З вас – 30 гривень. На партії

Партійними можете і не бути, а платити зобов’язані: з держбюджету партіям щороку виділятимуть сотні мільйонів гривень.


З липня список податків в Україні поповнився ще одним. Щоправда, негласним. На партії. Відтепер партійні структури підтримуватимуть гривнею не лише власники партквитків і зацікавлені спонсори, а й держава. Тобто кожен, хто платить податки. Сума «складчини» залежатиме як від розміру мінімальної зарплати, так і від того, мине рік з парламентськими виборами чи без. Якщо без, тоді з бюджету перепаде лише на статутну діяльність (зарплати партапарату і все, що не пов’язано з виборчою кампанією). За нинішніми «розцінками», шістьом партіям, які пройшли до Верховної Ради, українці мали б скинутися на 390 мільйонів гривень.

За Кучми сказали «гоп», за Порошенка — перестрибнули 

Запровадити державне фінансування партій намагалися ще за часів України з Кучмою. 2003-го закон ухвалили, але він не діяв: з бюджету коштів на партійні потреби шкодували. І ось через 12 років у парламенті поворно казенну підтримку партій узаконили: проголосували за це у жовтні 2015-го, але фінансування відклали до липня 2016-го. Коли і ця дата настала, відстрочку довелося продовжити. Для отримання коштів партії мали відзвітувати про своє майно, доходи і витрати. Форму звіту затверджує Нацагентство з питань запобігання корупції (НАЗК). Оскільки укомплектовували цю структуру довго і нудно, з партійними деклараціями довелося зачекати. Після затвердження форми звіту партіям дали час до 29 липня, аби заповнити фінансові «папери». Плюс — два місяці на перевірку звітів НАЗК. Виходить, що передбачене законом 1 липня відкладається щонайменше до жовтня. Бо ж ще питання, чи знайдуться й у без того дірявому бюджеті 390 «зайвих» мільйонів на фінансування статутної діяльності парламентської шестірки — «Народного фронту», БПП, «Опозиційного блоку», «Самопомочі», Радикальної партії і «Батьківщини». 

Та й, судячи зі скрипу, з яким ухвалили відповідний закон, політичні «важковаговики» не горіли бажанням переходити на нові правила гри. Тільки не подумайте, що їм за держбюджет боліло: мовляв, в країні надто скрутна ситуація, щоб ще й на партії витрачатися. Беручи гроші від держави, партіям доведеться привідкрити свою бухгалтерію: щоквартально звітувати не лише про майно і доходи, а й про витрати. А це — ой яка болюча процедура для тих, хто звик амбарними книгами користуватися. 

Противників у Верховній Раді вистачило б, аби неугодний закон провалити. Так, швидше за все, і сталося б, якби не запотиличник від Європи. Зобов’язання щодо державного фінансування партій було частиною так званого антикорупційного пакета, необхідного для наближення України до «безвізу». 

32 гривні — за виборця 

На фінансування статутної діяльності наразі можуть претендувати лише парламентські партії. А після наступних виборів до Верховної Ради список поповнять ще й політсили, які мандатів не отримають, але наберуть не менше двох відсотків голосів. 

Якби фінансувати партії почали з початку цього року, з бюджету довелося б викроїти 390 мільйонів гривень (по 30 гривень з кожного працюючого українця). Оскільки розподілятимуть «общак» пропорційно до кількості голосів, які кожна з партій отримала на виборах, найбільше перепало б «Народному фронту» — близько 111 мільйонів. У «БПП» розжилися б 110 казенними мільйонами. «Самопоміч» отримала б 54 мільйони, «Опозиційний блок» — 47, Радикальна партія — 37. Найменше дісталося б «Батьківщині» — 28 мільйонів гривень. Та оскільки фінансування партій з держбюджету відкладається до жовтня, ні річні, ні навіть піврічні виплати претендентам не світять. Максимум, що можуть отримати цьогоріч, — кошти за останній квартал, тобто четвертину зі згаданих вище сум.  Наступного року витрати на фінансування партій зростуть, бо їх сума буде прив’язана до «мінімалки» за станом на 1 січня 2016-го. Замість 390 вийде 440 мільйонів гривень. Або замість 32 гривень за виборця (як цьогоріч) — 36 гривень. Це приблизно стільки ж, як у Бельгії, де партії, які мають право на державне фінансування, отримують 1,25 євро за кожен відданий за них на виборах голос. А ось у Німеччині та Польщі бюджетні «розцінки» різняться залежно від кількості набраних у виборчих перегонах голосів. Німецькі партії отримують 85 євроцентів (близько 23 грн.) за виборця до чотиримільйонної позначки. За кожен наступний голос — по 70 євроцентів (19 грн.). Право на отримання бюджетних коштів мають лише ті політичні сили, які на виборах до Бундестагу набрали не менш ніж 0,5% голосів, до Європарламенту — стільки ж, до земельних парламентів — від одного відсотка. 

У Польщі партіям, за які проголосували до п’яти відсотків виборців, нараховують по 10 злотих (64 грн.) за голос. Тим, хто набрав п’ять-десять відсотків, належиться по вісім злотих (51 грн.) за виборця, 10-20 відсотків — по сім злотих (45 грн.), 20-30 відсотків — чотири злотих (25 грн.), понад 30 відсотків —  1,5 злотого (10 грн.). 

У Чехії теж різні ставки. Якщо партія взяла на виборах три-п’ять відсотків, матиме річну дотацію з бюджету на суму шість мільйонів чеських крон (близько 6,2 млн. грн.). Плюс — 200 тисяч крон (205 тис. грн.) за кожні 0,1 відсотка понад тривідсотковий поріг. Щоб отримати 10 мільйонів казенних крон (10,3 млн. грн.), потрібно заручитися підтримкою понад п’яти відсотків виборців. 

За виборчу гречку електорат платитиме

У рік парламентських виборів бюджетну статтю «на партії» доведеться у рази розширяти. Крім дотацій на статутну діяльність, політсилам, які пройдуть до Верховної Ради, ще й витрати на виборчу кампанію з кишень платників податків компенсують. Хто скільки спустить, тому стільки і повернуть. Щоправда, витрати не повинні перевищувати дозволений законом обсяг виборчого фонду. А це — 90 тисяч «мінімалок», або ж, за нинішніми розцінками, — 131 мільйон гривень. 

Судячи зі звітів парламентських партій про витрати на виборчу кампанію-2014 (найбільше задекларувала «Батьківщина» — 109 млн. грн., найменше, 27 млн., — «Самопоміч»), така сума мала б їх задовольнити. Ось тільки те, що на папері, кажуть знавці виборчої кухні, не відповідає дійсності. Реальні витрати на парткампанію вимірюються десятками і сотнями мільйонів, тільки не гривень, а доларів. Чи відмовляться партії від щедрого спонсорського «лівака» і вестимуть виборчу кампанію у рамках дозволеного фонду? Оптимісти сподіваються, що так, киваючи на прописану у законі прозору процедуру пожертв на партії (через офіційні рахунки і з обов’язковою ідентифікацією платника — ніяких анонімів) та передбачену відповідальність за порушення норм партійного фінансування. Покарання для порушників — від штрафу (мінімальний — 1190 грн., найвищий — 8500 грн.) до позбавлення волі максимум на три роки. За подання партіями неправдивих звітів теж карати обіцяють — штрафом, виправними роботами чи обмеженням волі. 

«Важливо, що закон передбачає не тільки видачу коштів у рамках державного фінансування партій, а й радикально змінює ситуацію з прозорістю та підзвітністю партій перед виборцями, — каже політолог Віктор Таран. — Це мало б мінімізувати політичну корупцію і знищити корупційні схеми, які працюють у зв’язці з парламентом. А це значно більші суми, ніж щорічні витрати з бюджету на партії». 

Адміністративна і навіть кримінальна відповідальність, парирують песимісти, навряд чи завадять товстосумам і далі спонсорувати партії в обхід законів і мати з цього зиск. Встановлені ліміти спонсорської допомоги теж не зарадять. У законі прописано, що фізична особа може за рік пожертвувати на партію не більше ніж 400 мінімальних зарплат (на сьогодні це — 580 тис. грн.), юридична — 800 «мінімалок» (1 млн. 160 тис.). То що заважає дяді з великими грошима роздати по 580 тисяч підставним жертводавцям, щоб вони переказали ці кошти на рахунок потрібної йому партії? Дядя у банківських документах не засвітився, а звідки взялося 580 тисяч у Петра Васильовича чи Івана Сидоровича, які пожертвували такі суми на партію, наряд чи хтось перевірятиме. 

Поки вибори в Україні відбуваються за закритими списками, говорити про зменшення впливу олігархів на партії  не доводиться. Зрештою, живішою за всіх живих залишається мажоритарка, за якою до Верховної Ради обирають половину депутатів і скасовувати яку ніхто не поспішає. Для мажоритарників державного фінансування і компенсації витрат на виборчу кампанію не передбачено. Як і детальних звітів, скільки коштів, від кого і на що витрачено. Де тут прозорість і запобіжники від політичної корупції? 

Починати боротися з нею, звісно ж, треба. Але одним законом про державне фінансування партій не обійтися. Потрібно і виборчу систему ламати, і політичну культуру змінювати. А ще — табу на дорожезні виборчі кампанії запровадити, щоб партії не смітили грошима на пустопорожню агітацію, а робили її змістовнішою. Для початку, радять експерти, варто заборонити чи обмежити політичну рекламу на телебаченні, радіо і білбордах, на яку політсили витрачають від 70 до 90 відсотків свого виборчого бюджету. Тоді і політики ближче до виборців потягнуться, і рахунки, які партії виставлятимуть державі за свої виборчі кампанії, будуть скромнішими. Казна ж не гумова.

Карикатура chesno.org