«Обміняю партію на трикімнатну квартиру у Києві»

А журналісту «ВЗ» запропонували купити новенький партпроект за 30 тисяч доларів.


Хочете гарантовано перемогти знавців у «Що? Де? Коли?»? Надішліть їм телеглядацьке запитання про те, скільки в Україні зареєстрованих політичних партій. Навіть якщо гравці і вгадають, з правильною відповіддю можуть пролетіти, бо, поки думатимуть, партійний реєстр може поповнитися черговим порядковим номером, і навіть не одним. Партії в Україні такими кролячими темпами плодяться, що рахунок давно за три сотні перевалив. А якщо точніше, їх вже - 349! Скажете, «манічка»? Та ні — бізнес. Поки розкручені політсили торгують місцями у списках, підприємливі власники диванних проектів виставляють на продаж свій товар — від квот у виборчих комісіях до реєстраційних документів. Партіями торгують, як на ринку, і навіть в оренду здають. Оголошення від продавців можна не лише на закритих форумах знайти, а й на популярних   сайтах. Найсвіжіша пропозиція, яку вдалося знайти на OLX, - партія 2016 року «випуску» з «кришталево чистою історією» і представництвами у регіонах. 

30 тисяч доларів — і «кришталево чиста» партія ваша 

Знайшовши оголошення на згаданому сайті, «вмикаю» помічницю бізнесмена, якому до повного щастя лише власної партії бракує. Часу займатися створенням партдітища «з нуля» у шефа немає, зате гроші є. Тож шукає готову партію, «під ключ». Для більшої правдоподібності розпитую у столичного продавця, який представився Андрієм, у скількох регіонах «продажна» партія має зареєстровані осередки. Роблю акцент на Західній Україні: шефа, мовляв, цікавить наявність представництв на Львівщині, Тернопільщині, Прикарпатті. І про ціну, звісно ж, спитати не забула. Мій співрозмовник виявився небагатослівним. «Орієнтовна ціна, - каже, - 30 тисяч доларів. Партія має 14 зареєстрованих осередків. Можлива юридична допомога при перереєстрації. Якщо вас зацікавить, решту деталей обговоримо при зустрічі». Відповідаю, що пораджуся з шефом, і, якщо його влаштовує ціна, нагадаю про себе. 

На форумах можна знайти оголошення не лише про продаж партій (є пропозиції  і для охочих купити окремо котрийсь з регіональних осередків), а й про обмін  на «квадратні метри» чи авто. «Обміняю свою політичну партію на «Мерседес» G-Class, позашляховик (вартість нового автомобіля — від трьох мільйонів гривень. - «ВЗ»), - читаю в оголошенні, датованому травнем цього року. А як вам такий бартер: «Обміняємо політичну партію на трикімнатну квартиру у Києві»? 

Юридичні компанії пропонують партії пачками — від трьох і більше. Обіцяють    посприяти у пришвидшеній реєстрації місцевих осередків (звісно ж, за окрему плату). Або ж допомогти з підписами, необхідними для реєстрації партії. Автографів потрібно щонайменше 10 тисяч. Причому зібрати їх треба мінімум у двох третинах областей. Та ще й не менш ніж у двох третинах районів. Якщо надумаєте збирати підписи по-чесному, без витрат все одно не обійдеться. На закритому форумі знайшла коментар з розцінками, що почім. «Аби зібрати 11 тисяч підписів (із запасом - на випадок, якщо у Мін’юсті частину автографів забракують. - «ВЗ»), потрібно 220 тисяч гривень роздати людям: по 20 гривень кожному, хто поставить свій підпис. Просто так ніхто підписуватися і давати свої паспортні дані не буде. Плюс — заплатити тим, хто збиратиме підписи. А це ще — близько 200 тисяч». Додайте суму держмита, яке доведеться сплатити за реєстрацію (140 мінімальних зарплат — 203 тисячі гривень). Виходить, що уся процедура «по-чесному» обійдеться у понад 600 тисяч гривень, або близько 25 тисяч доларів. Але і це ще не гарантує, що вашу партію 100-відсотково зареєструють. Зачіпок для того, щоб повернути документи, предостатньо: від «кома не там» до «установчі папери не в порядку». Ходити по цьому колу можна не один місяць.    

30 тисяч доларів за готову партію — і ходити не доведеться. «Старожили», які не один рік займаються «клепанням» партій на продаж, не приховують, що для них процедура реєстрації спрощена — через налагоджений блат з чиновниками-реєстраторами (залежно від зв’язків, реєстраційні витрати для особливих клієнтів обходяться у 10-15 тисяч доларів). Не проблема навіть, якщо паспортна інформація «підписантів» за створення партії здерта з баз даних (попри закон про захист персональних даних, базами і далі торгують), а підписи - «ліві». Продавцеві партії це боком не вилізе. А ось покупцю може таки «аукнутися»: якщо упродовж трьох років з часу реєстрації партії виявлять недостовірні дані у поданих документах, реєстраційне свідоцтво можуть анулювати. 

Оголошення про продаж партії на популярному сайті OLX.

Чим ціни вищі, тим вибори ближчі  

Ціни на партії коливаються з прив’язкою не лише до кількості регіональних осередків (чим більше, тим дорожче), а й до дати реєстрації. «Товар» дво- чи трирічної давності можна купити дешевше за свіжий, 2016 року випуску - лише  через те, що реєстраційний збір тоді був у рази нижчим.    

Та найбільше на цифри у прайсах впливають зміни у виборчому законодавстві і самі вибори. Так, після ухвалення закону про місцеві вибори, в якому прописали, що кандидатами по мажоритарних округах можуть бути лише висуванці від партій, мінімальні ціни на парттовар одразу удвічі зросли, стартуючи з 50 тисяч доларів.   

Перед достроковими парламентськими перегонами 2014-го готову партію можна було купити щонайменше за 80 тисяч доларів. А вже наступного року ціни поповзли донизу (правда, лише у «зелених»). За партію без регіональних осередків просили від 17 тисяч доларів, з представництвами у більшості областей — 50 тисяч. Ще б пак: за рік партійних структур в Украї­ні стільки розплодилося, що на ринку, вочевидь, тіснувато стало. Лише уявіть собі: 2015-го Мін’юст зареєстрував 79 нових партій! Це — абсолютний рекорд. Для порівняння: за 10 попередніх років в Україні було зареєстровано 144 партії.  «Ми отримали абсурдну ситуацію, коли кожні чотири дні, включно із вихідними, в Україні реєструвалася нова політична сила. Це підриває довіру суспільства до політичних партій і до представницьких органів влади», — прокоментував торішній антирекорд гендиректор Комітету виборців Олексій Кошель.  

За півроку 2016-го реєстр потовстішав ще на 40 назв. В Україні навіть Циганська партія з’явилася. А ще — Грузинська, Студентська, Одеська, Партія однодумців, Партія порядних громадян... Є серед «новачків» такі, які зареєстровані в один день, на людей з однаковим прізвищем і під однаковою адресою. Одну прописку на двох мають «Альтернативний рух», зареєстрований 22.01.2016 року на Бабій Карину-Марію Валеріївну, і «Союз українських демократів», записаний того ж числа на Бабій Олену Миколаївну. Юридичні компанії з досвідом примудряються і по десять партій на «своїх» людей реєструвати. Ну не для «засолу» ж — звісно, на продаж.   

Тим паче — на горизонті дострокові парламентські вибори маячать. Найспритніші продавці ще навесні потенційних покупців підганяли. Ось одне з таких оголошень: «Нові ціни на політичні партії у зв’язку з відставкою уряду і майбутніми позачерговими виборами». 

Квоти у виборчкомах — оптом і вроздріб 

Якщо під вибори продати парттовар не вдасться, на ньому все одно можна заробити. Виставляти на продаж місця у списку маловідомої партії з нульовим рейтингом — безглуздо: ніхто не купить. Зате можна торгувати квотами у виборчих комісіях. Тут головне, аби побільше місць у виборчкомах урвати пощастило.

3,5% — стільки українців, як засвідчує соціологія (останнє опитування на цю тему було проведене фондом «Демініціативи» і Центром Разумкова наприкінці минулого року), є членами політичних партій. Показовим є і рівень довіри до партійних структур. Понад 79 відсотків громадян заявили, що не довіряють партіям.

Процедура проста: партія (навіть нікому невідома) заявляється на вибори, що автоматично робить її учасницею жеребкування, за результатами якого визначають, кому скільки мандатів дістанеться у виборчих комісіях. Навіть не висунувши жодного кандидата, можна отримати місця у виборчкомах. Найсвіжіший приклад — недавні проміжні вибори у семи вакантних округах. Участь у перегонах взяли 26 партій. Половина з них не мала жодного свого висуванця. Але це не завадило, наприклад, «безкандидатній» Партії зелених отримати два місця в окружкомах, «Єдиній країні» - аж сім,  Ліберальній партії — шість, «Новій політиці» - п’ять. Тоді, як, скажімо, «УКРОПу», який висунув своїх кандидатів по шести округах, за результатами жеребкування, не дісталося жодного портфеля в ОВК. 

Бракує своїх представників у комісіях? Можна докупити їх у тих, хто їх має, але кому вони не потрібні. Ціни звучать різні, залежно від курсу долара, ситуації (наскільки потенційному покупцю впирається у те, щоб посадити у виборчком якомога більше своїх людей) і величини портфеля. За рядового члена комісії можна вторгувати до п’яти тисяч доларів, за секретаря — 10 тисяч, за голову — 15. Якщо скуповувати оптом, можна зекономити. Домовляєтеся, платите - і склад комісії змінюється на вашу користь. А продавець, крім фінансової, ще й іншу вигоду отримує — галочку про участь у виборах (якщо упродовж десяти років партія не фігурує у виборчому процесі, їй загрожує анулювання реєстрації). 

Ще один вид партбізнесу — продаж маловідомої партії під розкрутку амбітного політичного проекту. Сьогодні вже мало хто пам’ятає, з чого починався «Фронт змін». Була собі непримітна Народна трудова партія, зареєстрована ще 2007 року. Через два роки її перейменували у «Демократичний фронт», а згодом — у «Фронт змін». Тоді ж в «екс-трударів» і новий лідер «намалювався» - молоде дарування Арсеній Яценюк.  

Не гребують партійним «секонд-хендом» і місцеві «князьки». Захотілося скандальному одеському меру Геннадію Труханову під місцеві вибори своєю партією обзавестися — без проблем. Прибрали до рук «Сільську Україну», яка колись Комуністичною партією трудящих була, прибарахлили новою назвою («Довіряй ділам») - і готово.  Карикатура зі сайту caricatura.ru