Оксана Гергель та Жан Беленюк — найкращі борці світу

Українські лауреати пригадали найяскравіші миттєвості своїх перемог і розповіли про перші успіхи на борцівському килимі.

Відразу двоє українців очолили рейтинг найкращих борців світу, який щороку укладає “Об’єднаний світ боротьби”. Найкращою борчинею планети у ваговій категорії до 60 кг стала чинна чемпіонка світу львів’янка Оксана Гергель. Третю позицію у категорії до 63 кг посідає ще одна підопічна Андрія Пістуна Юлія Ткач. У класичній боротьбі неперевершеним у вазі до 85 кг визнали киянина Жана Беленюка, який на планетарній першості у Лас-Вегасі також святкував перемогу.

У рейтингу борців вільного стилю двоє наших співвітчизників замкнули п’ятірку найкращих — львів’янин Василь Шуптар у категорії до 61 кг та представник столичної школи боротьби Павло Олійник у вазі до 97 кг.

У фіналі чемпіонату світу 21-річна Оксана Гергель відібрала чемпіонський титул у Церемчімед Сукхе з Монголії. «З монголкою ми боремося ще з юніорського віку. І завжди наші поєдинки радше нагадують шоу: ми безупинно обмінюємося кидками й іншими видовищними прийомами, - розповіла Оксана. - На цьому чемпіонаті мені зі самого початку вдалося захопити лідерство (4:0). Та це лишень розпалило мою суперницю. Сукхе стрибала мені у ноги, а я забігала і відбирала у неї бали, які суддя уже готовий був віддати їй. А потім пропускала її атаки, дозволяла майже упритул наблизитися до себе. І знову йшла у наступ, проводила кидки і зустрічала її атаки (11:7). Коли Церемчімед Сукхе взяла заключні два бали, я лежала під нею обличчям до табло і спостерігала, як спливають останні секунди сутички. А потім дивилася, як тренер зі сльозами на очах вибігав до килима. “Він плаче, значить, я перемогла», - промайнуло в голові”. 

У боротьбу Оксана Гергель потрапила, “переплутавши” двері. “Я була маленькою на зріст, мене навіть у школу на початках не хотіли брати, - згадує чемпіонка. - Тож мама відвела мене у танцювальний гурток. Потанцювала я три дні і зрозуміла, що це заняття мені не до душі. Дорогою додому майже випадково заглянула до іншого входу у наше приміщення і побачила, що там тренуються дзюдоїсти і борці. І наступного дня ноги самі по собі привели мене у той зал. Так я стала зай­матися дзюдо, а ще згодом перейшла на боротьбу. Через два місяці я, така вся радісна, підбігаю до мами: «Матусю, ми їдемо на змагання!». «Це чудово! А в яких костюмах ви виступатимете?» - поцікавилася мама. Як це в яких? Спортивних. Мама довго міркувала, що ж це за танці такі — у спортивних костюмах. А коли я розповіла свої пригоди зі самого початку, вона була, м’яко кажучи, не в захваті. Та мене підтримали старший брат і тато. «Мамо, це її вибір, - сказав Коля. — Хоче боротися, нехай тренується. Вона нічим не гірша за інших». Брат, старший за мене на шість років, відводив мене на тренування та супроводжував мене на перші змагання. З Луцька, з чемпіонату області із дзюдо, ми повернулися із золотою медаллю — маленькою, як 50 копійок”.

Для Жана Беленюка (на фото ліворуч) і Оксани Гергель (праворуч) Лас-Вегас став особливим містом. Там вони вибороли своє перше «золото» чемпіонату світу.

Не менш видовищним у Лас-Вегасі став тріумф Жана Беленюка. “У фіналі перемогу мені принесла “кочерга”. Так ми між собою називаємо кидок з підворотом через спину за руку, - пояснив Жан. - Цей прийом я постійно відпрацьовую на тренуванні, хоча у сутичках застосовую вкрай рідко. І ось бачите — він таки знадобився, виринув у той момент, коли найбільше був потрібен. Цей кидок наче створений проти суперників із низькою зігнутою стійкою, коли центр ваги знаходиться дещо позаду. Саме так боровся узбек Рустам Ассакалов. Уже з перших секунд фінальної сутички я зрозумів, що цього разу, як ніколи, мені знадобиться ось ця “кочерга”. Ассакалов поклав руку мені на шию. Його позиція була ідеальною для підвороту. І я не впустив моменту для цієї атаки”.

Боротьбою Жан займається уже 15 років. Весь цей час він послідовно йшов до своєї мети — перемогти спочатку на чемпіо­наті Європи, потім — на світовій першості. Тепер у переліку ще нереалізованих мрій київського борця залишається перемога на Олімпійських іграх. “Поки не хочу думати, що буде далі. Життя у Ріо-де-Жанейро не зупиниться. У мене є кілька цікавих варіантів. Та поки що Ігри — моя головна мета, - переконує спортсмен. - Не виключено, що після Олімпіади-2016 я залишуся у спорті. Якщо, звичайно, для цього буде мотивація. Та чи буде вона? Ось і досі я, чемпіон світу та Європи, із крихітної квартирки так і не перебрався. Якщо нічого не зміниться, я думатиму про те, як і де можна заробити на життя. Адже найкращі роки минають. У спорт ми вкладаємо усі свої сили і здоров’я”.

У секцію боротьби Беленюк прийшов не для того, аби стати кремезним і сильним. “Я завжди міг постояти за себе, - каже Жан. - У школі я був одним із лідерів і почувався доволі упевнено. Вільний час проводив, бігаючи з хлопцями у дворі. І ось одного разу мій друг запропонував: “А давай на боротьбу сходимо! Тут секція є поряд”. Ми й пішли. Я відразу зрозумів: це те, що мені потрібно”.