«Бабусі подобається, що ношу хіджаб. Бо тепер узимку не мерзну в голову...»

Колишня християнка розповіла, чому прийняла іслам

Студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка Леся Коваль, яка родом із Хмельниччини, у двадцять років змінила християнську віру на... іслам. Сталося це не тільки тому, що українка вийшла заміж за мусульманина, бажання стати мусульманкою виникло  раніше... Леся розповіла “ВЗ” про нове віросповідання та світосприйняття, реакцію оточення і особливості життя жінки-мусульманки.

Дівчина навідріз відмовилася фотографуватися для газети. Адже, згідно із законами ісламу, жінка не може показувати свою красу на людях. Звичайно, у паранд­жі Леся на лекції не ходить, носить спеціальну хустку, яка відкриває обличчя, — хіджаб.  “Бути мусульманкою означає вірити в Аллаха і його пророка Мухаммеда, молитися п’ять разів на день, тримати піст (Рамадан) і давати милостиню нужденним, - розповідає майбутня журналістка. - На жаль, нині, коли люди чують слово «іслам», асоціюють його з тероризмом чи безправ’ям  жінок. Насправді, іслам — релігія, яка ще 1400 років тому дала жінкам ті права, які у Європі слабка стать виборола лише кілька століть тому”.

- Лесю, коли ти почала цікавитися ісламом?

- Ще у школі. У п’ятнадцять років я  переїхала до Львова з Хмельниччини на навчання. З дитинства захоплювалася культурою Сходу: слухала атмосферну музику, дивилася фільми та вивчала східні традиції. У 7-му класі почала танцювати, мій перший танець був теж східним. Серед усіх однокласниць в мене це виходило найкраще: я природно рухалася, особливо відчувала музичний ритм. Уже тоді мене притягувала ця східна незвідана манірність та незвичність.

Як казала моя бабуся, «ніщо не розкаже про людей краще, ніж їхня віра». Я набрала величезний пакет книжок про вірування та релігії у місцевій книгарні. Серед них був і Коран. Цю священну книжку я «тягала» зі собою постійно: читала в трамваях, на парах і дорогою додому насолоджувалася нею у потягах.

На факультеті журналістики моїм улюбленим предметом стало релігієзнавство. Заліковим завданням була робота в парі з колегою: написати реферат про одну з релігійних течій. З подружкою підійшли до викладачки по допомогу. Запропонувала тему «Жінка в ісламі».

Нам дали додаткове завдання: взяти інтерв’ю у прихильників цієї віри. Викладачка допомогла знайти жінку з Криму, переселенку, і дівчину з Азербайджану. Мене здивувала їхня щирість та відкритість! Вони наче світилися добром! Спокійні та врівноважені, спілкуватися з ними було одне задоволення.  Вони вразили мене скромністю та світлими думками. Я побачила, які насправді мусульмани хороші й привітні люди.

Через кілька тижнів я пішла на прогулянку з друзями в Шевченківський гай. Мала на собі коротеньку сукню, яскравий макіяж. Чомусь тоді відчула себе настільки спустошеною, що хотілося негайно переодягнутись. І вже через місяць  прийняла іслам…

- Як відбувалася церемонія зміни віри?

- Це було на початку Рамадану, на квартирі моїх знайомих-мусульман. Був червень, 2015 рік. Ми просто сиділи, я тричі повторила святі слова, які потрібно промовляти, приймаючи іслам: «Я вірю в Єдиного Бога і його пророка Мухаммеда».

- Як ставляться до твоєї нової віри батьки?

- Загалом добре. Бабусі подобається, що я тепер не мерзну в голову і вуха (сміється. - Авт.). Мама спочатку поставилася з пересторогою до моїх поглядів. Тоді я пояснила, що зміниться лише мій зовнішній вигляд, а моє ставлення до них буде незмінним. Зараз вони розуміють мій вибір та всіляко підтримують мене. Батько хвилюється за те, що я буду їсти. Адже я не їм свинини, яку так полюбляють у нашій сім’ї,  вживаю тільки м’ясо халяль (“халяль” у перекладі з арабської — дозволена їжа). Його видобувають спеціальним способом, при цьому промовляють молитву. Мусульмани вбивають тварину заради Бога, а не просто так, випускають повністю всю кров, яку нам їсти не можна. М’ясо халяль продають у деяких супермаркетах.  У супермаркеті є тільки халяльна курка, а на ринку можна купити баранину й телятину. Усе, крім м’яса,  купую у звичайних магазинах, супермаркетах тощо. Загалом до їжі більше немає вимог, крім однієї, - у ній не має бути алкоголю. Але вдома, на Хмельниччині, мені дуже важко встояти перед холодильником, перепов­неним смакотою…

- З їжею зрозуміло. А як відреагували на твій вчинок однокурсники?

- Я прийняла іслам за день до Рамадану. Ця дата якраз збігалася з іспитами в університеті, а за три дні до цього я здавала курсову роботу. Уже тоді намагалася потроху одягати хустку, аби звикати. На сам захист одягати головний убір не наважилася,  просто час від часу накидала хустку на голову і замотувала її на шиї. Ловила здивовані погляди одногрупників. Дехто навіть скоса дивився, бо було літо й дуже спекотно. А вже у вересні, після Рамадану, я  носила хустку не скидаючи. Довелося відповідати на запитання знайомих -  “Чому?”. І сама не знала на них відповіді... Просто вирішила, що це правильний свідомий крок. Перші три місяці у новій вірі для мене були особливо стресовими. Зараз ставлення та реакція оточення майже завжди позитивна. Тільки інколи на вулицях Львова чую у свій бік «Аллах Акбар». Але ці люди навіть не знають, що це означає «Бог Великий», тобто нічого негативного це словосполучення не несе.

- Що тебе здивувало в новій релігії найбільше?

- Ми, мусульмани, дуже поважаємо батьків. Це для нас найдорожче, що тільки є. Мусимо робити все, щоб їм було добре, аби вони краще почувалися. Але якщо батьки спонукають тебе відмовитися від релігії, ти маєш право їм відмовити. Це єдине, через що можеш посваритися зі своїми рідними. У Львові, я помітила, більшість називають себе християнами, але рідко моляться і мало ходять до церкви. Напевно, тому, що це релігія їхніх прадідів - вони бояться її змінювати, але й слідувати їй теж лінуються. Мені теж на початку було важко, бо вся моя родина була християнська.  Але якщо ти прийняв рішення змінити віру, Бог тобі допоможе. Коли я почала сповідувати іслам, мені здалося, що весь світ мені допомагає.

- Як відбувається процес знайомства хлопця й дівчини у мусульманстві, заручини?

- Знайомляться по-різному. Головне, що в нас немає такого поняття, як зустрічі “просто так”. Якщо хлопець з дівчиною бачаться, це обов’язково має вести до шлюбу. Вони не повинні залишатися наодинці, спілкування має відбуватися в присутності третьої особи, зазвичай родичів дівчини. Познайомитися можуть і через знайомих, батьків. Тобто якщо хлопцеві сподобалася дівчина, наприклад, бачив її в університеті чи ще десь, має сконтактуватись з кимось із її родичів, сказати, що має намір з нею одружитися. Якщо дівчина згідна, його можуть запросити в гості. Там пара почне спілкуватися. Якщо все добре, вони симпатизують одне одному, то згодом одружуються. Звісно, не завжди відбуває­ться саме так, ситуації бувають дуже різні. Але головна умова —  бажання укласти шлюб і спілкування у присутності махрама (близького родича дівчини).

- Як знаходиш час на молитви п’ять разів на день? Адже в університеті з цим проблемно…

- Допомагає науковий прогрес! Є багато програмок на ґад­жети, за допомогою яких можна  розпланувати свій день. Програмка нагадує мені, коли треба помолитися. Моя перша молитва починається о 4.23, а остання - о 23.30. Усе залежить від сонця: кожної пори року молитви припадають на різний час. Не завжди виходить читати всі молитви, бо у мене пари, спортзал, плавання. Тому, якщо пропустила один раз,  молюся пізніше. Це як молитва у борг. Часом можу помолитися в аудиторії, якщо вона порожня, але рідко так щастить. Якщо чогось не знаю,  з усіма релігійними питаннями звертаюся до чоловіка чи подруги, читаю літературу.

Фото з архіву “ВЗ”.