Прикривав собою побратимів, після поранення рвався у бій...

Учасник АТО, а нині курсант Академії Сухопутних військ 20-річний  Юрій Закопець, згадує маловідомі епізоди боїв з російськими агресорами.

Його стоячи та аплодисментами вітали четверо українських президентів, урядовці, депутати, журналісти. 28 червня 2016 року молодший сержант Юрій Закопець виступав на урочистому засіданні парламенту з нагоди Дня Конституції України (на фото). Право звернутися з трибуни до влади та народу боєць АТО отримав не лише тому, що був ровесником Конституції (20 років йому виповнилося незадовго до святкової дати), а й через героїзм на фронті. За два бойові роки юнак побував у десятку гарячих точок,  двічі рятував життя побратимам, прикриваючи їх собою. Після важкого поранення у селищі Піски рвався і таки повернувся на фронт. Юрій - лицар двох державних нагород: ордена «За мужність» ІІІ ступеня та медалі «Захиснику Вітчизни».

 

Після перемоги Революції гідності, активну участь у якій хлопець брав з перших днів (був десятником 24-ї сотні Самооборони), повернувся зі столиці до рідного Львова, щоб продовжити навчання у Львівському вищому художньому училищі, де здобував фах реставратора декоративних робіт. Але вдома пробув лише кілька тижнів. З добровольчого батальйону «Донбас» йому подзвонив побратим-майданівець. «Починалися збройні конфлікти, Слов’янськ був вже захоплений. Я собі подумав: «Якщо почав справу, то треба довести її до кінця», — згадує Юрій. — Спершу здавалося, що ворог — це ті самі “тітушки”, що були під час Майдану, тільки добре озброєні».

Коли 18 липня батальйон «Донбас» здійснив невдалий штурм захопленої бойовиками Попасної, хлопець зрозумів, що проти українців воюють не аматори-сепаратисти, а справжні професіонали із армії Росії. 

Батальйон «Донбас», який намагався визволити місто, спершу штурмував блокпост на в’їзді. Проте бійці здивувалися, коли на відвойованому об’єкті не знайшли жодного убитого чи пораненого терориста. Згодом з’ясували, що від блокпоста, розташованого на невеликій височині, були в землі вириті тунелі у два протилежні боки, тож, прийнявши рішення про відступ з блокпоста, бойовики з’їхали тунелями у «зеленку». Цей блокпост був приманкою для українців — окрилені перемогою воїни кинулися в атаку на доти за декілька кілометрів від блокпоста. Це була пастка. Бойовики не чинили спротиву — підпустили українців впритул до дотів. Коли бронетехніка та автомобілі батальйону наблизилися до укріплень ворога, терористи вдарили з трьох боків — з верхніх поверхів багатоповерхівки, із “зеленки” навпроти будинку та із самих дотів. «Вони нас розстрілювали як у тирі, а «чечени» включилися на хвилі нашої рації і монотонно повторювали: «Добро пожаловать в ад… Вы умрете. Мы вас порежем», — пригадує той бій Юрій Закопець. — Вони легко віддали блокпост, а потім розстрілювали нас з трьох сторін». 

У бою героїчно загинув побратим Юрія Закопця Сергій Бохонько, псевдо Боха. Боєць доїхав автомобілем до самих дотів і прикривав відхід підрозділу — бойовики розстріляли хлопця із РПГ. Геройський вчинок Бохи дозволив українським бійцям, що розгубилися, перегрупуватися і вийти з-під обстрілу. Юрій Закопець вивів з поля бою пораненого побратима, якого прикрив собою. За вчинений подвиг Сергію Бохоньку, а також його побратимам, на місці бою у Попасній згодом встановили пам’ятник. А Юрій Закопець за порятунок побратима отримав свою першу державну нагороду — орден «За мужність» III ступеня.

Кровопролитний бій за Попасну відбувся наступного дня після того, як терористи збили «Боїнг—777» Малайзійських авіаліній, де загинуло 298 людей. Тож бойовики були дещо дезорієнтовані несподіваним поворотом ситуації. За кілька днів українські воїни зробили другу спробу визволити Попасну. Тоді терористи вже не чинили спротиву і втекли. 

З другої спроби батальйон «Донбас» визволив і місто Лисичанськ — терорист Гіркін-Стрєлков 24 липня наказав бойовикам відступити без бою. Однак під час першої спроби звільнення міста кілька днів перед тим бойовики все ж вчинили спротив. «Штурм Лисичанська ми здійснювали спільно з 24-ю бригадою, — згадує Юрій. — Рота батальйону заходила у місто за танком 24-ки, за ними ішли дві БМП та армійська піхота. Зі школи на околиці бойовики двічі влучили з РПГ у танк (на щастя, не вивівши його з ладу), згодом ворожий снайпер вбив двох наших бійців з БМП — ворог нас «заливав» вогнем, тож надійшла команда відступити». 

Найціннішою тоді у звільненому Лисичанську була вода, адже в місті не функціонувало водопостачання. Юрій згадує: «Були ситуації, що зливали воду з туалетних бачків. Ми, добровольці, могли поїхати, привезти для себе воду, нею ділилися з місцевими мешканцями. Раз було так, що ми роздали мешканцям воду, а тут якраз приїхали військові — то люди зібралися і частину води, яку отримали від нас, віддали солдатам».

Патрулюючи дорогу у Лисичанську, «донбасівці» затримали місцевого жителя, який на скутері віз велику суму грошей. Підозру українців викликали як сама сума, так і виявлені квитанції про зняття з рахунку у Сбербанку Росії 100 та 200 тисяч гривень. Виявилося, це був фінансист бойовиків, коли ж Лисичанськ визволили українські воїни, чоловік втікав з грішми з міста. «Він не знав, хто йому переказує гроші, його робота була — їздити по Україні, знімати ті гроші, привозити і роздавати терористам. Ми його відправили в тил, де ним зайнялися правоохоронці», — пригадує Юрій.

Попасна, Лисичанськ, Курахове, Первомайськ, а перед тим Бахмут (колись Артемівськ) — упродовж літа 2014 року підрозділ, де воював Юрій Закопець, завжди був в епіцентрі боїв. 

Спілкуючись із населенням, Юрій усвідомив, що місцевий люд повністю дезорієнтований. Українців називали «окупантами», оскільки терористи, які захоплювали міста, називали себе «українською армією». «Особливо старші люди не розуміли, хто з ким воює. А найкращими для них були ті, хто давав їм їжу, — ділиться спостереженнями Юрій. — «Чечени» забирали у людей продукти, потім змушували їх (і старих, і молодих) працювати на зведенні фортифікацій і давали за це їжу, яку в них же забрали. І були для цих людей благодійниками».

Переможні бої у складі батальйону «Донбас» для Юрія Закопця закінчилися біля Іловайська. Боєць, зазвичай оптимістично настроєний та усміхнений, про котел, куди потрапив разом з підрозділом, розповідає неохоче, каже, що дивом врятувався. Згодом кілька місяців Юрій воював у добровольчому батальйоні «Свята Марія», де, хоч молодий, але вже загартований у боях 18-річний юнак став інструктором та навчав добровольців.

28 березня 2015 року молодший сержант Юрій Закопець підписав контракт зі Збройними силами України та розпочав службу у 93-й механізованій бригаді на посаді командира бойової машини. 22 квітня був поранений під час мінометного обстрілу, тоді вдруге прикрив собою побратима. Міна, яка розірвалася за п’ять метрів від Юрія, осколками покалічила йому обличчя, тулуб, руки та ноги, а у побратима — жодної подряпини. 

Після повернення з лікування командир роти старший лейтенант Олександр Сак запропонував Юрію здобувати чин офіцера. Нині він — другокурсник факультету бойового застосування військ Національної академії Сухопутних військ. На війні Юрій отримав псевдо Калина, командир роти тоді пояснив хлопцеві, що він — юний і не грізний, як кущ калини, яка є символом України. Вже в Академії Сагайдачного Юрій Закопець за подвиг у Пісках, коли вдруге під час війни врятував життя побратима, отримав ще одну державну нагороду — медаль «Захиснику Вітчизни». 

«Для мене незалежна Украї­на — це наша незламна нація, це розумні і світлі люди, це пам’ять про предків, — розмірковує Юрій Закопець. — Я горджуся країною, її історією, і гордий, що є її захисником».