• You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Будь-хто на посаді генпрокурора не зробить для української держави гірше, аніж уже є...»

«Будь-хто на посаді генпрокурора не зробить для української держави гірше, аніж уже є...»

Прокурор із 20-річним стажем Віктор Шемчук проти того, щоб закони писали під «любих друзів», а на посади призначали за принципом «революційної доцільності»

Після завершення затяжної прем’єріади Верховна Рада вв’язалася у «прокуроріаду» — шукають заміну відправленому у відставку очільнику ГПУ Віктору Шокіну, якого вважали найбільшим гальмом у боротьбі з корупцією. Чи не найоптимальнішою кандидатурою президент бачить керівника своєї фракції у парламенті Юрія Луценка. Щоб полегшити йому сходження на новий кар’єрний щабель, соратники ініціювали зміни до Закону «Про прокуратуру», яким дозволили претендентам на посаду очільника ГПУ не мати вищої юридичної освіти і стажу роботи у прокуратурі. Парламент не захотів розглядати закон «під Луценка».

«Невдаха» розчарований, каже про втрачений час на оздоровлення цього відомства. Мовляв, тепер чекайте біди — 26 квітня Генпрокуратура на своїй конференції обере Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію, яка «повністю привласнить» право знімати і призначати на посади в органах прокуратури. Луценко зіронізував на адресу делегатів: комісія чортів ніколи не обере ангелів... На переконання голови фракції «Блок Петра Порошенка», у нових реаліях прокурорська система «виходить з-під контролю суспільства».

Чи так станеться насправді? Про це у розмові з кандидатом юридичних наук Віктором Шемчуком (на фото), за плечима якого робота на посаді прокурора АР Крим, заступника і в. о. генерального прокурора України.

— Як оцінюєте грядуще прокурорське самоврядування?

— Нормально оцінюю, без паніки... За надмірним ажіотажем навколо цього питання складається враження, що відбуваються свідомі маніпуляції. Схоже, чинного Закону «Про прокуратуру», в якому йдеться про засади прокурорського самоврядування, ні народні обранці, ні «експерти» не читали. Людей залякують, що нібито після Всеукраїнської конференції працівників прокуратури, яка обере Раду прокурорів та Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію, в краї­ні розпочнеться правовий безлад. Це неправда.

Ті, хто нині із трагізмом у голосі про це віщає, нещодавно самі голосували за цей Закон «Про прокуратуру». Вони ж похвалялися тим, що саме цей проект закону в цілому схвалений Венеціанською комісією, а його положення щодо прокурорського самоврядування відповідають європейським стандартам…

Складається враження про умисно запущений маховик для дискредитації прокуратури і прокурорів. Хтось дуже хоче мати безвольних, загнаних і переляканих прокурорів, керованих відданим одній частині парламентського залу очільником. Мабуть, ті, хто усе життя боявся бути викритим у вчиненні злочинів та незаконних оборудок, розпереживалися, щоб президент не вніс непідконтрольну їм, непідкупну кандидатуру генпрокурора. Адже попередні спроби були, м’яко кажучи, невдалими — усі три очільники ГПУ, яких призначали за коаліційними квотами, не виправдали очікувань оновленого українського суспільства.

— Що за прокурорський форум відбудеться 26 квітня?

— Всеукраїнська конференція працівників прокуратури України, відповідно до законних повноважень, обере Раду та Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів, а також членів Вищої ради юстиції від прокуратури. Кожну регіональну і місцеву прокуратуру на конференції представлятимуть делегати, обрані за демократичною процедурою. До цього вже два роки «реформатори» реформували прокуратуру, проводили конкурси та переатестацію саме місцевих прокурорів, яких буде більшість на конференції. Ці «реформатори» звітували про успіхи — то чого ж панікувати?

До повноважень Ради прокурорів належатимуть питання представництва органів прокуратури серед інших державних органів України, розгляд скарг і звернень, а також повноваження щодо подання генеральному прокурору кандидатів на зайняття адміністративних посад в органах прокуратури України та переведення прокурорів. Ця новація відповідає принципу демократизації кадрової політики в органах прокуратури і є нормальною у цивілізованій країні. У випадку незгоди генпрокурора із кандидатурою Ради, він може подати на її розгляд іншу кандидатуру. Не розумію, чому дехто говорить, що із вівторка генпрокурор виконуватиме виключно декоративну функцію.

Щодо Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії. Її повноваження і спосіб формування, як і принципи діяльності, чітко прописано. Вони точно не нестимуть загроз суспільній безпеці. Аналогічні комісії діють і у судовій системі України, і у адвокатському самоврядуванні. На аналогічних принципах базується робота й Вищої ради юстиції, до якої, нарівні із судом, можна оскаржити й рішення прокурорської дисциплінарної комісії.

Рішення Всеукраїнської конференції працівників прокуратури сприятимуть демократизації процесів усередині правоохоронної системи.

— Кажуть про небезпечну автономію ГПУ, і навіть — про реванш «учорашніх»…

— Не варто пересмикувати. Усі українські президенти побоюються, що прокуратура перестане бути ручною, стане незалежною та справедливою. Ми намагаємося нацькувати одну гілку державної влади на іншу, пробуємо розвести ланки правоохоронної системи, вигнути їх під чиїсь «захцянки». Хочемо, щоб правоохоронна система служила не усьому суспільству, а якійсь його частині, чи персоналії. І часто ці персоналії — не найкращого морального, фахового чи патріотичного ґатунку. Традиційно бояться прокурорів або нечисті на руку ділки, політики і корупціонери, або відверті бандити, або заплямовані правоохоронці. Кожна із цих категорій мріє мати кишенькового генерального прокурора. Бажає розділити посади в органах прокуратури по квотах, розібрати на квоти регіональні і місцеві прокуратури — для того, щоб безкарно робити свої чорні справи.

Президенти чомусь прагнули мати генеральним прокурором особу, хай і не фахову та не авторитетну, зате віддану, перелякану і без власних амбіцій чи прагнень. Щодо «учорашніх». Усе залежить від того, кого цим прізвиськом обзивати. Напевно, «учорашнім» можна вважати мене, бо не працюю в прокуратурі майже 10 років. Або взяти Юрія Луценка. З огляду на історію його політичної кар’єри, він також — «не першої свіжості». Чи, може, для когось є таємницею історія його дружб і зрад? Чи, може, забули, як у різні часи «дружив» із яскравими представниками діаметрально протилежних, а подекуди й відверто антагоністичних політичних та олігархічних груп? Чи йдеться про тих «учорашніх», яких привели зі собою Махніцький, Ярема і Шокін? Наскільки мені відомо, люстраційні процеси в прокуратурі завершено, переатестації і конкурси проведено. Кого треба — скорочено, кого не бажали люструвати — ще тримають. Три роки прокуратурою правили ті, хто, окрім присяги прокурора, брали на себе добровільно й інші зобов’язання. Дехто — розкрити домайданівські корупційні оборудки, хтось — покарати убивць-злочинців, що вчинили кровопролиття під час Революції гідності, інші — припинити хабарництво і покарати злодійство. Пам’ятаєте промову Махніцького на Майдані (http://youtu.be/Riei2fHHQBo), чи вимогу президента у парламенті при призначенні Яреми, де йшлося про трьох друзів (http://youtu.be/H-2g2tWJH7g)? Чи неймовірне захоплення від приходу до керівної посади Шокіна та осанну на його адресу від політиків різного штибу (http://youtu.be/pSnkS63alzs — у цьому ролику, на 34 хв., зверніть увагу на хвалу від Луценка, який зараз розповідає про «негідника Шокіна»)? Чим усе закінчилося?

Українці створюють самі собі кумирів, закохуються в них, а невдовзі, побачивши результати того, чого понавибирали, і порівнявши з тим, що обранці понаобіцяли, впадають у розпач.

Ніякого реваншу «учорашніх» не буде. Звичайно, прокуратуру доведеться добре чистити від негідників, недолюстрованих та нечистих на руку, від корупції та бездушності, але новому очільнику ГПУ робити це разом із органами прокурорського самоврядування має бути набагато ефективніше. За умови, якщо справді захоче це робити, якщо знатиме закон і матиме тяму, як саме це робиться.

— Як ви оцінюєте спроби змінити «під Луценка» закон про прокуратуру, знизити планку вимог до кандидата у генпрокурори?

— Писати закони під «любих друзів»? Ніколи такого не схвалював. Як і не є прихильником кадрової політики під гаслами революційної доцільності. Якщо це ще якось і можна виправдати в умовах післяреволюційного паралічу органів держави, то продовжувати такі експерименти небезпечно. Пам’ятаю, з яким обуренням колеги з фракції «Наша Україна» — «Народна Самооборона» у парламенті впиралися таким ініціативам, як запекло вони протистояли змінам законів під конкретного чоловіка. Зараз хочеться до них докричатися: погляньте на себе збоку! Чим ви стали кращими від тих, яких нещодавно ганьбили за «впихання невпихуємого»? Куди поділася ваша принциповість?

У разі хвороби ми ж не йдемо консультуватися чи лікуватися до самозванців? Шукаємо дипломованого лікаря, відповідну клініку. То чому вважаємо, що долю людини, захист її прав і свобод, покарання злочинців, може вершити особа, що закінчила, припустимо, школу комбайнерів? З чого ми взяли, що з балабола буде добрий управлінець, губернатор чи політик? Що іноземець буде більшим патріотом України, аніж українець? Навіщо самі себе принижуємо?

— Ви добре знаєте Юрія Луценка. Який з нього був би ген­прокурор?

— Такий же, як і міністр внутрішніх справ. З того часу, як я з ним познайомився, Луценко став зовсім іншим. А може, й завжди був таким, але я не надавав цьому уваги. Боюся, що можу бути не об’єктивним щодо нього…

Похід у генеральні прокурори для Луценка нічим добрим не завершиться. Як і для право­охоронної системи загалом. Луценко не є послідовним і системним. Не має ані команди, ані друзів, на яких може обпертися. Не розуміє, як управляти складними системами. Йому, як і колись у МВС, напхають всяких-різних, і буде він, як Ной у ковчегу, де «кожної тварі — по парі», дрейфувати, аж поки не приб’ється до нового берега. Анонсовані Луценком (або від його імені) прокурорські кадрові перестановки вже непокоять. Прочитав, що при омріяному генпрокурорстві Луценко хоче призначити «замами» своїх колишніх адвокатів — і у мене жодних добрих асоціацій це не викликало. Ось тут якраз і буде можливим реванш — і не тільки «учорашніх», «колишніх» чи «попередників», а й реінкарнація ще тих «мамонтів». Тоді цей час справді увійде в історію прокуратури як час «Юрського періоду»…

— Кажуть про чотири кандидати у генпрокурори, серед яких начебто визначається президент. Вашого прізвища у цьому списку немає?

— (Сміється). Думаю, що немає. Я де-факто в прокуратурі не працюю із 2007 року. Навіть не пригадую, коли останній раз там був. Напевно, ще коли ходив за того самого Юру Луценка просити до Пшонки. Хоча ні — якось ще попервах реформатори запрошували…

— А чи готові взятись тягнути цього воза?

— Не думав над цим серйозно. Я віддав прокуратурі 20 років життя. І жодного дня не шкодував про свій вибір. Робота, якою займався після служіння в прокуратурі, для мене є не менш цікавою.

В Україні багато тих, хто хоче послужити і покерувати у погонах. На одного з антикорупційних директорів було понад 200 претендентів, на антикорупційного прокурора — стільки ж. Іноземці і «не визнані генії», баламути із півсвіту, незрозумілі якісь зайди — також хочуть покерувати... Зараз депутати масово висувають свої кандидатури на генерального прокурора — кажуть, що нічим не гірші від Луценка. Звичайно — він же інженер, а вони — журналісти. У Китаї генпрокурор — взагалі фізик. І нічого... Будь-хто сьогодні не зробить на посаді генерального прокурора ще гірше для українського суспільства і держави, аніж уже є. Гірше нікуди! Довіри — нуль, авторитет — у межах статистичної похибки, скептицизм — зашкалює, фахівці — розбіглися, протекціонізм — процвітає, корупція донищує систему.

Чи відношу я себе до когорти антикризових менеджерів? Напевно — так. Чи хочеться мені повертатися у таку прокуратуру? Точно — ні! Чи допомагатиму, щоб поновити її авторитет у світі і довіру до неї суспільства? Однозначно!

Із теперішнім президентом у нас була колись дискусія щодо ролі і місця прокуратури загалом і генерального прокурора зокрема. Він має власний підхід і бачення усього цього. Казав, що передзвонить, коли вирішить продовжити дискусію. Це було багато років тому…

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Будь-хто на посаді генпрокурора не зробить для української держави гірше, аніж уже є...»