищення зарплат  для усіх бюджетників упродовж року.  Якщо порахувати усе разом, то виходимо на ріст у 33 відсотки. 

Ви мене запитали, якою має бути зарплата вчителів. Ми свою позицію виклали у законопроекті “Про освіту”. Три мінімальні заробітні плати - таким має бути базовий посадовий оклад вчителя. Це - нижчий прошарок середнього класу. Це оплата, яку можна порівнювати з доходами педагогічних працівників у Європі. Звісно, не в абсолютних цифрах, а у відносних показниках. Така зарплата дає вчителю можливість самовідновлюватися, дбати про власний професійний розвиток.

Найбільша проблема полягає в тому, що через низьку зарплату вчитель має думати, як підзаробити та де зекономити. Це  забирає  сили і можливість для  саморозвитку.  Цій професії характерне професійне вигорання. Учитель повинен десь черпати енергію, яку передає дітям. Має йти до учнів з любов’ю і з добрим настроєм... 

Маємо чималу проблему з оновленням кадрів. Найкращі старші кадри відходять, а приходять не завжди найкращі. Є, звичайно, і талановита молодь. Але її могло бути значно більше,  якщо б ці діти розуміли свої перспективи на ринку праці. Є педагогічні університети, які поставили прохідний бал ЗНО  на вступній кампанії - 101. Але навіть вони не набрали, наприклад, групу вчителів фізики. Очевидно, що маємо кризу педагогічних кадрів, і її треба вирішувати.

- Як?

- Підвищувати заробітну плату. Важливо, щоб був прийнятий Закон “Про освіту” і ми продовжили підвищувати соціальний статус вчителів. Є також інші засоби мотивації вчителів — це, зокрема, педагогічна свобода. У нас  дуже забюрократизована система. Тому міністерство разом зі спільнотою відповідального вчительства EdCamp розпочало проект “Діти і папери: як досягти балансу в школі”, направлений на розвантаження вчителів та адміністраторів шкіл від зайвої паперової роботи. Участь у проекті може взяти будь-який вчитель.  У Законі “Про освіту” закладено систему, яка передбачає вибір місця і способу підвищення кваліфікації, більшу свободу вчителів у виборі методів навчання.

Маємо гарний приклад з оновленими програмами початкової школи. Над ними  працювало багато  талановитих учителів-практиків і батьків. Зроблено велику роботу. Але якщо вона не буде підхоплена вчителями початкової школи, то залишиться мертвою. 

- Ініціативи міністерства щодо реформування школи - це добре. Але як змусити вчителя впроваджувати їх у життя?

- Вчитель  - ключова постать. Він закриває за собою двері в клас, і як навчає  -  його відповідальність. Якщо це неякісне викладання, то можемо розраховувати лише на небайдужих батьків, які будуть дивитися у зошит своїх дітей і не мовчатимуть, якщо вчитель не дотримується оновленої програми. З усіма оновленими програмами, критеріями оцінювання дітей у початковій школі і методичними рекомендаціями батьки можуть ознайомитись на сайті МОН.

Школа давно не відповідала потребам суспільства. Це відчували усі. Індикатором стало обговорення програм початкової школи. Я не чекала такого активного обговорення.  Це ж «мертвий сезон» — червень-липень. Ми викладаємо на громадську інтернет-платформу EdEra програми початкової школи, де коментувати можна було кожен абзац. За два місяці в обговоренні взяло участь чотири тисячі авторизованих респондентів, ми отримали вісім з половиною тисяч коментарів з пропозиціями від вчителів, науковців і  батьків.  Це свідчить про масштаб проблеми. 

Завдяки цьому ми побачили, які неймовірні вчителі у нас в регіонах! Але їх ніколи не залучали до процесу реформ. Натомість багато вчителів-практиків, які їздять по світу, беруть участь у семінарах, обмінах досвідом, впроваджують прогресивні практики самотужки у себе в класі. Саме до таких вчителів батьки прагнуть віддати свою дитину. Для нас важливо, щоб усі найкращі практики розповсюджувались на більшість українських дітей.

Що ми виявили у межах державного стандарту? Багато теоретичної інформації дублюється, а це пожирає навчальний час. Діти читають застарілі тексти, які стосуються життя у минулому столітті. Звичайно, серед них є прекрасні твори, які потрібно зберегти. Але треба палітру читання розширити сучасними популярними українськими дитячими письменниками, адже діти хочуть їх читати. 

До оновлення програм у початковій школі робили наголос на читанні на швидкість. Від цього давно відійшов весь прогресивний світ.  Головне — це розуміння прочитаного, вміння висловити своє ставлення, обговорити текст.  А швидке читання приходить з часом. 

Або, наприклад, така елементарна річ, як використання простого олівця, поки у дитини не сформуються навички письма.  Що відбувалося, коли дитина одразу писала ручкою?  Мусила закреслювати свою помилку. Батьки-перфекціоністи інколи виривали через це сторінки у зошитах, і дитина змушена була усе переписувати. Такий підхід формує страх помилки і відповідні комплекси, таке навчання стає великим стресом. 

Не забувайте, у нас діти йдуть до школи в шість років. Ці психологічні особливості треба враховувати. Тепер дитина може витерти слово з помилкою, охайно виправити, і за це їй не знизять оцінку, ніхто не буде це підкреслювати. Потім їй, як нагороду, вручать ручку,  адже далі настає новий ступінь відповідальності і готовності дитини. Здавалося, маленький нюанс, але він може  допомогти дитині стати більш впевненою.

- У Фінляндії не прийнято викликати учня до дошки, якщо він не виявив такого бажання. У цій країні вважається неприйнятним виставляти недоліки учнів на показ однокласникам...

- Ми не можемо заборонити вчителю викликати дитину до дошки. Натомість хочемо змінити взаємодію школи і батьків. Вчителі і батьки мають бути партнерами. Їхній спільний інтерес - щоб дитина здобула якнайкращу освіту. Проблема у тому, що часто школа розглядає батьків як партнерів лише у питаннях дофінансування, у вирішенні проблем школи. Потрібно стимулювати вчителів до  надання педагогічної консультації батькам. Активний прошарок батьків насправді хоче змінити ситуацію у школі, хочуть, щоб діти навчалися в сучасному освітньому середовищі. І це не тільки комп’ютери. Їх хвилює, як ставляться до їхньої дитини, як вони можуть допомогти у процесі навчання. Педагогіка партнерства — це один з базових компонентів  формули нової школи.

- Вчитель у селі, який має, наприклад, корову, господарку, без якої не виживе, не має часу для додаткової самоосвіти, самовдосконалення. Чи є якась стратегія щодо сільської школи, підтримки сільського вчителя?

- Не будемо применшувати рівень підготовки вчителя на селі. Мій досвід спілкування з сільськими вчителями свідчить про те, що серед них є неймовірно талановиті люди, але справді життя сільського вчителя складніше, ніж у місті. Хоча, ви знаєте, що у Львівській області неможливо знайти вакансію вчителя у селі? Адже сьогодні вчитель там - один з небагатьох, хто має гарантовану заробітну плату.

 Проблема якості існує. Але є вчителі, які здатні вчитися самі.  Якщо пропонуємо оновлення програм та інші підходи до оцінювання, то кожен відповідальний вчитель, навіть якщо має домашнє господарство, може і зобов’язаний знайти час для того, щоб ознайомитися з програмою. Так само,  обов’язок директора школи та управління освіти  це проконтролювати.  

Ми очікуємо героїчності від хлопців, які воюють на сході, але, думаю, що в той час кожен на своєму робочому місці має щонайменше сумлінно виконувати свій обов’язок.  

- Не кажу про безвідповідальність, кажу про умови праці...

 - Як людина, що працювала вчителем, скажу, що сумлінна підготовка до уроку не потребує надзусиль.  Це не жертовність, а обов’язок, частина твоєї професії.  Якщо маєш чотири чи п’ять уроків у початковій школі, потім ще дві години можеш присвятити додатковим заняттям з дітьми, якщо є така потреба, і ще годинку своїй самопідготовці. У всіх людей восьмигодинний робочий день. Нічого надзвичайного. 

- Колись сільські діти мали квоти при вступі до вишів. Потім це ліквідували. Чи не думали повернути пільги сільським дітям, які в силу різних обставин отримують у школі гіршу якість освіти, ніж ровесники у містах?

- Це було знято, тому що суперечить Конституції України, яка гарантує, що всі мають рівний доступ до вищої освіти на конкурсній основі. Квоти для сільських дітей або  додатковий коефіцієнт у формулі до їхніх результатів - це питання, над яким будемо думати при формуванні нових умов прийому до вищих навчальних закладів. Таких дітей справді потрібно підтримувати. Але коли ви погано підготовлену дитину кидаєте у вир вищої освіти поряд з тими, хто краще підготовлений, вона почуватиметься не на своєму місці,  програватиме через погану базову підготовку.  

Маємо працювати над підвищенням якості освіти на селі.  У світі цю проблему вирішують через створення  старших шкіл, куди підвозять дітей. Там підвищують  кваліфікацію вчителів, дають можливість дітям вивчити іноземні мови, інформатику. Нереально усе це забезпечити у розгалуженій мережі маленьких шкіл. Початкова школа має бути в кожному населеному пункті якнайближче до місця проживання дитини (маленьких дітей не можна возити).  А далі - базова школа. Cтарших дітей  потрібно довозити в опорні школи. 

Цього навчального року ми відкрили 134 опорні школи. Це означає, що уряд дав 600 млн. грн. на автобуси і 200 млн. грн. на дообладнання опорних шкіл. Органи місцевого самоврядування мали додати свої гроші. Закуплено понад 200 автобусів. Від уряду Китаю як допомогу ми отримали понад 23,5 тисячі комп’ютерів. Зараз маємо закупити ліцензоване програмне забезпечення та поставити його на ці комп’ютери, які підуть в опорні школи до кінця грудня.

Звичайно, процес пониження ступеня школи, коли, наприклад, з середньої школи робиться школа першого — другого ступеня, а старших дітей возитимуть з малих шкіл в опорні, є болючим. Учителі втрачають роботу, хоча органи місцевого самоврядування намагаються забезпечити нею усіх учителів. Але одна річ - працювати біля дому у своєму селі, інша - їздити на роботу в інше село. Там, до того ж, конкуренція з іншим вчителем. Не всім це подобається. 

З іншого боку, нам потрібно думати, що робити з тими школами, де зараз немає дітей.  Якщо держава розвиватиме аграрну галузь та переробне виробництво, а це один з пріоритетів для України (левова частка внутрішнього валового продукту у перспективі буде саме від аграрно-переробної галузі), шкільну інфраструктуру  потрібно зберігати.  

Є школи, які треба опалювати і підтримувати,  хоч там наразі немає дітей або їх є дуже мало. Є напіврозвалена шкільна бібліотека, є клуб, який теж у поганому стані, зокрема через те, що його дорого опалювати. Якщо все це об’єднаємо у будівлі школи, якщо туди буде під’єднаний Інтернет, якщо там є актовий зал, то можемо зробити там культурно-освітній осередок і таким чином зберегти приміщення у хорошому стані.

- На початку навчального року розгорівся скандал щодо стипендій. Міністерство фінансів заявило, що з 2017 року стипендій для усіх бюджетників не буде. Але мені ця історія дуже дивна. Думаю, що два міністерства, ваше і фінансів, спочатку мали би сісти за один стіл і домовитися. А не вистрілювати такими сенсаційними заявами. Що насправді відбувалося? Чи міністерства між собою не контактують?

- Стипендії будуть, це пообіцяв навіть президент. Міністерства контактують, ми спілкуємося, дискутуємо, досягаємо консенсусу.  Міністерство фінансів говорило не про те, що стипендій не буде, а про інші принципи їх розподілу. Зважте, що коли ідентифікували молодих людей, які кидали тортом у заступника міністра фінансів, то виявилося, що ці люди брали участь у проросійських акціях. Кожен месидж, якщо він має хоча б тінь  якогось негативного погіршення соціальних стандартів, одразу розкручується. Україну не можуть перемогти через збройний конфлікт, тому намагаються вколоти при кожній нагоді країну із середини.

- Не треба давати для цього підстави, підставлятися...

- Не можу відповідати за Мінфін. Але там був перекручений  месидж, який абсолютизували до того, що стипендій не буде. Обсяг коштів на стипендії навіть збільшений у бюджеті на наступний рік. Іде дискусія щодо перерозподілу цих грошей. Міністерство фінансів наполягало на тому, щоб зробити акцент на соціальній стипендії. Щоб її отримували ті, хто через низький матеріальний статус без цієї допомоги не проживе. А ось академічна стипендія має бути тільки за видатні успіхи у навчанні.

Сьогодні 70 відсотків студентів навчаються на бюджетній формі і отримують стипендії. Ця стипендія низька: орієнтовно 800 грн. Це  девальвація  особливих успіхів у навчанні, адже стипендії можуть отримувати всі, навіть студенти з трійками.  Різниця між тим, хто має трійки, і відмінниками - 50-80 грн. 

Потрібно, по-перше, підняти стипендії, по-друге, зробити більш зрозумілими і жорсткими критерії на їх отримання. Не може  отримувати стипендію за академічні успіхи студент, який погано вчиться.  

Крім того, академічна стипендія може бути мотивацією для тих, хто іде на спеціальності, на яких важко вчитися. Наприклад, фізико-технічні, природничо-математичні, зокрема, педагогічні. Ми, наприклад,  хочемо заохотити дітей з високими результатами навчання всупати на педагогічні спеціальності.   З цього приводу маємо дискусію з Міністерством фінансів. 

Міністерство фінансів наполягає на тому, що більше грошей має іти на соціальні стипендії. Ми на тому, щоб більше коштів йшло на академічні стипендії,  які мотивуватимуть дітей вчитися. А соціальні стипендії залишити всім визначеним Законом категоріям.

- Давайте поговоримо про дванадцятирічну систему освіти. Не всі розуміють, навіщо вона потрібна.

- Якщо б мені сказали, що 12 років навчатимуть дітей у тій школі, яка є сьогодні, у школі, яка спрямована на напихання дітей знаннями, які їм мало чим допоможуть у житті, то перша була би проти такої 12-річки. Саме тому розповідаємо суспільству про нову українську школу. Це школа з новим змістом, зорієнтована на перехід від знаннєвої школи до школи, яка формує компетентності. Теперішня школа була актуальною для ХХ століття, де діти отримували знання в першу чергу у школах. 

Що сталося у ХХІ столітті? Знання з фантастичною швидкістю накопичуються. Їх можна отримати з різних джерел, у тому числі в Інтернеті. Проблема зараз не у тому, де знайти знання, а як їх критично проаналізувати і відібрати те, що потрібно для вирішення життєвих і професійних проблем. На перший план виступають ставлення і цінності. Як критично проаналізувати інформацію, розібратися, де правда, а де неправда, де добро, а де зло.

А наша школа просто збільшує кількість знань, у нас криза знаннєвої школи. Кількість знань така велика, що діти не встигають їх засвоювати і починають випадати з навчального процесу. Не встигають це накопичувати, замикаються в собі. Чому таке відчутне зниження рівня знань з математики? Тому що діти випадають на ранньому етапі. У процесі вивчення математики втрачають розуміння. Що таке компетентності? Це ядро знань, на якому будуються вміння, як це застосовувати, як критично аналізувати інформацію.

Друга важлива особливість - вміння навчатися впродовж життя.  Ми сьогодні орієнтуємо дітей на обрання єдино правильної відповіді, єдино правильного варіанта. Натомість весь прогресивний світ вчить дитину зрозуміти, як можна в різний нестандартний спосіб вирішити ту чи іншу проблему. На таке навчання треба більше часу. Це робота в групах, коли діти мають спільно вирішити якісь проблеми, творчо її розв’язати. Це займає значно більше навчального часу, ніж переказати дітям зміст підручника, який  вони мають запам’ятати і потім відтворити. 11-річка лишилася тільки на теренах Росії, Білорусі й України. Це типова пострадянська знаннєва школа. Усі прогресивні системи світу виділяють на повну середню систему від 12 до 14 років, при цьому формуючи компетентності та наскрізні вміння у дитини.  Перелік цих компетентностей обговорювався в Європейському Союзі останні двадцять років. 

Для того, щоб  нова школа була не за формою дванадцятирічкою, а мала новий зміст, з відповідною підготовкою вчителів, ми запроваджуємо її з 2018 - 2019 навчального року,  саме тоді діти підуть у перший клас. 12-й рік навчання отримаємо в 2029 — 2030 навчальному році. Діти будуть вчитися з 6 до 18 років, так як в Європі. Після цього  йдуть у вищу школу. Бакалаврат, який зараз є чотирирічний з багатьох спеціальностей, може бути скорочений до трьох років. У сумі, щоб стати бакалавром, потрібен той самий час, 12 плюс три. 

- Чому гальмується прийняття Закону України «Про освіту»?

- Через гроші. Наші опоненти не мають жодних претензій до змісту закону.  Кажуть одне: закон потребує багато грошей. Порахували, що закон коштуватиме 150 мільярдів гривень. Це не відповідає дійсності,  адже є календар запровадження реформ, і, наприклад, 12-й рік навчання припаде на 2029-2030 роки. Тобто гроші розподілятимуть поступово. Та ж ситуація з підвищенням заробітної плати вчителям. Ми її підвищуємо поступово, не одразу до того рівня, який виписаний у законі.  Крім того, всім тим, хто каже, що закон коштує грошей, хочу нагадати, що не буває реформ без інвестицій.

- Які перспективи, коли закон буде ухвалений?

- Сподіваюся, восени буде ухвалений у першому читанні. Це політична боротьба. У її вирі часом губляться надзвичайно корисні ідеї, тому що хтось хоче заробити політичні дивіденди на критиці. Це прикро, особливо якщо йдеться про освіту. Наприклад, у Канаді політичні еліти між собою домовлялися, що продовжуватимуть реформу освіти попри будь-які конфронтації та зміни влади. У вищій освіті ми вже визначили напрямок руху, ухваливши у 2014 році, після Революції гідності, Закон “Про вищу освіту”. Цей закон зараз впроваджується, правда, по-різному у різних університетах. Виявилося, що не всі готові до академічної свободи і до багатьох речей, які пропонує закон. Натомість  середня освіта залишилася позаду. А школа, навпаки, повинна бути на передовій змін, адже охоплює  більшість українських дітей. Зміни в школі — першочергове питання на порядку денному.

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  •  Лілія Гриневич: «Мрію, щоб в учительських говорили не про свої негаразди, а про нові методики навчання»