Від кухарки – до розвідниці

На Яворівському полігоні навчаються близько 80 жінок. У так званій жіночій роті побувала кореспондент «ВЗ».

На Яворівському полігоні за контрактом служить близько вісімдесяти жінок. З них 40 % - віком до 20-ти років. Спілкуючись з багатьма військовими чоловіками зрозуміла, що не всі вони “за” жінок в армії. Мовляв, жінці на війні не місце. Інший високий чин зізнався: “Я із задоволенням замінив би окремих офіцерів на жінок”. Зі слів полковника, жінки витриваліші та відповідальніші. 

Коли побачила жінок, які добровільно взялися за зброю, сумніви розвіялися як вранішній туман... Ці жінки будь-кому зможуть утерти носа! Якщо раніше список військових спеціальностей для жінок був обмежений (вони служили в армії переважно кухарями та зв’язковими), то тепер можуть бути навіть снайперами (днями прийняли відповідний закон). Та й охочих стати снайперами і розвідницями не бракує. Я запитувала у військових, чи мають можливість на Яворівському полігоні готувати жінок цих спеціальностей (наразі снайперів готують лише у Бердичеві). Дехто поглядав на мене скептично, мовляв, голлівудських бойовиків надивилася. Але однодумців серед військових я таки знайшла. Вони вже готові братися до справи. Хоча на практиці “жіночий закон” ще не діє.    

...На вогневому стрільбищі, коли підходжу ближче, бачу, що серед людей у формі багато жінок. Переді мною — милі усміхнені обличчя. Є молоді дівчата, а є і старші пані. Усі гуртом чистять автомати. Є серед військових-жінок не лише “пацанки”, а й досвідчені юристи, бухгалтери і вчителі. Найсміливіша — 34-річна Оксана Українець. Усміхається. У вухах виблискують кульчики з тризубом.  Жінка розповідає про службу. Її чоловік - “атошник”, а вона не лише маркетолог (у цивільному житті) і військовослужбовець, а й мама двох дітей. “Переживаєте, коли чоловік їде на схід?” - питаю. “Звісно, але цього не показую, - каже. - Бо негативні емоції передаються дітям. Буває,  не можу заснути. Роблю дихальні вправи: три вдихи — три видихи, і засинаю”. На плечі в Оксани — “автоматище”. “Не важко?”. “Ні, - відповідає. - Кілька днів стрільби, і я без каски і автомата вже не можу”. “А що це у вас за тату на руці?”. “Мікрофон і калина, - усміхається. - Я співати люблю... Раніше у мене хобі було — співала на весіллях, а тепер хіба що для друзів”.   

Розпитую Оксану, чого їй вдома не сидиться? Каже, треба бути “у повній бойовій готовності”, бо ворог може прийти і до нашого дому. Вона дуже хотіла служити, і чоловік нарешті погодився. “Коли діти бачать сильну матір, теж стають сильними. А таку націю не зламати”, - каже. “Ви, напевно, і у школі така бойова була? Як вас однокласники називали?” - допитуюсь. “Давайте я вам на вушко скажу...”. Як я одразу не здогадалася — Ксена, принцеса-воїн.  

Є на полігоні і «солдат Джейн»...

Помічаю харизматичну дівчину. Це старшина Анжела з Херсонщини. Їй 23 роки. Дівчата нарекли начальницю “солдатом Джейн”. Таке враження, що переді мною справжня Демі Мур... Коротка зачіска, підтягнута. На шиї — татуювання у вигляді губ. Раніше Анжела працювала у тату-салоні, грала у жіночій команді у футбол. Однак з дитинства мріяла про військову кар’єру. “У нас дівчата служать нарівні з чоловіками. І стріляють, і бігають, а хто має зайві кілограми — швидко їх скидає, - усміхається старшина. -  Не встигають форму вшивати”. 

Ярославна – і гарна, і мужня жінка.

...“Куди ти пішов, - й... м...ть, - доноситься до мене з полігону. - Зніми автомат з плеча”. Міцне словечко “вирвалося” у пана Романа, який відпрацьовує з молодими військовими тактику бою. Прошу і мені показати, як правильно тримати бойовий автомат. Чоловік заспокоюється і терпляче мене вчить. Коли беру автомат до рук, розумію, який він важкий.  А якщо на вас  військова амуніція, наплічник — 35 кілограмів спробуй втримай на собі! Тендітні жіночі плечі і це витримують. 

Далі їдемо з майором Казимиром Скальським у Немирів. У навчальному центрі є дівчата, які вчаться на артилеристів-розвідників (з початку року тут випустили 34-х фахівців). Від їхніх розрахунків залежить, чи влучить снаряд у ціль. Щоб опанувати цей фах, треба щонайменше “дружити” з цифрами. Інна — колишня вчителька молодших класів, а пані Марія викладала у школі англійську мову. Ніколи б не повірила! На столі — конспект, написаний каліграфічним почерком. Випитую, що їх підштовхнуло до служби в армії? “У школі я отримувала 1,500 грн., - каже пані Марія. - А тут за перший місяць служби — три тисячі грн. За другий — п’ять тисяч”. Жіночки показують мені якусь “залізяку”. Виявляється, це прилад управління вогнем (без нього на цій службі — нікуди). 

Помічаю, Інна вбрана у зимові берці, каже, ногу добряче парить... Інші дівчата вирішили не випробовувати державне взуття, а купили собі черевики самі. 

Армійський обід: червоний борщ, плов і компот із сушки

Солдатський обід...

Польову кухню для офіцерів називають “метеликом” (залізна споруда схожа на комаху). Кілька столів. Кухар Галина видає обід. Борщ як домашній, зі сметаною. Доїсти плов (рис з “тушонкою”) і салат з бурячків я так і не змогла — так наїлася. Кухарка, яка теж служить за контрак­том, каже, що їм дозволяють готувати  за власними рецептами (додавати у страви приправи). Головне, щоб смачно було. Бійцям подобається. Тут і добавку можна попросити. На моє зауваження, чи завжди мають достатню кількість продуктів, чи не ходять бійці голодними, переконують, що із харчуванням все в порядку. Щоправда, армійського хліба (спеченого дівчатами власноруч) я не скуштувала. Але наслухалася, який він добрий.  

Журналіст «ВЗ» познайомилася з жіночим командиром Ганною Брунарською.

Знайомлюся у навчальному центрі Немирова з командиром зведеної жіночої роти, капітаном Ганною Брунарською. Про цього командира її колеги кажуть: “Цілеспрямована, відповідальна і як людина дуже добра. Але дівчатам не дозволяє “вилазити на шию”. Так точно! Розпитую у жіночого командира про її підопічних. Пані Ганна каже, серед жінок особливо виділяються “пацанки”, які у цивільному житті не мали змоги реалізуватися, а в армії знайшли своє покликання. Відповідально ставляться до служби, беруться за найважчу роботу, мають добру фізичну форму.  “А шпильок одна одній не вставляють?”. “Буває, - усміхається Ганна. - Якщо виникають якісь конфлікти, стараємося їх одразу вирішувати”.

Командир запевняє, жінки готові до будь-яких випробувань. “Вони і бойові гранати метають. І під танки лягають... Є багато дівчат, які в розвідку просяться. Я їм кажу, якщо переживаєте за свій зовнішній вигляд (без бані і дня не можуть прожити), то розвідницями не зможете бути. Раптом доведеться дванадцять годин на дереві просидіти...”. Здається, наші жінки нічого не бояться... Тільки б ворога перемогти!  

Фото автора