Мусульманське місто на руїнах християнської Візантії

До мечетей Стамбула туристи заходять у бахілах і  через металодетектори.

Мандрівка до Стамбула є особливо привабливою, адже це знайомство з маловідомим світом Сходу, з його релігією, культурою, звичаями.  Знайомство упродовж трьох днів є, звичайно, поверхневим, проте достатнім, щоб склалося загальне враження від побаченого.

Стамбул запам’ятався як місто мінаретів. П’ять разів на день чуєш спів муадзина, що закликає віруючих до молитви. Минуло понад 400 років від того часу, коли турки-османи завоювали християнський Константинополь, населення Стамбула майже повністю сповідує іслам, а на візантійських руїнах виросло 

величезне місто. 

Щоб оглянути панораму Стамбула, варто піднятися на Галатську вежу (висота — 80 м), яку збудували на високому пагорбі генуезці ще в ХІV ст. Добре, що працює ліфт. Проте крутими дерев’яними сходами довелося підніматися до вузького похилого оглядового балкона, що йде довкола вежі з металевою загорожею. Перед очима розкинулося велетенське місто. До горизонту простяглися освітлені яскравим сонцем вулиці, будівлі, гострі мінарети мечетей, мости через затоку Золотий Ріг, що в європейській частині міста, через протоку Босфор, що з’єднує Чорне та Мармурове моря і розділяє Європу від Азії. Добре видно, як води Золотого Рогу і Босфору впадають у Мармурове море, а на мисі між ними — куполи будівель і парки давнього Топкапи.

Топкапи є визначною пам’ят­кою османської історії і мистецтва. Це комплекс палацових і державних споруд, установ, в якому 400 років жили і правили Османською імперією 25 султанів. У 1923 році за наказом президента Мустафи Кемаля Ататюрка Топкапи оголошено музеєм, що внесений до списків культурної спадщини ЮНЕСКО і є одним із найвідоміших у світі. 

Забудова Топкапи розпочалася в середині ХV ст., коли султан Мехмед, завоювавши Константинополь, розпорядився на руїнах візантійських споруд поставити свій палац. За часів правління султана Сулеймана I Пишного Топкапи розбудовується і зазнає найбільшого розквіту. Як тут не згадати про Роксолану, яка була улюбленою дружиною султана Сулеймана І, адже значна частина її життя зі султаном минула в Топкапи. Не варто шукати тут присутності Роксолани, і сліду не залишилося від її перебування. 

Про султана Сулеймана І Пишного згадується в українській історії. Як свідчать польські і французькі джерела, це за його наказом козака (волинського князя із роду Гедиміновичів) Дмитра Вишневецького (Байду) скинули з високої вежі на гак у стіні. Коли той завис на ребрі і лаяв пророка Мухаммеда, султан особисто застрелив його із лука. Є ще цікаві відомості: нібито Дмит­ро Вишневецький раніше був на службі у султана, і Роксолана допомагала козакові визволяти полонених. 

Панно із кахель прикрашають стіни палацу.

...Від готелю, в якому замешкала наша група, рукою подати до Топкапи. Вхід до музею зовсім недалеко. Ми оглядали палаци, що розташовані в чотирьох, розділених мурами, дворах, вхід до яких іде  через окремі ворота. Палаци мали різне призначення, але всі вони невеликі за розміром, мають не більше двох поверхів, декоровані без надмірної розкоші. Основна прикраса споруд ззовні і всередині — панно із кахель, викладених вишуканими узорами, де переважають синьо-блакитний колір і арабська в’язь - сури із Корану, написані золотом. В експозиції музеїв - мусульманські святі реліквії, численні коштовності, серед яких третій за розміром у світі діамант “Кашикчи”. Запам’яталися натомість мальовничі дворики, де впритул до будівель є аркади з куполами, під якими можна сховатися від сонця, зелені газони, ряди троянд і старезні дерева з величезним дуплом. Завершується екскурсія оглядовим майданчиком, звідки видно Босфор, що вливається в Мармурове море.

 Недалеко від Топкапи стоїть одна із найбільших мечетей Стамбула — мечеть султана Ахмеда, або Блакитна мечеть, з шістьма мінаретами. Султан Ахмед збудував її у ХVІІ ст. на місці залишків будівель, що належали колишній візантійській знаті. Мечеть є діючою.  Туристи мають можливість її відвідати у визначені години. 

Наша група не встигла до обіду зайти в мечеть, довелося чекати. І то добре, бо була можливість трошки відпочити, сидячи на лавці, а, головне, спостерігати ритуал: як віруючі османи готуються до молитви. Вздовж стіни мечеті встановлені крани з водою і навпроти них невисокі стільчики. Сидячи на них, вірую­чі здійснюють обряд омовіння: неспішно миють ноги, руки до ліктя, обличчя, шию. І окремим від туристів входом ідуть до мечеті. У призначену годину з протилежного боку мечеті збираються туристи і поволі в черзі рухаються до входу. Знімають взуття і кладуть в пакети. Вдягають бахіли і через перевірку на металодетекторі заходять всередину. І тут переконуєшся, що недарма цю мечеть називають Блакитною. В її декорі, у витончених узорах, переважають кахлі блакитного і синього кольорів. На підлозі — величезний килим. Місце для туристів відгороджене. З мечеті вихід у великий, вкритий мармуровими плитами, двір, оточений довкола рядом колон, за ними будівлі з низькими куполами, а в середині двору — фонтан.  

Хотілося піднятится до мечеті Сулейманіє, біля якої була похована Роксолана — Хуррем. (Султан Сулейман І Пишний  поза межами Топкапи на горі збудував найбільшу на той час мечеть, яка названа його іменем). 

До заходу сонця залишалося обмаль часу. Треба було поспішати. Від Галатського мосту вузькою вуличкою, обабіч оточеною суцільним рядом крамничок, піднімалися круто вгору. Нарешті простора площа — і перед очима мечеть Сулейманіє. Вона добре збереглася і є діючою. Поруч мечеті за кам’яною загорожею давній цвинтар з мармуровими надгробками. І два подібні між собою мавзолеї: в меншому знайшла вічний спочинок Роксолана, в більшому — султан Сулейман І Пишний.

Заходило сонце. З площі відкривався прекрасний краєвид міста: поруч внизу куполи медресе, а далі виблискувала вода Золотого Рогу і видно було численні будівлі на його березі. 

Із середини ХІХ ст. центр управління Османською імперією переміщається з Топкапи до величезного розкішного палацу Долмабахче, який збудував султан Абдуль Меджид І на європейському березі Босфору в стилі бароко і рококо. У ньому в різний час жили п’ять султанів, президент Мустафа Кемаль Ататюрк. З 1984 року палац відкрито для відвідувачів як музей. Добре, що наша група зранку приїхала до палацу. Не було великих черг ні до кас, ні до входу. 

Внутрішнє оздоблення палацу не поступається монаршим палацам в Європі. Переходиш залами, назву яких годі запам’ятати, і скрізь  все та ж одноманітна розкіш: золото в декорі, розписи, порцелянові вази, цінні меблі, картини, годинники, люстри, килими... Все-таки здивувала висока, на два поверхи, церемоніальна зала, розписаний купол якої підпирають десятки мармурових колон, у центрі висить величезна кришталева люстра вагою... 5,5 тонни, а на підлозі такий великий килим, що не має аналогів у світі. Не знаю, чи є у світі ще десь кришталеві балясини в балюстрадах і кришталем оздоблені печі, як у цьому палаці. 

Ці мури пережили 25 султанів.

Палац від Босфору відділяють доглянуті газони і висока гарна біла загорожа. У нас було доволі часу, щоб прогулюватися і насолоджуватись побаченим.  І палац, і загорожу ми також бачили,  пропливаючи корабликом по Босфорі. 

 Останніми були відвідини парку мініатюр, який розташований у кінці затоки Золотий Ріг. Це далеко від палацу. Щоб не витрачати багато часу на дорогу, їхали в таксі довжелезними тунелями.

У парку на невеликій площі зібрано зменшені (близько півтора метра заввишки) копії найвидатніших споруд Туреччини: мечетей, фортець, мостів. І не тільки тих, що збереглися, а й неіснуючих давньогрецьких храмів. 

Ввечері їхали в аеропорт серед вогнів освітленого міста, мостами через Золотий ріг і Босфор. Наскільки гарний нічний Стамбул, знають і глядачі турецького серіалу “Заборонене кохання”, де неодноразово його показували.

Фото автора