«Один євро­депутат усю мою доповідь проспав...»

У Європарламент на слухання про звірства бойовиків на Донбасі українські активісти їздили за свій рахунок. Українська влада цією поїздкою навіть не цікавилася

В Європарламенті презентували звіт «Російські військові злочини у Східній Україні в 2014 році». Це понад шістдесят свідчень жертв, які пережили тортури на сході України. Ініціювала звіт не Україна, а депутат польського Сейму від партії «Право і Справедливість» Малґожата Госєвська. Доповіді про жахіття війни, про вбивства, тортури і негуманне ставлення до українських військових і волонтерів презентуватимуть у різних країнах Євросоюзу. Згодом їх передадуть до Міжнародного суду в Гаазі. Серед тих, хто доповідав перед євродепутатами, була і мужня волонтерка з Ясинуватої Ірина Довгань. Журналіст “ВЗ” дізналася подробиці візиту українських волонтерів до Європейського парламенту.

- Пані Ірино, коли вперше до вас звернулися польські слідчі, яким ви розповіли свою історію?

- Влітку минулого року. До мене зателефонували двоє поляків і попросили розповісти усі подробиці мого полону. Сказали, що опитують усіх, кого можливо. Я опинилася серед останніх, до мене вони вже опитали близько 60 осіб. Постраждалі відтворювали похвилинно все, що пережили на Донбасі.

- Чому саме поляки виявили таку ініціативу?

- Слідчі небагатослівні. Але вони прекрасно розуміють, що Польща у такій же небезпеці, як і ми. Україна прийняла на себе удар… Ця ініціатива належить депутату польського Сейму Малґожаті Госєвській. Вона доклала максимум зусиль, аби зібрати свідчення людей на Донбасі, які постраждали від російської агресії. Слідчі їй допомагали. Розповіли, що роб­лять це безкоштовно, у вільний від роботи час.

- Чи означає це, що уся інформація готується для Міжнародного суду у Гаазі, який рано чи пізно відбудеться?

- Це наразі не документи, а свідчення. Гаага буде потім. Слідчі цікавилися позивними, прізвищами, які я чула у полоні, номерами телефонів, які могли у мене бути. Їх цікавило, за що мене взяли, хто приїхав, скільки осіб, у якому приміщенні мене утримували, за якою адресою. Я ж побувала в середи­ні цього незаконного бандформування, яке дотепер діє на Донбасі. А заарештована була, бо проросійські бойовики знайшли докази того, що я допомагала українській армії: через харківську волонтерку Тетяну Ричкову замовляла камуфляж “дубок”, допомагала військовим з їжею, збирала для них кош­ти. Можливо, це призабулося, але у серпні 2014 р. наша армія була гола-боса…

- Таке не забувається…

- Я це згадую, і у мене тепер грудка в горлі… Мені нелегко це щоразу розповідати. Але я та щаслива людина, яка залишилася живою. Випадково... (нагадаємо, пані Ірину проросійські бойовики прив’язали до імпровізованого “стовпа ганьби” з табличкою: «Она убивает наших детей. Агент карателей». Фотографія волонтерки шокувала увесь світ, і саме це фото врятувало Ірині життя. — Авт.).

- Розкажіть про свою доповідь у Брюсселі.

- Разом із львів’янином Юрієм Яценком та донеччанином Олександром Хомченком ми приїхали до Європарламенту (пана Олександра бойовики взяли в полон і катували за те, що молився за Україну в центрі Донецька. - Авт.). З нами був також експерт Харківської правозахисної групи Олександр Павліченко. Опікувався нами, зокрема, директор Фонду польсько-української співпраці PAUCI Ян Пєкло. В одному залі доповідали ті, кого незаконно утримували на Донбасі, в іншому йшлося про політв’язнів у Росії. (Львів’янин Юрій Яценко — екс-російський в’язень. — Авт.). У Брюсселі ми були один день. Спочатку кожен давав свідчення окремо, потім всі разом, у залі. Нас слухали сімдесят п’ять членів Європарламенту, моя доповідь тривала 10 хвилин. Ян Пєкло мене попередив, що в Європарламенті є також представники РФ, тому можуть бути провокаційні запитання. Маємо бути готові. Я намагалася говорити короткими фразами, стримувала емоції, апелювала фактами. Не встигла сказати лише заключну фразу, яку підготувала, - що вій­на ніколи не попереджає, що прийде, і це треба розуміти людям на всій планеті та робити висновки.

- Ніхто з присутніх у залі до вас не звернувся із запитаннями?

- Зал мовчав… Члени Європарламенту були ошелешені! Це вже була моя третя доповідь того дня, і у мене трохи здали нерви - почали тремтіти руки. Я говорила відверто про ті знущання, які пережила… Журналістам я далеко не про все розповідаю. Я жива людина, жінка. У мене є донька, син, чоловік. Чи приємно їм слухати оце смакування? Іноді мені хочеться сказати, що більше не можу, але щоразу бачу резонанс та результат. Після доповіді до мене підходили євродепутати з різних країн. Хтось обіймав мене, хтось тиснув руку…

- Чимало європейців досі не вірять, що це російська агресія... Ви стикалися з такою думкою у Брюсселі?

- Звичайно. Один євро­депутат усю мою доповідь проспав... Падала його голова. Не всім це цікаво. Українці мають розуміти, що наші проблеми є насамперед нашими проблемами.

- До вас підходили члени Європарламенту, співчували. Можливо, хтось щось подарував?

- Ніхто мені нічого не дарував і не платив. Ми просто виконали свій обов’язок. А ось Олександру Хомченку я допомогла з грошима. Він пастор, у нього не було грошей, аби приїхати до посольства. Я платила за страховку - за себе і за нього. Віза у нас була безкоштовною.

- А чому Європарламент або Україна не оплатили цю поїздку до Брюсселя?

- А чому Європарламент повинен це робити? Послухайте, якщо жодна людина з влади не поцікавилася моєю долею після того, що зі мною сталося, то чому вони мають цікавитися цим зараз?

- Ви ж робите це не для себе, а для України…

- Ну і що? Якщо я почну дзвонити у дзвони і кричати “Владо, негайно мені допомагайте, оплатіть мені дорогу...”, то  як виглядатиму в очах людей? Так, квитки були оплачені. Це був скромний переліт МАУ, без їжі, без води. Все це треба було купити, але ми зробити цього не могли. Дорогою назад нас привезли о 9-й годині ранку в брюссельський аеропорт, і ми сім годин чекали на літак. У нас не було грошей навіть на воду... Мене пригостив ще тормозком з України Олександр Павліченко. Дав мені пиріжок…

- Пані Ірино, загалом, які наші перспективи? Яка роль Мінських угод?

- Мінські угоди себе вичерпали. Але у великій політиці немає інших варіантів, щоби не лилися потоки крові. З того, що чую від людей зі східного регіону, війна триватиме ще довго. Але все у руках божих. Багато воєн закінчувалися несподівано... Я позитивно налаштована, бачу довкола багато небайдужих людей. Два роки тому наша нація була менш активною, кожен жив своїм життям. Багато хто казав, що від нього нічого не залежить. Зараз активних людей стало значно більше. Я мала можливість попросити політичного притулку у будь-якій європейській країні, забрати сина з невісткою та дітьми, доньку. Там я би отримувала щомісячну підтримку. До мене довго дзвонили бойовики, погрожували... Я і тепер не почуваюся у безпеці. Але я кмітлива людина. У мене хороший життєвий досвід. Я багато їздила по Європі. Я патріот своєї країни. Я ризикувала на Донеччині, бо була впевнена, що потрібно щось робити, - аби не сталося щось погане. Вважаю себе вин­ною, що занадто пізно почала. Я могла зробити значно більше.

- Ви і ваш чоловік маєте роботу? Як зараз живете?

- Чоловік - головний інженер у невеликій будівельній фірмі. Мотається по відрядженнях, їздить і на Донбас. Вони працюють за програмами, які фінансує ООН. Якийсь дохід у нас є. Я відкрила невеликий косметологічний кабінет у Києві, біля метро. Ми продали машину і батькову квартиру у Маріуполі і купили будиночок під Києвом. Цілу зиму робили ремонт. Часто стикаюся з тим, що пересічні українці не розуміють, хто такі біженці і що таке війна. Переселенці - це люди, які втратили все...

Коментарі для «ВЗ»

Ян ПЄКЛО, директор польсько-українського Фонду співпраці PAUCI

Поляки зацікавилися подіями на сході України, бо демократія в Україні є також і польською справою. Території України окупувала Росія, і ми не повинні залишатися осторонь. На жаль,  багато євродепутатів не змогли прибути до Брюсселя. Через недавні теракти в бельгійській столиці аеропорт міста ще не повністю функціонує. Однак явка парламентаріїв була досить високою. Було багато журналістів.

Євродепутати були шоковані, коли почули свідчення жертв. Тож сподіваємося, що ця справа матиме резонанс у європейських ЗМІ. До речі, доповідь відкрита, вона є в Інтернеті (англійською та польською мовами). Сюди долучаються свідчення нових жертв. Там є імена російських військових і сепаратистів... Усі жертви готові дати свідчення в Гаазі. Рапорт представимо до Міжнародного суду в Гаазі 21 квітня. Це справді сильний документ. Я працював журналістом, висвітлював конфлікт у Югославії. Тоді в Європі нікому не вкладалося в голові, що  Слободан Мілошевич, Радован Караджич можуть стати перед Міжнародним судом... Те саме може статися із владою Росії.

Юрій ЯЦЕНКО, за фахом юрист, екс-політв’язень РФ

На прикладі своєї історії я розповів євродепутатам, що відбувається з українцями, які  ув’язнені за політичними мотивами в Росії. Я є єдиним свідком, якого випустила РФ (Юрій пережив у російських катівнях жорстокі тортури. 24-річного хлопця звинуватили у шпигунстві та диверсійній діяльності. Щоби йому дозволили зробити дзвінок додому, він власноруч перерізав собі вени і розпоров живіт. Почав стікати кров’ю. Так світ дізнався про українця, і він отримав підтримку. - Авт.). В особистих зустрічах з євродепутатами я закликав їх до конкретних дій. Щоби вони проконтролювали, в яких умовах перебувають українські політв’язні у в’язницях РФ, та зробили все можливе, аби їм допомогти. Яким буде результат цієї поїздки — поживемо-побачимо. Нині я весь свій час присвячую визволенню політв’язнів із тюрем.