• You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Україна має всі шанси доопрацювати Мінські домовленості з позиції власної вигоди»

«Україна має всі шанси доопрацювати Мінські домовленості з позиції власної вигоди»

Питання у тому, чи зуміє вона скористатися цією можливістю, каже політичний експерт Олена Галкіна.


Після шуму-гаму довкола «недовідставки» уряду на політичній авансцені ледь не гробова тиша запанувала. Це за лаштунками — гамірно: зустрічі, переговори, розбірки, «договорняки». А простим смертним, за старою звичкою, ніхто нічого пояснювати не поспішає. Їм залишається лише здогадуватися, хто з ким та про що домовляється. І, як не крути, здогадки невтішні виходять. Здається, політична криза зайшла у такий глухий кут, що виходів з неї може бути лише поганий, дуже поганий і ще гірший. Комусь лячно від думки, що усе залишиться, як є: бути Україні з урядом «реформаторів» і без реформ. Хтось сподівається, що ситуацію змінять дострокові парламентські вибори. Але і тут — без жодних гарантій: ризик, що на хвилі безпросвітної кризи парламент ще більше наводниться популістами, величезний. Дехто вже й на третій Майдан киває. Але у нинішній ситуації це взагалі катастрофою видається: страшно подумати, у чиїх руках може опинитися влада. Та й чи переживе виснажена війною країна черговий Майдан? Україна увійшла в кризу, яка може або остаточно поховати надії Революції гідності, або справдити їх, якщо вдасться перекроїти політичну систему. Але для оптимістичного виходу потрібен новий кредит довіри, який можна отримати лише на виборах, каже історик і політолог Олена Галкіна. Вікно можливостей для України не зачинене. Ні щодо оптимістичного розв’язання внутріполітичної кризи, ні щодо ситуації з Донбасом і Кримом. 

-Вихід є, і він випробуваний у багатьох успішних країнах, - пояснює експерт. - Це - справедливі, рівні для всіх і підконтрольні суспільству правила гри. Їх можна встановити лише шляхом націо­нального діалогу, через ухвалення нової Конституції. Про це вже говорять чимало партій. Питання лише у тому, чи є політична воля, щоб це реалізувати? 

Чим швидше вирішиться криза, тим швидше настане виздоровлення. Це розуміє більшість політичних сил. Усі вони так чи інакше вже почали підготовку до дострокових парламентських виборів. Дехто говорить про те, що вибори — це не вихід зі ситуації, а шлях до ще більшої дестабілізації. Кивають на позицію Заходу, який, мовляв, категорично проти дострокових виборів. Хоча насправді Захід зовсім не хоче займатися зовнішнім управлінням Украї­ною. Ніхто не нав’язуватиме там ні кандидатуру прем’єра, ні міністрів на ключові міністерства. Пам’ятаючи вкрай невдалий досвід Афганістану, Іраку, західні країни останні кілька років дотримуються іншого принципу: демократія у країні повинна вирости сама. Баланс сил має визріти всередині суспільства, а не бути нав’язаним ззовні. Є розуміння того, що політичну систему в Україні потрібно змінювати. Так звана напівпрезидентська форма правління є однією з найменш вдалих у світовій практиці. Серед країн, які економічно успішно розвиваються, вона існує лише у Франції. Експерти схиляються до того, що Україна краще почуватиметься як парламентська республіка. 

- Але чи не втомиться Захід чекати, коли в Україні нарешті визріє цивілізована демократія, європейський підхід до політики? Чи не махнуть на нас рукою, зачекавшись обіцяних реформ? 

- Втома вже відчувається. І не лише від корумпованості верхівки, пробуксовування реформ, а й від необхідності постійного втручання у внутріполітичний процес в Україні. Але, попри це, в України залишається вигідна для неї геополітична позиція — як форпосту цивілізації, однією з головних загроз для якої є Росія. В Украї­ни достатньо велике поле для маневру. Настав час обирати свій шлях розвитку. Євроінтеграція — як напрям руху. Це не має бути мета заради мети: потрібні конкретні кроки на цьому шляху. Так само, як свого часу Грузія чітко оголосила про свою прихильність до західних цінностей, заявивши при цьому: ми прекрасно розуміємо, що вступ в ЄС у найближчі роки нам не світить, але будемо самостійно розвиватися як європейська країна, у нас тут самостійна економічна програма — спробуємо так і так. Головне — це досягти національного консенсусу всередині країни. 

- Політична штурханина і корупційні скандали витіснили на другий план питання Донбасу і Мінських угод. Відстрочка з внесенням змін до Конституції, які передбачають і гарантії особливого статусу для Донбасу, виглядає як короткострокова виграшна комбінація для України. Але що далі? Чи вдасться Україні переконати Захід, що повернення Донбасу на умовах, які диктує Росія, рівнозначне самогубству? 

- Є велика ймовірність, що вдасться. Якщо Росія не змінить свою зовнішньополітичну лінію, Україна має всі шанси для того, щоб доопрацювати Мінські домовленості з позиції власної вигоди. Наразі важко оцінити перспективи, яким чином це буде зроблено і чи буде зроблено. Ближче до літа побачимо, коли проясниться ситуація з голосуванням по так званому особливому статусу Донбасу, яке відтермінували фактично при схваленні Заходу і мовчанці Росії. Кремль змушений був прийняти це. Ще півроку тому про таке навіть мріяти не можна було. Наразі ситуація розвивається на користь України. Головне питання: чи зможе Україна скористатися цим? 

- Чи поділяєте оптимізм тих, хто стверджує, що Путін програв Україну вже тоді, коли провалився проект «Новоросія»? 

- Путін стратегічно програв в Україні ще два роки тому. Першою точкою програшу був так званий харківський з’їзд (22 лютого 2014 року. - «ВЗ»), коли не відбувся виступ Януковича і той «легітимним» чином не зміг закликати російські війська собі на допомогу. А закінчилося це травнем - початком червня 2014-го, коли стало очевидно, що не буде взятий Маріуполь. Все решта — це затяжна агонія. Питання лише у тому, скільки вона триватиме. Стратегія Росії - формування з окупованих територій того, що я називаю «пострадянським ХАМАСОМ». Це створення воє­нізованих до зубів територій, населення яких живе у «бідосі» і виховується на ненависті. Як у Палестині - на ненависті до Ізраїлю, так на Донбасі й у Криму — на ненависті до України. Технології давно задіяні. На жаль, Україна досі не вирішила проблему щодо контрпропаганди і надання об’єктивної інформації про те, що насправді відбуває­ться. І не лише на окупованих, а й на прилеглих до них територіях. Хоча це мало б бути першочерговим завданням, від якого багато залежить у питанні реінтеграції Донбасу та повернення Криму. 

Те, що Путін стратегічно програв в Україні, не означає, що він залишить її у спокої. За нинішнього режиму цього ніколи не буде. Примирення, вибачення і так далі — усе це можливо лише після зміни режиму. Для Путіна ж Україна залишається важливою стратегічною точкою. Ідеологи нинішнього режиму позиціонують Росію як світову супердержаву. Для підтримання цього статусу їй критично необхідна Україна в орбіті російського впливу. Проте частина російської політичної еліти дуже незадоволена нинішньою ситуацією, поглибленням економічної кризи, якій не видно кінця. Навіть на інформаційних ресурсах, які вважаються прокремлівськими, з’являється усе більше аналітики з тверд­женнями про те, що ізоляція є катастрофою для російської економіки. Наростає невдоволення бізнесу. Іде опір (наразі латентний, але він є) від регіонів. Великою помилкою Путіна було починати холодну війну з Туреччиною. Бо у Росії багато тюркськомовних регіонів, які вбудовані у різні міжнародні структури з турецьким лідерством. Усе це створює тиск на путінський режим. Для України будуть важливими результати парламентських виборів у Росії у вересні 2016 року. Питання не в тому, які політичні сили пройдуть у Держдуму (тут усе більш-менш зрозуміло). А в тому, на чиєму боці буде перевага: на боці представників «партії війни» проти всього іншого світу чи «партії миру». 

- Результати президентських виборів у США — чи можуть вони змінити порядок денний щодо Росії й України?

- Лише в одного американського кандидата бачу позицію (хоча вона ще неостаточно сформована і може коригуватися у ході виборчої гонки), яка свідчить про те, що у разі його перемоги Україна не буде одним із пріоритетних зовнішньополітичних напрямів для США. Це демократ Берні Сандерс, який, судячи з його висловлювань, схиляється до того, аби зосередитися на вирішенні проблем всередині країни, а не на глобальній місії США — несенні світла свободи і демократії по всьому світу. У Клінтон розуміння цієї місії, безумовно, є. У республіканців, незалежно від того, хто буде представляти партію, — однозначно антиросійська позиція. Навіть при тому, що Трамп висловлював особисті симпатії Путіну. Враховуючи, що США — це не авторитарна держава, де все залежить від особистої волі однієї людини, їхня позиція щодо Росії й України у цілому не зміниться.

- Чи є у Путіна шанси на те, що Захід може якщо не скасувати, то пом’якшить антиросійські санкції?

- Повна імплементація Мінських домовленостей.

- Але ж Путін на це не піде? 

- Ні, бо для нього це буде величезною особистою поразкою. Тому Кремль робитиме усе, аби не допустити розв’язання конфлікту на Донбасі, а законсервувати його. Вони діятимуть на заморозку конфлікту, у рамках якої продовжать формувати невизнані, ворожі до України утворення.

- А питання Криму? Навіть Захід намагається обережно обходити його. 

- Це не означає, що питання закрите. Є «кримські санкції» проти Росії, ізоляція півострова. Ніхто не визнаватиме Крим російським.

- Але й на поверненні Криму ніхто особливо не наголошує?

- Усі визнають, що Крим — український. А стратегію повернення півострова повинна розробляти і пропонувати Україна. У світі існує багато територіа­льних проблем. Не можуть же США й Європа займатися всіма, причому одночасно. Якщо Україна докладе зусиль, запропонує варіанти, які будуть цікаві Заходу й іншим гравцям, тоді можна буде конкретно про щось говорити. Це вже питання політики, дипломатії. Має бути повноцінна, продумана стратегія. Наразі її не бачу. 

- Вихід у західних медіа серії матеріалів про злочини і таємні статки Путіна дехто розцінив як спробу Заходу обернути проти очільника Кремля його ж зброю, задіявши інструменти гібридної війни. Чи матиме це ефект?

- Я б не сказала, що це нова тактика. Просто довго розгойдувалися. Та ж справа Литвиненка — хід їй дали після початку путінської агресії. Але є відповідна процедура, незалежний суд. На Заході до цих речей ставляться особливо прискіпливо. Про те, аби щось обійти, щось прискорити в обхід процедури, не може бути й мови. Розслідування оприлюднило свої виснов­ки щодо вбивства Литвиненка лише тоді, коли змогло їх повністю аргументувати. Звичайно, це матиме ефект. Коли Британський суд каже, що Путін з величезною долею ймовірності віддав наказ на фізичне знищення Литвиненка на території Великої Британії, та ще й убивство було організоване у такий бузувірський спосіб, то це, звичайно, робить Путіна «нерукопожатним» у політичному істеблішменті. Про ефект можна судити і з того факту, що вже й німецькі медіа, які залишалися лояльними до Путіна, навіть коли Меркель визначилася зі своєю позицією, почали займатися розслідуваннями щодо впливу РФ у Німеччині, виявленням агентів цього впливу. 

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Україна має всі шанси доопрацювати Мінські домовленості з позиції власної вигоди»