Ялинку перед Новим роком австрійці викидають

Журналіст «ВЗ» побувала на передріздвяному ярмарку у Відні.


Є міста, у яких варто лише раз побувати, але закохатися у них на все життя. Саме до таких належить Відень. Він красивий у будь-яку пору року, але від середини листопада і аж до кінця грудня перетворюється на величезний казковий передріздвяний ярмарок. Аромати різдвяної випічки і гарячого глінтвейну додають святкового настрою. 

Мені пощастило побувати у Відні за два дні перед католицьким Різдвом. Місто треба дивитися спочатку вдень, а потім — ввечері. Складається враження, що потрапляєте у різні міста. Не сперечаюся — архітектура Австрії цікава і вдень, але ввечері, коли вмикають всю ілюмінацію, передати словами перед­різдвяний настрій неможливо. Опиняюся у казці, і вже уявляю себе королевою, яка на кареті під’їжджає на віденський бал. Бо й справді бруківкою котяться брички і чути цокіт кінських копит. Насправді на бричці я не покаталася, бо задоволення це недешеве. За одну подорож треба заплатити 80 євро. Проте вільних карет, попри високу ціну, я так і не побачила. Зате покаталася на метро.

За таку різдвяну ікебану треба віддати щонайменше 30 євро

Щоб подивитися вечірній Відень, наша група вирішила від готелю до центру дві зупинки поїхати метро. Гід нам пояснила, як купити та закомпостирувати квиток. В автомат кинути будь-які монети чи купюру. Машина сама видає решту і квиток вартістю 2.20 євро. За кордоном краще не переводити подумки євро на гривні, щоб не псувати собі настрою. Але наші підприємливі туристи завжди знайдуть вихід навіть із найскрутнішого становища. Були у нашій групі такі, хто дві зупинки вирішив пройтися пішки. Мене “жаба притиснула”, бо проїхати дві-три хвилини метро за шістдесят з гаком гривень в один бік — трохи закруто. Коли ми підійшли до автомата, побачили, що нема турнікетів. Тобто жетон вставляти не треба, щоб машина тебе пропустила, можна вільно зайти. Гід нас попереджала, що тут високі штрафи, якщо піймають без квитка. Оскільки ми люди ризикові і долали ще не такі перешкоди, вирішили ризикнути. На пероні побачили двох жіночок у зелених жилетах. Подумали, що це контролери. Довелося цей поїзд пропустити. Наступний прийшов за три хвилини. Дві зупинки страху та встиду, і ми вже були у центрі. Соромно зізнатися, але на халяву ми покаталися чотири рази!

Між Музеєм історії мистецтв і Музеєм природознавства розляглося різдвяне село на площі імператриці Марії-Терезії. Близько 70 торгових яток пропонують традиційні предмети художнього промислу і оригінальні подарунки. Ціни — космос! Ялинкова кулька — 10 євро, різдвяни ікебани — від 25-ти. І на кожному кроці - гарячий глінтвейн. Його подають у горнятках. За горнятко з напоєм треба заплатити шість євро. Коли повернете посуд, вам віддадуть 2.50 євро. Дорого, звичайно. Але бути у Відні перед Різдвом, ходити ярмарком і не скуштувати глінтвейну — це все одно, що не побувати в Австрії! 

За словами гіда, 27 грудня різдвяний ярмарок зміниться на передноворічний. Хоча австріяки не особливо його святкують. Молодь збирається на дискотеки, а старше покоління каже, що у новий рік треба “легенько просковзнути”. Ялинок австрійці в помешканнях довго не тримають: ставлять лісову красуню перед Святвечором, а наступного дня після Різдва... викидають. За словами гіда, колишньої львів’янки пані Наді, серби приїжджають 26-27 грудня (вони святкують Різдво за східним обрядом 6 і 7 січня) і підбирають на звалищах деревця. Ялинку можна купити у центрі на площі Штефансплац перед собором Святого Стефана. Усі ялиночки, наче намальовані, — пухнасті і дуже пахучі. Усі виставлені на хрестовинах, і кожна має відповідний сертифікат. Тут не продають другосортних дерев. За маленьке деревце треба заплатити від 50 євро, трохи більшого розміру “потягне” до 150, а за триметрову красуню доведеться викласти три сотні євро. Багато це чи мало — кожен визначає за власним гаманцем. Середня зарплата у країні — 2000-2500 євро на місяць. Мінімальна пенсія, як і допомога з безробіття, — 800 євро. Хоча навіть за таку, здавалось би, мізерну допомогу можна винайняти собі помешкання за 130 євро на місяць. Правда, не у престижному районі, а приблизно у 20 чи 23-му. Місто ділиться за престижністю на цифрові райони — від першого до 23. Придбати власне житло — також недешево. За квартиру у першому районі треба заплатити 10 тисяч євро за квадратний метр, натомість помешкання у двадцятих районах можна придбати за 600 євро за метр. 

Столиця Австрії — місто-свято! Воно, як магнітом, притягує туристів. Практично усі пам’ятки архітектури у Відні ніби навмисне “позбирали” у центрі, тому не треба аж так багато часу, щоб обійти усі туристичні місця.

Якщо підете прямо від Віденської опери, вийдете на всесвітньо відомий собор Святого Штефана, у підвалах якого, за легендою, ховали жителів Відня. Це — величний собор, красу якого не зможе описати навіть найталановитіший письменник. Не беруся за таке високе мистецтво, бо все треба бачити на власні очі. Собор будували протягом кількох століть, починаю­чи від ХІІ століття. Покровитель Відня — святий Штефан — перший християнський мученик, день пам’яті якого святкують 26 грудня. На стінах собору можна побачити міри довжини, розміру і ваги, за якими у Середньовіччі перевіряли товар при покупці, бо ж раніше перед собором була торгова площа. Тканину відміряли за довжиною, і будь-який покупець міг підійти до собору і перевірити, чи не обрахував його хитрий продавець. Мірка для хліба залишилася і досі. Це круг з діаметром на півметра. Якщо виявляли “нестачу”, торговців-шахраїв садили у величезний кошик і на очах у поважної публіки занурювали у Дунай. А торгувати потім із “підмоченою репута­цією” було неможливо, бо на таку захоплюючу подію збиралося море народу. 

У самісінькому центрі, ліворуч від Оперного театру, нам показали величезний брендовий магазин, дві третіх якого належить невістці і синові екс-прем’єра України Миколи Азарова. Окремі пам’ятки архітектури заслуговують особливої уваги. Цікавою є площа Хельденплац, що отримала популярність після виступу на ній Адольфа Гітлера, який оголосив про входження Австрії до складу Третього рейху. Площа примикає до резиденції монархів - палацу Хофбург, що був збудований у середині ХІХ століття за ініціативи імператора Франца Йосифа. На площі стоять Новий Палац, Леопольдівський корпус і Зовнішні фортечні ворота, які ще називають Аркою Героїв. Мабуть, через це площу згодом почали називати площею Героїв.

 

Такою порцією реберець можна трьом наїстися...
Окрім пам’яток архітектури і брендових магазинів, у центрі є багато кафе і ресторанів. Наша гід запропонувала відвідати “Розенбергер”. Це мережа кафе, щось на кшталт кафе бістро, де ціни не кусаються. Там самообслуговування. Рахунок виставляють за розміром тарілки. Набираєш їди на маленьку тарілку і платиш 4.20 євро. За трохи більшу — 6 з копійками. Цього разу я там не обідала. Ми вечеряли у ресторані Ribs, назва якого у перекладі “реберця”. Зізнаюся: спочатку була проти такої вечері. Ну не їм я жирного м’яса! Добре, що директор туристичної фірми Любов-Теодозія Микитка мене вмовила хоч подивитися на них. Як з’ясувалося, щоб подавати такий смаколик, свиней спеціально вигодовують. Продають реберця на метри. За метрову порцію, яку ділять на три довжелезні шматки, треба заплатити майже 16 євро. Готують ребра у різних соу­сах — не поливають зверху, а саме запікають у них. Це може бути апельсиновий, чилі, сливовий, цибулевий... Одна людина таку порцію не подужає, тож ми ділили на трьох. До речі, у центрі можна поїсти і на вулиці просто неба. Море народу наминає сосиски і запиває пуншем біля ярмаркової ятки. 

Редакція дякує туристичній фірмі “Карпатія-Галич-Тур” за організацію цікавої подорожі.