Передплатити Підтримати

Бідність нації – це смерть нації

Через те, що українці змушені економити на харчах, опаленні та лікуванні, вже до 2050 року нас може залишитись лише 25 мільйонів.

Гривня падає, ціни зростають, відтак українці все менше і менше купують. За даними Держстату, оборот роздрібної торгівлі за січень цього року впав на 1,4%, порівняно з січнем минулого року. За минулий рік оборот торгівлі скоротився на 20,7%, за 2014-й — на 9%. Тобто зараз ми купуємо приблизно на третину менше, ніж два роки тому. А це - дуже тривожний сигнал для економіки. Адже що менше ми купуємо, то менше починають виробляти. Якщо виробник скорочує виробництво, він скорочує кількість працівників, отже, бідних стає ще більше... 

«Якщо порівнювати дані Держстату по середній зарплаті за грудень 2013-го та грудень 2015-го років, то номінально вона зросла на 20%. Але реальна зарплата за цей період впала на 32%. Тобто попри те, що грошей ми отримуємо більше, купити за них можемо на третину менше, ніж два роки тому”, — каже експерт “Публічного аудиту” Андрій Вірігінський. 

“Скорочення купівельної спроможності б’є по всьому бізнесу, а особливо — по дрібному та середньому. Адже такі підприємства найбільше залежать від внутрішнього споживача, оскільки не мають виходів на зовнішні ринки, — каже голова регіональної ради підприємців у Львівській області Ростислав Сорока. — На жаль, зараз практично нема програм підтримки бізнесу з боку держави. У ЄС бізнес може розраховувати на підтримку з боку держави на нові розробки, на промоцію нового продукту, на технічне переоснащення. Одним з інструментів державної політики могло б стати стимулювання попиту на вітчизняні товари та послуги. Адже в умовах зубожіння населення навіть якщо підприємець пропонує якісний товар, у нього виникають проблеми зі збутом. Як варіант державної підтримки могли б бути програми кредитування чи державні замовлення на товари та послуги. На жаль, дрібний та середній бізнес часто не має можливості брати участь у тендерах чи, тим більше, перемагати. Структура економіки не змінилась. Фінансово-промислові групи як були, так і лишились. Звичайно, і у них прибутки зменшились, попри це, у них залишився вплив і можливість лобіювати свої інтереси у владі, тоді як дрібним підприємцям доводиться борсатись самотужки”.

На думку Андрія Вірігінського, для розвитку дрібного та середнього бізнесу треба стимулювати внутрішній попит. Тобто треба подбати про те, аби у людей з’явилась можливість купувати товари та послуги. Для цього є два способи. Перший: підвищити офіційні доходи населення. Утім, зробити це зараз проблематично, адже підприємства також переживають скрутні часи і не мають можливості платити людям більше. Другий спосіб, перевірений у багатьох країнах, - це стимуляція кредитування. “У США під час кризи 2008 року мінімізували відсоткову ставку за кредитами. Людям видавали дешеві гроші на тривалий термін. Це стимулювало попит на товари і послуги, а попит стимулював виробництво. Це стимулювало кругообіг грошей — виробники нарощували виробництво, підвищували зарплату працівникам, а люди витрачали більше. Це замкнутий цикл. Але у США фінансові установи мали можливість надавати дешеві позики. В Україні відсоткові ставки за кредитами -22-25%. НБУ не знижує облікову ставку, отже, банки не можуть залучити дешеві кошти. А щоб бізнес міг дозволити собі кредит під такі відсотки, його рентабельність мала б бути приблизно 40-50%. В нинішніх умовах це нереально. Відтак підприємства не мають можливості інвестувати в нове обладнання, а без інвестицій неможливо здешевити виробництво, що нині вкрай необхідно. Споживче кредитування нині також практично заморожене. Банки не ризикують надавати кредити, навіть попри те, що мають достатньо накопичених ресурсів, оскільки за такої економічної ситуації нема гарантії повернення коштів”.

Утім, падіння купівельної спроможності — проблема не лише економічна, а й демографічна. Українці, які підірвали своє здоров’я через безгрошів’я у 90-х, зараз знову змушені економити на речах першої необхідності. За дослідженнями Українського клубу агробізнесу, якщо орієнтуватись на рекомендації МОЗ щодо основних норм продуктів харчування (які і так далекі від норм здорового харчування), то українці вкладаються в норми споживання лише дешевих продуктів або тих, які населення масово виробляє самостійно (хліб, картопля, овочі, баштанні тощо). Натомість споживання м’яса, молока і молочних продуктів плодів, ягід, риби «не дотягує» до норм на 35-45%. Якщо ж харчуватись за нормами, то лише на їжу сім’я мала б витрачати по 961-1093 гривні на одну особу. І то розрахунок проводили за цінами на вересень 2015 року. А для задоволення мінімальних потреб однієї людини на місяць необхідно від 3200 до 4200 гривень, за умови наявності в неї власного житла та відсутності автомобіля. І це при тому, що з розрахунку виключені витрати на розваги та відпочинок, освіту та заощадження... Тобто сім’я з двох дорослих і двох дітей мала б заробляли щонайменше 13 тисяч гривень на місяць. 

“За такої ситуації з 2013 року в Україні знову почала скорочуватись народжуваність — на 100-120 тисяч дітей. Молоді сім’ї не ризикують народжувати, оскільки не впевнені, що зможуть забезпечити дітей, — каже Андрій Вірігінський. — Якщо починаємо економити на харчах, на опаленні тощо, це не може не позначитись на здоров’ї нації. Для бюджету Пенсійного фонду це позитив, адже менша тривалість життя при потенційному підвищенні пенсійного віку дозволить їм зекономити кошти. З іншого боку, буде брак працездатних осіб. Є прогноз ООН, за яким до 2050 року населення України може скоротитись до 25-30 мільйонів. На жаль, у владі не розуміють, що бідність нації — це смерть нації. Зекономивши нині мільярд бюджетних грошей, років за десять матимемо значно глобальніші проблеми”.