«Не хочемо ніяких Мармузовичів!»

Жителі Андріївки, яку колись назвали на честь комуніста Андреєва, кажуть, що «перехрестили» село на честь апостола Андрія Первозванного. Тому виступають проти перейменування


 

Буський район, Львівська область

Вирує-гудить, як бджоли у травневих вуликах, село Андріївка. Неспокій у цьому населеному пункті спричинила постанова Верховної Ради, згідно з якою (відповідно до закону про декомунізацію) перейменовано кілька сотень міст, містечок і сіл. Андріївка потрапила у їх число — від 19 травня вона називається Мармузовичами. Селяни вважають, що народні депутати не врахували їхньої думки. Місцеві жителі не сприймають нової назви (хоча у селі є вулиця Мармузівка). Надіслали гнівну телефонограму спікеру парламенту Андрію Парубію. Кажуть, готові на знак протесту перекривати дороги...

В історичних архівах до 1630 року це поселення значилося як Мармузовичі. Один із місцевих футболістів розповів кореспондентові «Високого Замку», що, за розповідя­ми його бабусі, колись назвали село на честь місцевої пані Мармузи, яка управляла тут. Із середини XVII століття до 1946 року Мармузовичі вже були Ферлеївкою — таку назву село отримали на честь іншого вельможі, Ферлея. А з приходом «других совітів» село стало Андріївкою. Нову топонімічну назву дала радянська влада — за прізвищем присланого у район тракториста-комуніста Івана Андреєва. Цього механізатора зробили директором машинно-тракторної станції (МТС), але через кілька місяців його вбили — начебто упівці. За вказівкою згори загиблого увічнили у новій назві села.

Історію з комуністом Андреєвим згадали автори закону про декомунізацію. У Києві повідомили галицьким селянам, що вони повинні своєму селу вибрати іншу назву. Андріївці не захотіли робити цього. Не з ідеологічних міркувань — з практичних. Мовляв, до милозвучної назви всі звикли. А щоб дотриматися формальностей, у вересні 2015 року сільська рада ухвалила рішення перейменувати Андріївку в... Андріївку. Але вже на честь апостола Андрія Первозванного. «Тобто ми перевели наш населений пункт із комуністичного у християнський, надали йому новий статус життя», — сказала кореспондентові «Високого Замку» місцевий депутат, землевпорядник Мирослава Когут. Активістка каже, що підготували необхідні пакети, надіслали їх у всі інстанції, зокрема у Верховну Раду, але там думку громади проігнорували. Начебто обіцяли розглядати питання Андріївки окремо, але «загнали» його в один пакет, проголосували «одним махом».

— Люди не хочуть ніяких Мармузовичів! — каже пані Мирослава. — 500 років минуло з часу існування Мармуз, ми про те поселення нічого не знаємо. Так як і не знаємо, яким був Ферлей, на якого наші пращури батрачили... В Україні відбувається децентралізація, повноваження передають громадам. Але чому ніхто не прислухається до голосу цих громад? Ми не хочемо перейменовувати наше село!

Коментарі для «ВЗ»

Оксана СОЛОТВА, вчитель біології Андріївської школи

Я декомунізацію приймаю. Перейменування потрібні. Але нічого крамольного у назві нашого села не бачу. Вона ж не Андреєвка! Багато учнів нашої школи на запитання, чому так називається їхнє село, відповідає — бо у нас багато Андріїв живе.

Мені не подобається, що Верховна Рада нав’язала нам назву Мармузовичі. Так, колись було тут таке місто, але це було ще десь у XVI столітті, чому саме воно так називалося, ніхто не знає... Ми вважаємо, що наше село носить ім’я Андрія Первозванного. Чому не може бути так? Є багато інших проблем, над якими потрібно працювати, зокрема у нас дороги — «ніякі». А тут взялися за перейменування, на яке треба купу грошей.

Минулої неділі був схід села. Збирали підписи, передамо їх у Верховну Раду, щоб спікер Парубій не підписував постанови про перейменування. У нас у парламенті є свій виходець у парламенті — Степан Івахів. 99,9% жителів села — за Андріївку. У нас багато Андріїв воювало в УПА, загинуло за Україну.

А за перейменування виступають лише одиниці. Зокрема, мій сусід — пенсіонер Ярослав Башко. Він хотів, щоб село називали Ферлеївкою.

Володимир В’ЯТРОВИЧ, керівник Українського інституту національної пам’яті

 Хотів би сказати шановним краянам, що закон про декомунізацію є законом для всіх. Галичани, які розпочинали декомунізацію в Україні, мали би бути прикладом у її завершенні. Мені було сумно, коли дізнався, що жителі села Андріївки слали листи про те, що їхнє село насправді названо не на честь одного з радянських активістів Андреєва, про що свідчать архівні документи, а на честь якогось повстанця, якого звали Андрієм. Це блюзнірство — ховати радянських активістів за іменами українських героїв.