Що буде першим: «Путін — капут!» чи вибори на Донбасі?

Виборчий закон для окупованих територій можуть хоч завтра ухвалити. Але від нього до виборів не один крок.


«Бог милував — травневі свята малою кров’ю пережили», - зітхнули українці з полегшенням, перегорнувши у календарі спочатку аркуш з першим, а потім і з дев’ятим травня. Та не встигли від одного страху оговтатися, як тут же інший нагрянув. Розмови про те, що вже найближчим часом у парламенті можуть остаточно ухвалити зміни до Конституції з гарантіями особливого статусу для Донбасу і прийняти закон про місцеві вибори на окупованій території, освіжили у пам’яті криваві події під Верховною Радою 31 серпня 2015-го. Заяви про державну зраду, узаконення    терористичних «ДНР» і «ЛНР», протести під парламентськими стінами, кинута з натовпу граната, яка забрала життя чотирьох нацгвардійців, понад півтори сотні поранених... Страшно навіть подумати, що кривава історія річної давності може повторитися. Але найстрашніше, що замість спроб запобігти цьому політики, навпаки, підливають олії у вогонь. Одні знову кричать про зраду. Та тільки біда, що у цих воланнях відчувається переживання не за національний, а за шкурницький інтерес (політичний піар, як і гроші, не пахне). Інші мовчать, коли потрібно говорити, доводити, переконувати: не зрада те, що обіцяє Україні хай не виграну війну, а  переможну битву чи хоча б можливість виграти час. 

Після квітневого візиту в Україну помічника держсекретаря США Вікторії Нуланд здавалося: у Києва більше не залишилося поля для маневрів з угодними хіба Путіну Мінськими угодами. На Заході дали зрозуміти: в України немає іншого вибору, як виконати досягнуті у Мінську домовленості вже до кінця цього року, навіть якщо Росія нічого виконувати не збирається. Потрібно якнайшвидше ухвалити зміни до Конституції з гарантіями особливого статусу для Донбасу, поквапитися із законом про вибори на окупованих територіях і вже влітку ці вибори провести. І хоча пані Нуланд публічно відхрестилася від строків у «мінському розкладі» для Києва (заявивши, що ні про які конкретні терміни не йшлося), приводи для сумнівів не забарилися. «Протягом найближчих тижнів маємо набрати 300 голосів для змін до Конституції», - такий допис з’явився на сторінці Петра Порошенка у Twitter 13 травня. А наступного дня, під час візиту у Донецьку область, президент заявив, що не виключає проведення місцевих виборів в окупованій частині Донбасу вже цього року. «Упевнений, що лише політичним процесом, виборами можна повернути окуповані території під український суверенітет», — наголосив Порошенко, додавши, що проведення виборів можливе у разі виконання умов, прописаних у  Мінських домовленостях.    

На Банковій не лише словом, а й ділом до виборів на окупованому Донбасі готуються. Звістку про це на початку тижня розсекретила перед телекамерами очільниця «Батьківщини» Юлія Тимошенко. «Майже завершена розробка законопроекту про вибори на окупованих територіях. У мене немає сумнівів, що у парламенті є більшість під цей закон: «Блок Петра Порошенка», «Народний фронт» і вся прокремлівська тусовка Верховної Ради. Це буде початком подальшого руйнування територіальної цілісності України», - обурювалася Тимошенко.

Інтернетом шириться відеоролик із закликом прийти 20 травня на марш протесту (кінцева зупинка — Верховна Рада) проти проведення виборів на Донбасі. Фронтмен відеозвернення — колишній комбат «Азова», нардеп Андрій Білецький. «Росія і Захід нав’язують нам вибори на Донбасі за сценарієм окупанта», - його голос за кадром. І далі: «Ми повинні показати владі, що не збираємося дати їй тихцем капітулювати. Обери перемогу, а не поразку. Прийди і вимагай».     

Поки опоненти згущують хмари над Банковою, там традиційно бавляться у мовчанку. Чи можна трактувати це мовчання як підтвердження того, що законопроект про вибори на окупованій частині Донбасу вже не у планах, а на папері є? Швидше, так. Посилаючись на поінформовані джерела, журналіст Сергій Рахманін ще наприкінці квітня про це писав. Мовляв, до якого б плану не схилялися на Банковій, «загроза неотримання коштів від МВФ і зняття санкцій з Росії вже влітку цього року (що малоймовірно, але активно використовується Заходом для шантажу) може змусити президента Порошенка,  щонайменше, окреслити готовність щодо позитивного вирішення питання про вибори в ОРДЛО (окремі райони Донецької і Луганської областей — як у Мінських угодах позначили окуповану частину Донбасу. - «ВЗ»). 

Але сказати «гоп» (читайте: внести у Верховну Раду законопроект про вибори в окупованій частині Донеччини і Луганщини, до яких нас примушує Захід, сподіваючись заморозити у такий спосіб конфлікт на Донбасі) не означає перестрибнути (читайте: провести вибори). Саме на це, хочеться вірити, і роблять ставку на Банковій. 

Згадайте, як намудрували зі скандальними змінами до Конституції. Ухвалили у  першому читанні, а остаточне прийняття відтягнули стараннями (звісно ж, не без вказівки згори) Конституційного Суду, який цілком конкретне визначення «наступна сесія» зробив «розтяжним поняттям». Змахлювали — факт. Але і Мінські угоди цілі (у разі провалу змін до Конституції Україну звинуватили б у  зриві домовленостей), і Захід «ситий» (претензій Києву не висунеш). Кремлю ж, який чим далі, тим більше опиняється на позиції, з якої усе важче диктувати свої умови, залишилося лише проковтнути фокус.   

Схоже, на Банковій знову вирішили продемонструвати вправність рук. Тут можна припустити два варіанти. Перший: на розгляд Верховної Ради вносять спущений з президентської Адміністрації законопроект про вибори на окупованій частині Донбасу, і парламент успішно провалює голосування. Формально Порошенкові ні за що виправдовуватися перед західними партнерами: зробив, що міг, а Верховна Рада підвела. Час виграти можна, але косих поглядів з Заходу президентові не уникнути (погано ситуацію контролює). Та й довго тягнути гуму з питанням виборчого закону для окупованих територій все одно не вдасться. Тож цей варіант малоймовірний.    

Сценарій другий: закон про вибори на Донбасі виносять на голосування і забезпечують під нього голоси (звісно ж, стараннями «ширки» - із залученням депутатів з позакоаліційних фракцій та груп). Але ж це, скажете, і для президента, і для коаліції — політичне харакірі. Опоненти такий ґвалт про зраду піднімуть, що мало не здасться. Кричатимуть про швидкі вибори на Донбасі на путінських умовах, про капітуляцію перед Кремлем. Ось тільки у законі буде козир, який дозволить, по суті, на невизначений термін «зам’яти» питання виборів на окупованих територіях без ризиків для України. Судячи з інформації, яка просочилася у пресу, закон «обкладуть» обов’язковими умовами для його виконання. Вигадувати нічого не доведеться — усе у Мінських угодах прописано: повне припинення вогню, відведення озброєння, відновлення контролю над кордоном. Не виконується хоча б якийсь із цих пунктів — ніяких виборів в ОРДЛО. 

Кремлівська зірка від злості бурячковою стане. Через вибори на своїх умовах Москва розраховувала «втюхати» Україні «Лугандонію»: ви годуйте, а ми і далі «танцювати» її будемо. А тут такий «нежданчик»! У Путіна вже істерично тицяють у додаток до Мінських угод, де написано, що спершу вибори в ОРДЛО, а тільки потім — початок повного відновлення українською стороною контролю над кордоном. Чи не на цей випадок Порошенко «вистрілив» ініціативою про озброєну поліцейську місію ОБСЄ на Донбасі? Для початку, мовляв, вистачить, щоб вони могли контролювати непідконтрольні Києву ділянки українсько-російського кордону. Це те, на що Путін теж у жодному разі не піде. Говорячи про можливість допуску поліцейської місії ОБСЄ на Донбас, у Кремлі обмежуються лише лінією розмежування у зоні конфлікту. 

Навіть якщо і дійде до серйозних переговорів про озброєну місію ОБСЄ, це питання не одного місяця. «У місії ОБСЄ є чітко визначений мандат, і будь-які зміни цього мандата мають бути схвалені усіма країнами-учасницями», - заявив заступник голови місії ОБСЄ в Україні Александр Хуг. А тепер уявіть собі, скільки часу потрібно, щоб свій вердикт винесли 57 країн.

Для України це ще один виграшний момент: тягнути час — це те, що досі працювало на нас і проти Росії. Наразі залишається дочекатися червня, коли мають розглянути питання щодо продовження західних санкцій проти РФ. Аби розраховувати на позитивний для себе результат, Україні потрібно продемонструвати, що, на відміну від Росії, вона дотримується Мінських угод. Закон про вибори на Донбасі — як валер’янка для Заходу. Залишається лише сподіватися, що, розігруючи чергову партію з тягання кота за хвіст, «великі комбінатори» з Банкової врахують сумний досвід серпня 2015-го (щоб через політичне нагнітання знову не пролилася кров). А головне — зметикують, як використати виграний час для посилення переговорних позицій України щодо конфлікту на Донбасі.