Волинське село відреклося від свого героя...

Жителі Жовтневого ополчилися проти його перейменування на честь загиблого в АТО Петра Сусваля.


На Волині в рамках декомунізації перейменували два однойменні населені пункти, названі комуністичним режимом на честь «Великого Жовтня» — селище Жовтневе, підпорядковане Нововолинській міській раді, та село Жовтневе Оваднівської сільської ради Володимир-Волинського району. Перше тепер іменується Благодатне, і місцевий люд втішений. А от жителі другого із запропонованою державою назвою Сусваль не згодні. Чим же прізвище загиблого в зоні АТО героя, воїна 51-ї механізованої бригади, не догодило односельцям? Адже саме ним Верховна Рада постановила назвати населений пункт, оскільки свого варіанта люди не запропонували.

Інформація про те, що село ополчилося проти увічнення імені героя, ошелешила. Хіба це не найкраща можливість віддати йому шану, подякувати за пожертвуване життя? У жителів Жовтневого своя думка. Слухала зауваження й коментарі з приводу «примусового» перейменування — і ставало не по собі: до чого ж радянський режим промив людям мізки!

«Якщо у НИХ декомунізація, нехай змінять назву місяця жовтень, щоб навіть слова такого в мові не було!» — перекрикуючи одне одного, вигукували під час зборів обурені селяни. «До чого тут якась революція?» — лементували інші.

Свою версію походження «комуністичної» назви взялася озвучувати… директор місцевої школи Євгенія Саганюк. 

— У 1951 році між селами Могильним (так до 1952 року іменувалося Жовтневе, засноване ще у другій половині XVI століття, історична назва пов’язана з давніми похованнями, віднайденими на території села. — Авт.) і Гнійним побудували військову частину.

Тут базувалися льотчики. Вони не захотіли літати над Могильним, бо то погана прикмета. А у них були карти, позначені жовтим кольором. От Могильне і стало Жовтневим. Чому ж тоді не Жовтим? Але переконувати тутешніх людей — марна справа... Намагалася нагадати селянам, що саме Жовтнева революція 1917 року, яка привела до влади більшовиків на чолі з Леніним (і на честь якої радянська влада масово почала називати населені пункти, викидаючи на задвірки історії автентичні назви), скалічила майбутнє багатьох народів, у тому числі й українського. Понад сімдесят літ ми не могли позбутися того більшовицького іга, вшановуючи «Великий Жовтень», що став точкою відліку для тотального терору, парадами і червоним днем календаря (7 листопада). Його нарешті скасували, зі здобуттям незалежності України. Чому ж відразу тоді не взялися за перейменування сумнозвісних населених пунктів? Тепер же достукатися до свідомості окремих громадян важко... 

У Жовтневому, про яке мова, люди тричі збиралися, обговорюючи питання декомунізації, яке торкнулося назви їхнього населеного пункту. Але, як запевняє представниця Інституту національної пам’яті на Волині Леся Бондарук, розмови точилися лише з приводу «будемо перейменовувати чи ні», — жодної альтернативної пропозиції місцева влада не висунула. Ці збори, кажуть, проходили за активної пропагандистської участі священиків УПЦ МП, які несамовито відстоювали комуністичну назву.

— У селі Жовтневому Володимир-Волинського району (Овад­нівська сільська рада) до 21 листопада минулого року не відбулося жодного громадського обговорення. Восени і взимку я неодноразово телефонувала голові сільради Сергію Панасевичу з проханням порадитися з громадою щодо нової назви. Спочатку голова сказав, що не має часу, бо на носі вибори до місцевих рад. Він був зацікавлений їх виграти, а тому не хотів дискутувати з мешканцями села і пояснювати їм дві головні речі. По-перше, що перейменування обов’язкове і треба або нову назву, або повертати стару. По-друге, що це для людей не несе жодних додаткових витрат. Нічого з цього голова сільради Сергій Панасевич не зробив. Зайняв позицію саботажу закону України, — розповіла пані Бондарук.

Петро Сусваль, каже кожен, був дуже хорошою людиною. Мав 23 роки. Пішов на Донбас на початку війни. Все село скидалося хлопцям на амуніцію (з сільради забрали відразу кількадесят бійців). Петра важко поранили під Савур-могилою. Напередодні матері наснився тяжкий сон. Наче заходить на цвинтар, а там її Петро ходить. Хоче до нього наблизитися, а він — віддаляється. «Мамо, мене вже нема», — сказав і зник.

Відтоді й обірвався з ним телефонний зв’язок. За якийсь час родині почали надзвонювати бандити й вимагати гроші за викуп хлопця з полону. Тоді Петро вже непритомний лежав у госпіталі. Медики не змогли витягнути волинянина з того світу, і він помер. 

Петро був найменшим сином з шести дітей. Батько, Остап Васильович, — інвалід з дитинства (має проблеми з нижніми кінцівками), мати, Любов Трохимівна, за свій вік теж нажила купу важких болячок. Здавалось би, вшанування їхньої дитини у назві рідного села мало би хоч трішки полегшити батьківські страждання. Ба ні, навпаки. Пристрасті вирують настільки, що голова сімейства готовий до Києва йти, добиваючись відміни назви Сусваль! Бо «родину не спитали»… На це представниця Інституту національної пам’яті на Волині Леся Бондарук відповіла:

— Держава має право не питати ні в кого дозволу, щоб гідно вшановувати пам’ять загиблого воїна, який поклав своє життя за її незалежність. І серед заходів вшанування є й право називати вулиці та села їхніми іменами. І назва села за прізвищем героя прирівнюється до державної нагороди, яка може посмертно так вшанувати його пам’ять. В Україні, окрім Сусваля, на честь вояків АТО названо ще п’ять сіл, і там ніхто не протестує!

А ще звідкись взялася «названа невістка» з кількарічним дитям й тепер «соває» старих по судах, вимагаючи поділитися виплатами на загиблого Петра Сусваля (хлопець одруженим не був). Ті вже поздавали аналізи ДНК, бо впевнені, що це наклеп.

— Навіщо з нами таке роблять? Забрали сина, привезли у домовині. Ми його поховали, оплакали. Чому ж йому спокою не дають на тому, а нам на цьому світі? Одного прошу: дайте нам спокій, — плаче мати.

... Тим часом люди ще раз зібралися. Постановили відстоювати для свого населеного пункту назву... Вересневе.