Хто і навіщо реанімовує Медведчука? 

Новину про те, що СБУ нарешті зацікавилася діяльністю створеного Медведчуком «Українського вибору» (перевіряють на можливу причетність до сепаратизму), навряд чи можна назвати обнадійливою.


Очікування, що ця кримінальна справа матиме розвиток, не в’яжуться з медведчуківською роллю, на яку підписалася Банкова. Хіба можна «тягати» за сепаратизм того, хто представляє Україну у Мінському процесі  і кому скоро німб на голову вішатимуть як головному «душрятівникові» українських заручників у Росії (включаючи Надію Савченко)? З такими темпами Медведчука швидше у депутатському кріслі побачимо, ніж на лаві підсудних. На що сподівається Кремль, намагаючись реанімувати путінського кума на українській політичній авансцені? Про це — у розмові  з політологом Михайлом Басарабом.    

- Те, що Медведчук сприймається як компромісна фігура у Мінських перемовинах, - велике недопрацювання української влади, і є неприпустимим. Це людина з колосальним негативним шлейфом, мінусовим рівнем довіри в українському суспільстві. Людина, яка має тісні взаємини з Путіним, є його кумом. Шкода, що Медведчук є посередником у цьому переговорному процесі саме від української сторони. Росія намагається цим скористатися, всіляко підвищуючи вагу Медведчука як компромісної фігури, посередника між Україною, Росією і терористами. Але Кремль, як завжди, не враховує особливостей української ментальності, суспільних настроїв в Україні. Ставка на Медведчука, намагання наростити йому політичні м’язи приречена на фіаско. Він не може бути авторитетним в очах українців переговорником, неупередженим посередником. Усі намагання Кремля надати Медведчуку медійну піар-підтримку - зайва трата зусиль кремлівської пропаганди.

- Чи є у Медведчука шанси на повернення з політичного «підпілля» у публічну політику?

- Масована підтримка Медведчука Кремлем спрямована на те, аби на якомусь етапі він виринув як миротворець, компромісна фігура для вирішення конфлікту на Донбасі. Не виключаю, що Медведчук може знову з’явитися у ролі політика, представляючи проросійську «п’яту колону» в Україні. Буде він у статусі одного з лідерів, умовно кажучи, «Опозиційного блоку» чи якоїсь нової сили, ми розуміємо електоральну обмеженість цієї політичної ніші. Максимум, на який може розраховувати Медведчук, - п’ять-десять відсотків українського населення, яке і надалі залишається орієнтованим на Росію, лояльним до держави-агресора.

- Допускаєте, що через місяць-два (а то й - швидше) знову почуємо прізвище Медведчука з прив’язкою до ідеї про тимчасові адміністрації на окупованій території Донбасу з ахметовими-бойками на чолі? 

- Не виключаю, що як тільки українська влада знову стане на шлях активної капітуляції у питанні Донбасу, ця тема може актуалізуватися. Попри те, що ідея про тимчасові адміністрації на окупованій території абсурдна за своєю правовою і політичною суттю. Серед пропозицій на керівництво цих адміністрацій цілком може бути і Медведчук - як фігура, яка влаштовує Кремль і на яку можуть погодитися українські представники (маю на увазі передусім українського президента). Але, думаю, реалізація такої ідеї викличе спротив в українському суспільстві. Будь-які спроби українського керівництва, передусім президента, капітулювати перед державою-агресором (про що б ми не говорили — про Мінські домовленості, вибори чи тимчасові адміністрації на окупованих територіях) викликатимуть агресивне несприйняття українським суспільством і приречені на фіаско. Єдине, що президент отримає з цього, -  зниження рівня довіри до нього.

- Чим, власне, керувалася Банкова, санкціонувавши участь Медведчука у переговорному процесі? 

- У мене сформувалося стійке розуміння того, що, на превеликий жаль, наш президент не готовий до переможної ходи у питанні Донбасу. Не маю на увазі актуалізацію збройного конфлікту. Ми пройшли той етап, коли українці могли зі зброєю у руках відстояти свою територіальну цілісність. Це вже питання вчорашнього порядку денного. Але у нас є достатньо можливостей ухвалити оптимальне для України рішення, відмінне від Мінських домовленостей, від ідеї тимчасових адміністрацій і виборів на окупованих територіях. Є альтернативні пропозиції. Одна з них, найбільш слушна, - на законодавчому рівні визнати ці території тимчасово окупованими, а Росію - державою-агресором (з усіма наслідками, які випливають з цього), встановити тимчасовий державний кордон по нинішній лінії розмежування... Але президент цього не сприймає. Він налаштований на те, щоб піти на поступки Росії, а в обмін отримати припинення вогню. Це хибне уявлення. Маємо усвідомлювати, що конфлікт на Донбасі — це не лише збройна агресія Росії. Збройна агресія — тільки один з елементів тривалої і багатошарової агресії РФ проти України, спрямованої на руйнацію нашого суверенітету. Що робить Росія: як поступку пропонує припинення вогню, але в обмін на це бажає отримати можливість повного політичного підпорядкування України. Росія не заспокоїться, вона і далі буде задіювати усі можливості для того, щоб зруйнувати нас як державу. Капітуляційні наміри президента неадекватні тій ситуації і викликам, які постали перед Україною. Спроба за будь-яку ціну вмовити Путіна припинити збройну ескалацію на Донбасі, колосальні поступки в обмін на це матимуть  катастрофічні наслідки для України. 

- Після скандальних заяв Надії Савченко, зокрема щодо прямих переговорів з Плотницьким і Захарченком, прозвучали підозри: чи не доклався тут, бува, Медведчук, чи не використовують Савченко в його інтересах?

- Те, що вона виголошує, неграмотно і шкідливо як з правової, так і з політичної точки зору. Маю на увазі її заклики до ведення прямих переговорів із так званими сепаратистами. Усі прекрасно розуміють, що це ніякі не сепаратисти, а російські маріонетки, які отримують вказівки з Кремля. У них немає власної точки зору. Коли Надія закликає напряму вести переговори з цими злочинцями, то це — або нерозуміння глибини і масштабу конфлікту, або цілеспрямоване й умисне шкідництво.                 Фото зі сайту theinsider.ua