«З допінгом за соціалізм!»

На вживанні стимуляторів зазвичай попадаються спортсмени з країн, де панують   тоталітарні режими.


В останні місяці тільки лінивий не пише про широкомасштабне використання російськими спортсменами стимуляторів, які вели їх до «великих перемог».  Намагаючись на домашніх зимових іграх в Сочі довести світові свою спортивну велич, росіяни пішли на грандіозну фальсифікацію, що дозволило їм виграти медальний залік. Та таємне стало явним. Після недавньої доповіді Ричарда Макларена, голови незалежної комісії ВАДА, пролилося світло на російське допінгове шахрайство. За його словами, махінації з допінг-пробами російських спортсменів проводилися під наглядом ФСБ, міністерства спорту Росії та московської лабораторії ВАДА. Як розповів Макларен, представники російських спецслужб розробили спеціальну методику відкриття тестових пробірок без видимих слідів злому і успішно підміняли позитивні проби на чисті зразки. Таке робили й на інших світових змаганнях, що проводилися на території Росії. Коли треба було знищити позитивні проби, пробірки з ними в московській лабораторії зникали.  

Для перемоги допустимі усі способи? А де ж дотримання головних цінностей, проголошених батьком сучасних Олімпійських ігор П’єром де Кубертеном? У своїй промові, яку він виголосив у Римі 1923 року, французький барон вказав на необхідність захисту спорту від різних загроз. Зокрема, небезпечними факторами  назвав втручання політики у спорт та обожнення спорту, що веде до віри у хибні цінності, шовінізму, насильства, перетренування та допінгу.

Звичайно, що на вживанні стимуляторів попадаються спортсмени з різних країн, але чомусь більшість з них належать до країн, де панують чи панували  тоталітарні режими. Зокрема, йдеться про держави так званого соціалістичного табору: НДР, Угорщина, Чехословаччина, Болгарія, СРСР. Там колись навіть існувало таємне гасло «З допінгом за соціалізм!». Наприклад, в Чехословаччині 1983 року було прийнято таємну постанову цк кпЧ і федерального уряду про побудову комплексної системи підготовки спортсменів, відповідно до якої було складено список всіх спортсменів, яким давали анаболіки. І цією роботою керували міністр охорони здоров’я  республіки Прокупец та його заступник доктор Гарант.  Вище партійне керівництво ставило їм за приклад успіхи спортсменів НДР і вимагало результатів.

Про масштаби допінгової діяльності німців довідалися уже після зникнення першої соціалістичної держави на німецькій землі. Берлінський суд у 2000 році розглядав справу 74-річного колишнього президента  німецького спортивно-гімнастичного союзу і НОК НДР Манфреда Евальда. Прокуратура німецької столиці звинувачувала його у посадових злочинах, внаслідок яких були покалічені 142 особи. Виявилося, з 1974 року існувала таємна державна допінгова програма, яку здійснювали Евальд і його команда. Відповідно до  неї, майже десять тисяч спортсменів стали «піддослідними кроликами»: під виглядом вітамінів їм давали анаболічні стероїди.

Стимулятори з роками перетворювали миловидних дівчат на жінок з басовитими голосами. Найяскравішим прикладом є німецька штовхальниця ядра Хайді Крігер, яка штовхала цей снаряд за 20 метрів. Постійне вживання анаболіків змусило її зробити операцію зі зміни статі, і згодом Хайді перетворилася в Андреаса.  

Поруч з Евальдом на судовій лаві сидів і Манфред Хеппнер, колишній віце-директор департаменту спортивної медичної служби країни. Він зізнався, що особисто займався підміною одних проб на інші.  Неконтрольовані дії Евальда багатьом не подобалися, і владний керівник «штазі» Еріх Мільке дав своїм підлеглим наказ напоїти Евальда і виставити на посміховисько в якомусь публічному місці. Така можливість з’явилася, коли спортивний бос повертався із зимових Олімпійських ігор 1988 року в Калгарі. Евальда звинуватили у зловживанні алкоголем і позбавили посади, на якій він міг наламати ще немало дров.

І коники — на допінгу

Не варто думати, що вживання стимуляторів стосується тільки спортсменів. Вісім років тому, після Олімпійських ігор 2008 року у Пекіні, Міжнародна федерація кінного спорту оголосила про те, що допінг-проба коника Руфуса бразильського кіннотника Родріго Пессоа дала позитивний результат на заборонений лік нонівамід. Бразилець виступав в олімпійському фіналі конкуру і посів п’яте місце. Нонівамід знижує поріг чутливості больових рецепторів, які  втрачають здатність сприймати больову інформацію. Нонівамід є  основним діючим компонентом відомої мазі фіналгон.  

«Підгодовані» рекорди

Великий спорт — це великий бізнес, а  часто і велика політика. А там, де політика, завжди нечисто...

Допінг «смакував» ще древнім грекам

До різноманітних речовин, які поліпшували би фізичні показники, люди вдавалися давно. Уже в Древній Греції олімпійці вживали деякі види грибів, після чого ставали швидшими у бігу і сильнішими у боротьбі. Але вперше про допінг як спеціалізований препарат, що дозволяє швидше пробігти чи підняти більшу вагу, заговорили наприкінці XIX століття. Спочатку використовували героїн, кокаїн,  пізніше перейшли на синтетичні речовини, а згодом — на анаболічні стероїди.

Допінг, за великим рахунком, так чи інакше вживають майже усі спортсмени. Адже боротьба за олімпійські медалі чи «золото» чемпіонату світу — важливий чинник доведення пріоритету країни та зміцнення її ролі на політичній арені. Тому допінг будуть вживати активніше, витонченіше й більш удосконалено. Нині йдуть розмови про допінг на генетичному рівні, який не тільки не можна буде виявляти, ефект його буде довготривалим. Передбачають, що великий спорт незабаром приведе великий капітал в індустрію клонування, і задуманий колись фестиваль сили та майстерності перетвориться на механізм відмивання грошей. І той спорт, як такий, зникне.  

Українські підозри

Щоб не потрапити в халепу на міжнародних змаганнях і не зазнати сорому, багато країн проводять внутрішні перевірки спортсменів, після чого декого «тихо» відправляють «лікуватися». Українці також не раз потрапляли в неприємні ситуації. Пригадаймо, як відбирали медалі у штовхальника ядра Олександра Багача, як двічі дискваліфіковували представницю цього ж виду легкої атлетики Віту Павлиш. Не допустили до участі в Олімпійських іграх важкоатлета Артема Удачина. Свого часу через дискваліфікацію раніше завершила спортивну кар’єру  чемпіонка світу та Олімпійських ігор в Атланті-1996 у потрійному стрибку Інеса Кравець. Її світовий рекорд тримався десять років.

Чотириразовий чемпіон світу з пауерліфтингу Іван Фрейдун разом з усією збірною України мав «річну розлуку» зі спортом. Ще один  приклад: дискваліфікація борчині Марічки Стадник на одному з чемпіонатів Європи, де їй відібрали золоту медаль і відлучили від змагань на 15 місяців. Зазвичай спортсмени не зізнаються у вживанні чогось забороненого, але у випадку Марічки є підозра, що їй дали «напитися» води свої ж, бо вона стала невигідним і сильним конкурентом на українському килимі. А пригадаймо, як колись  Володимир Кличко несподівано програв бій, бо раптом втратив сили і не знав, що з ним робиться. Були підозри, що випив води «не з тієї пляшки». Там, де крутяться шалені гроші, можуть вдаватися до будь-яких провокацій. Екзамени «на чистоту» здають не всі…

Роки виснажливих тренувань, напружених змагань, травми та праця до знемоги серйозно впливають на здоров’я. Відновлювати сили стає все складніше. Як і складніше стає виборювати перші місця й отримувати нагороди.  Тоді перед спортсменами постає дилема: вживати допінг, щоб продовжити кар’єру чемпіона, чи «йти на пенсію».

Колись видатний п’ятиборець Павло Ледньов розповідав, що перед стрільбою не один з них для «зняття напруги і заспокоєння» приймав по 50 грамів коньяку, коли алкоголь ще не входив до списку заборонених. Весляр світового класу Іван Ковальчук на початку 80-х років став жертвою експериментів радянських фармакологів, через що ледь не помер на дистанції, довго лікувався і став у молодому віці інвалідом. Це тепер всі розумні, а колись спортсмен міг і не підозрювати, що «вітаміни» мають у своєму складі якісь заборонені препарати.  

Кілька фактів про допінг на олімпійських аренах

1904 рік — американець Хікс ледь не помер під час марафонського бігу на Іграх у Сент-Луїсі після вживання суміші бренді та стрихніну.

1952 рік — на зимовій Олімпіаді в Осло кілька бігунів після вживання амфетаміну потрапили зі стадіону прямо до лікарні

1960 рік — данський велосипедист Курт Єнсен помер на трасі олімпійської велогонки в Римі на очах у вражених глядачів, вживши завелику дозу амфетаміну з нікотином.

1968 рік — на Олімпійських іграх у Мехіко вперше дискваліфіковано після допінг-контролю шведського п’ятиборця Лільєнвелла.

1976 рік — на Іграх у Монреалі проведено перший анаболічний контроль. 12 спортсменів дискваліфіковано, в тому числі польського штангіста Збігнєва Качмарека, золота медаль якого перейшла в руки львівського важкоатлета Петра Короля.

1988 рік — на Іграх у Сеулі не допущено до змагань десятьох спортсменів, у тому числі кількох болгарських штангістів. Та найгучнішим став скандал із канадським спринтером Беном Джонсоном, який виграв стометрівку з новим рекордом світу. Джонсона вигнали з Ігор, медаль відібрали, рекорду не затвердили.

2002 рік — на зимових Іграх у Солт-Лейк-Сіті золоті медалі відібрали в лижників — іспанця Мюлегга та росіянки Лазутіної.

2002 рік — перший допінговий скандал на Паралімпійських іграх: позитивна проба на метанолон позбавила двох золотих медалей німця Томаса Ользнера.

2004 рік — олімпійські чемпіони в Афінах угорець Фазекаш (метан­ня диска) та росіянка Коржененко (штовхання ядра) не «здали екзамену на чистоту». Через роки, після додаткових перевірок,  до них долучилися й інші чемпіони, серед яких і наш кульоштовхач Олег Білоног.