Там, де зустрічаються Атлантичний та Індійський океани

Враження від перебування у Південно-Африканській Республіці –від Кейптауна до національного парку Аддо

 

Закінчився місяць моєї роботи у Південно-Африканській Республіці... Працювала разом із науковцями університету Родос, що у місті Грехемстаун, над проектом щодо формування екологічної мережі в країні. ПАР - величезна країна (за площею в два рази більша за Україну) з унікальною природою і двома океанами - неможливо у неї не закохатися з першого погляду! А потім виникають суперечливі відчуття.

Почалася моя поїздка з Кейптауна, величезного портового міста на самому півдні материка, де зустрічаються Атлантичний і Індійський океани. Гучне, еклектичне місто, що чимось нагадує Нью-Йорк. Безпечно кружляла містом з фотоапаратом, як раптом до мене вибігла жінка із сувенірного магазину і майже силою затягла мене всередину. «Сховайте свою камеру. Так не можна ходити по місту. Вас пограбують. Вони дуже швидко це роблять», -  схвильовано говорила вона. Як мені пояснили пізніше, злочинність - серйозна проблема в країні, ситуація загострилася після падіння апартеїду.

Апартеїд - ганебний період в історії ПАР. Офіційно режим впав у 1994 році, але поділ суспільства поглибився ще більше. Містечка (township) для кольорового населення, куди в період апартеїду примусово переселяли людей, досі існують. Це величезні жебрацькі поселення з мізерною інфраструктурою. Перебратися з таких містечок у міста екстремально складно з фінансових, культурних та соціальних причин. Мій колега з університету в місті Грехемстаун розповідав, що свою військову службу він проходив в одному з таких містечок. Головним завданням було допомагати поліції контролювати ситуацію, навіть із застосуванням зброї. Освіта і мистецтво вважаються важливими у подоланні цього глибинного поділу суспільства. Я була на концерті популярної музичної групи в одному з таких селищ, і маса шанувальників, включаючи білих, з великих міст прибули на концерт у цю зону відчуження.

ПАР — найбільш економічно розвинена країна на континенті, однак корупція тут процвітає. Усі, з ким я спілкувалася, запевняли, що корупція стає все більш нахабною, а разом з нею зростає і злочинність. Всі приватні будинки - за високими парканами з колючим дротом, який часто під струмом. Така картина не тільки в містах, а й у селах. Крадіжки та розбої - норма життя. «Це вже параноя, але ми постійно повинні озиратися і контролювати ситуацію - перехожих, машини, можливі напади з-за кущів уздовж доріг, - розповідає моя нова знайома, у якої вкрали комп’ютер з її будинку під час обіду, при цьому вся родина була вдома. - Кожен мешканець цього міста постраждав від злочинності як мінімум один раз». Менеджер мого готелю завжди зітхала з величезним полегшенням, коли я поверталася до готелю після роботи жива-здорова. Водночас тут люди дуже привітні. Вітаються, усміхаються, жваво спілкуються і співають просто на вулиці. Це розслабляє і вселяє спокій. Дуже важко зрозуміти, хто ж вони - злочинці. До речі, готелі комфортні і недорогі. Ціни в середньому - 20-30 євро. А дороги — в дуже доброму стані.

Глобальна зміна клімату - не просто слова. Нестача прісної води - екологічна катастрофа, особливо у віддалених від океанів регіонах. Опріснення морської води та знезараження прісної води - варіанти вирішення проблеми. Екологічні проекти фінансує уряд. Їх обговорюють на різних рівнях, і проект щодо створення екологічної мережі, в рамках якого я працювала, також отримав підтримку уряду.

Тут унікальна природа. Національні парки і приватні природні резервати - головні туристичні об’єкти. Туризм зростає дуже швидко. Тиждень я, як еколог, працювала в національному парку Аддо. Це - 180000 гектарів, відданих у владу природи. Велика п’ятірка - слон, носоріг, лев, буйвол і леопард, які колись були головними трофеями полювання в Африці, - головна принада парку і країни. Ця п’ятірка увічнена на банкнотах національної валюти. Відвідувачі можуть спостерігати за життям диких тварин тільки з вікон автомобілів, з яких дозволено виходити лише в особливо захищених місцях. Вхід до парку платний - близько 20 євро. Багато фермерів переводять свої землі під приватні резервати тварин - там дохід більший. Фермерські господарства трансформуються: земля належить в основному білим, після падіння апартеїду корінне чорношкіре населення почало вимагати свої землі, і багато фермерських господарств скоротилися або зникли.

По дорозі в аеропорт міста Порт Елізабет розговорилася з водієм таксі. Все почалося з образи коли я назвала його машину таксі. «Це дуже погане слово в ПАР. Таксі - це ті, хто створює проблеми на дорогах і аварії, в яких гинуть люди», - пояснив водій. Розговорилися про фермерство, про родину. Але як тільки я запитала про Нельсона Манделу і апартеїд, він відрізав: «Я - расист. Не можу бути іншим, це моє виховання».