Кадрові милиці для коматозної коаліції

Зцілити «пацієнта» точно не допоможуть. Але прошкандибати деякий час на них можна.

Коли під час позаторішньої коаліціади переговорники ледь не до туалету одне за одним ходили, щоб хтось про щось, бува, за їхніми спинами не домовився, лячно ставало: чого від такого союзу чекати? Ні, на ідеальну коаліцію ніхто не розраховував, розуміючи, що такі тільки на папері бувають. Але після Революції гідності мільйонам українців свято хотілося вірити, що нарешті дочекалися гіднішої влади, для якої принцип «політичні міжусобиці закінчуються там, де починаються інтереси країни» стане беззаперечним. Однак чим далі у коаліційні «нетрі», тим гіркішим було розчарування. Аж поки не настав момент, коли стало очевидним: коаліція тримається досі (причому давно не за руки, а за горлянки) лише тому, що так не для країни краще, а зручніше для коаліціантів. Здається, єдине, що їх об’єднує, — мандраж перед достроковими парламентськими виборами. Перевибори — як опудало на коаліційному городі, без якого і парламентська більшість давно б у Бозі спочила, й уряд був би іншим, і головного «камікадзе» Яценюка з приставкою «екс» списали б. З тим, що коаліція нежиттєздатна, а отже, відвернути дострокові перегони не вдасться, навіть їхні найзапекліші противники, схоже, змирилися. Але що не можна відвернути, те можна відтягнути. Цим і зайняті на Банковій та Грушевського, сподіваючись, що кончину напівдохлої коаліції таки вдасться відкласти. У хід і дефібрилятор іде, і кадрові примочки... 

Грудневий ультиматум «фронтовиків» - або Яценюк залишається пре­м’єром, або фракція виходить з коаліції — це ще квіточки були. Що настав час для ягідок (читайте: розбірки у коаліції переросли у “поножовщину”), стало зрозуміло, коли позаминулого тижня Арсеній Петрович виступив з несподіваною заявою про референдум щодо конституційних змін. Мовляв, якщо перекроювати Конституцію, то тільки після всенародного благословення. На Банковій швидко розшифрували послання, приховане між рядків прем’єрської заяви: «Якщо не домовимося, я і далі мусуватиму тему невигідного вам референдуму, і спробуйте тоді виправдатися перед народом, чому не хочете почути його». Це був явний шантаж, адресований президентові. Точніше — навіть не шантаж, а, як висловився в інтерв’ю «УП» нардеп Микола Томенко, оголошення війни Порошенкові. 

Що Яценюк влучив у яблучко, стало зрозуміло з реакції на його заяву: за рознарядкою з Банкової, прем’єра тут же атакували звинуваченнями, що ноги «референдумної» ідеї, з якою він носиться, ростуть від путінського кума Медведчука (той саме похвалив озвучену прем’єром ініціативу). Але це був не той випадок, коли можна було б роззброїти противника лише інформаційним «шокером». Розрахунок Яценюка спрацював, що, по суті, визнав в ефірі «Свободи слова» керманич фракції БПП Юрій Луценко. «Коли Арсеній Петрович заявив про референдум щодо Конституції, це означало для всього світу (і про це одразу ж зателефонувало керівництво США, Німеччини, Франції, інших країн) відмову від Мінських угод (навіть якби референдум відбувся, шансів, що більшість українців підтримала б положення про конституційні гарантії особливого статусу для Донбасу, примарні. - «ВЗ»). Для них це означало б політичну катастрофу, - заявив Луценко. - На щастя, останнім часом представники «Народного фронту» кажуть, що це стосувалося не нинішніх змін, а колись наступних... «НФ», здається, акуратно відходить від тієї ідеї. На запитання, навіщо були потрібні такі, м’яко кажучи, непродумані заяви (про референдум. - «ВЗ»), ми отримали відповідь: «А ви ж там готуєте вибори, то це — наша відповідь». На щастя, ми знайшли спільну мову».

Про ціну питання (що прем’єрові вдалося виторгувати в обмін на «порозуміння») залишається лише здогадуватися. Збережене крісло для Яценюка? Але так виглядає, що це питання ще до «референдумного шантажу» вирішили. Принаймні на 99 відсотків. І річ тут не лише в ультиматумі «фронтовиків» про вихід з коаліції у разі відставки «шефа» з уряду. Звільнити Яценюка — не проблема, голосів вистачить. Заковика в іншому: ким замінити Арсенія Петровича? Ні, кандидатур для прем’єрського пасьянсу з півдюжини «засвітили». Тут і губернатор Одещини Саакашвілі, і міністр фінансів Яресько, і секретар Раднацбезу Турчинов, і глава президентської Адміністрації Ложкін... До повної колекції навіть шведського екс-прем’єра Більдта впхали. Але як не крути, за яке прізвище не хапайся, з парламентською арифметикою не клеїться: прохідного мінімуму у 226 голосів ніяк не назбирується. За такого розкладу, відставка Яценюка без шансів на нового прем’єра й уряд — вірний шлях на дострокові вибори. А це останнє, що потрібно Банковій, і не лише їй. 

Для «Народного фронту» з їхніми «нижчеплінтусними» рейтингами перевибори Верховної Ради — як мертвому припарка (хто не прилаштується у «чужих» списках, той — політичний труп). Порошенківській «Солідарності» розраховувати на повторення результату-2014, з очевидних причин, не доводиться. А щоб провернути комбінацію а-ля «партзбірна» для забезпечення президентові своєї більшості у новому парламенті, потрібен час на підготовку. Хоча б до осені. За кулуарною інформацією, склад «партзбірної» на Банковій вже прикинули: «Солідарність», плюс — партія (наразі ще офіційно не оформлена) Саакашвілі, плюс — розкручений на місцевих виборах «Наш край» (той самий, який «комбінатори» з АП зметикували для відтягування голосів в «Опблоку»). А на додачу — мажоритарники, які погодяться влитися у ряди «більшовиків» в обмін на заманливі пропозиції (від сприяння адмінресурсом у виборчій кампанії до «пільг» на майбутнє). Чи ви повірили в обіцянку про наступні парламентські вибори без «мажоритарки» і з відкритими списками? Як би не так. Зазирніть у коаліційну угоду: там зміну виборчого закону завданням на першу ж сесію прописали. Про ту сесію вже всі забули (рік минув), а обіцяний закон де? Немає, бо вибори без мажоритарки нікому не вигідні. 

Та повернемося до питання позачергових перегонів. У нинішній ситуації азарт до них навіть у «молодших братів» по коаліції підупав. Якщо ще донедавна «Самопоміч» і «Батьківщина» приглядалися до такого варіанта, розраховуючи наростити свої фракції у новій Верховній Раді, то з заявкою «партії Саакашвілі» на великий парламентський похід їхня впевненість похитнулася. «Новобранка» обіцяє добряче понадкушувати «чужий» електорат. Причому на полі «Самопомочі» може попастися з більшим апетитом, ніж на «біло-сердечному». Чи не тому партія львівського мера вирішила не гримати коаліційними дверима (подейкують, такі пропозиції надходили від «Батьківщини», хоча «самопомічники» цю інформацію заперечують) і не провокувати дочасні вибори? Обмежилися відкликанням свого міністра (аграрного) з уряду, заявивши, що не збираються розділяти відповідальність за недолугу діяльність Кабміну Яценюка, який, мовляв, з потрухами у відставку відправляти треба. 

Банкова дала зрозуміти, що має страховку на випадок, якщо «малорослі» фракції таки наважаться зістрибнути з коаліції. Запасний варіант - «вилоносці» Ляшка. Вони, мовляв, як вийшли з коаліції, так і назад увійдуть (з ними БПП і «Народний фронт» матимуть навіть не мінімальні 226, а усі 239 багнетів). Он, як грозилися за бюджет не голосувати, а потім бац — і дружно кнопочки «за» натиснули. Якщо припече, можна «ляшківцям», наприклад, портфель міністра екології відписати. Ось вам, пане Ляшко, поверніться, ми все пробачимо (і про «скотиняк» забудемо). Одним махом у двох зайців поцілять: і «вилоносного» задовольнять, і «балувану» «Батьківщину» провчать: було Мінекології «білосердечною» квотою, а стане розмінною. На Банковій це вже дали зрозуміти, запропонувавши на «екологічне» міністерство кандидатуру від БПП — нардепа Гліба Загорія. Не оминули й МінАПК (виставили депутата Тараса Кутового), квоту на яке свого часу відписали «Самопомочі». 

Загалом у списку, який БПП збирається виставити на кадрові торги, - вісім позицій. Крім Мінекології й «аграрного» міністерства, у ньому - посади першого віце-прем’єра (її збираються реанімувати під першого зама глави президентської Адміністрації Віталія Ковальчука, якого називають «сірим кардиналом» Порошенка) і віце-прем’єра з євроінтеграції (для депутатки з БПП Ольги Бєлькової), крісла міністра інфраструктури (на нього висувають колишнього заступника голови Київміськ­адміністрації Павла Рябікіна) і керманича Міносвіти (у БПП пропонують замінити Сергія Квіта на іншого свого висуванця — нардепа-професора Олександра Співаковського), портфель міністра охорони здоров’я (Олександра Квіташвілі, який ще минулого літа написав заяву про відставку, підсиджує колишній «регіонал» Олексій Гончаренко, який тепер за порошенківську партію «тільняшку» рве). 

Потрапило під роздачу і Мінкультури, куди «порошенківці» пропонують повернути «голос Майдану» Євгена Нищука. А що з В’ячеславом Кириленком, якого у культурних колах полюбили, як пси діда на вузькій дорозі? Аби не дражнити зайвий раз «фронтовиків» (Мінкульт — квота «НФ»), у Порошенка не виключають варіант, що Кириленкові залишать портфель віце-прем’єра, а «культурним» міністерство попросять з іншими поділитися. Про це проговорився в телеефірі Юрій Луценко. Він же і ще один секрет видав: у БПП приміряються, як би на додачу до посади першого віце-прем’єра відписати Ковальчуку і Мінекономіки (за сумісництвом). Залишилося тільки придумати, чим піну з вуст Яценюка загасити. Для нього перший віце-прем’єр Ковальчук — як «куля в лоб»: вуха, очі і руки президента в уряді. А воно Яценюкові треба? За інформацією «УП», на пропозицію щодо Ковальчука прем’єр відреагував без церемоній, заявивши (вже у коридорі): «Хер вам, а не Ковальчук!». 

Після такого важко уявити, що далі на кадрових переговорах творитиметься. Особливо, якщо «порошенківці» про головну «священну корову» Яценюка заїкнуться — керманича МВС Арсена Авакова. А у відповідь «нарвуться» на пропозицію від прем’єра відправити у відставку «нелюбого» йому міністра енергетики Володимира Демчишина... 

Корида намічається видовищна. Чи завершать її під завісу запланованого на 16 лютого звіту уряду — питання на засипку. Очевидно одне: у домовленостях, які дозволять відтермінувати розвал коаліції і дострокові парламентські вибори, зацікавлені усі.