«Якось принесли на макулатуру цілий ящик Біблій»

В один пункт прийому макулатури за день можуть принести до 1,5 тонни паперу.


Новина про те, що деякі депутати намагаються заборонити повторне використання скляної тари, неабияк обурила двірників. Адже здаючи пляшки, які вони назбирують щодня на своїй ділянці, ці люди мають бодай по кілька гривень до своєї мізерної зарплати. Утім, виявляється, не пляшками єдиними можна підзаробити. Зараз досить вигідно стало здавати макулатуру, адже за  кілограм паперу у пунктах прийому вторсировини дають 2,3 гривні. Здавалося б, як на цьому можна заробити, адже на бідну двадцятку треба нашкребти аж десять кілограмів паперу? Та, виявляється, для постійних “клієнтів” пунктів прийому це не так уже й багато. Головне, знати місця.

Вирушаю вранці до одного з пунктів прийому вторсировини. Біля віконця, де приймають пляшки, черга з кількох жінок. Деякі у куртках з логотипом ЛКП. У сусідні двері літня пані у добротному пальті намагається впхнути великий пакунок картонних коробок. Поруч ринок, тому чимало продавців, розпакувавши товар, відносять картон на макулатуру, аби не заважав. Ще одна бабуся принесла коробку з-під печива, наталовану паперами різного походження, — і картон, і рекламні буклети, і газети. Мабуть, довго довелось шукати паперові відходи, аби назбирати на буханець хліба.

Більшість “клієнтів” мовчки кладуть свої “скарби” на вагу, беруть папірець, де написано, скільки заважив папір, і йдуть до сусіднього віконця по гроші. Видно, що здають макулатуру постійно і добре знають, що почім.

“Найбільше приносять картонних коробок з магазинів. Використаного офісного паперу чомусь практично не приносять. Приймаємо будь-який папір, крім упаковок з-під яєць, бо вони не розмокають, — розповідає Тарас, який приймає макулатуру. — Приносять багато. Влітку буває, що тільки на цю точку приносять до 1,5 тонни паперу за день. З пунктів прийому макулатуру звозять на склад, де її сортують і пресують. А вже звідти фурами відвозять на переробку — в Жидачів, Виноградів, Ізмаїл... Великі партії макулатури везуть відразу на склад. Я працюю на складі, то нам якось за раз привезли кілька тонн книжок! Розчищали якусь бібліотеку. А ще було -  здали цілий ящик Біблій. То ми його залишили. Коли хтось приходив, міг собі взяти. Якось не випадало пустити Біблії на переробку”.

Хлопець каже, до них нерідко потрапляють старі книжки. Відтак час від часу до них приходять скупники. Хоча справді вартісні книжки трапляються рідко. Переважно люди звільняють “стінки” від радянського мотлоху, на який тепер нема попиту. 

“А он наш постійний постачальник. Він живе он там”, - хлопець раптом киває на сусідню недобудову. Безхатченко каже, що часом за день назбирує паперу на 30-40 гривень. “Я маю визначений маршрут. Щодня йду по колу. Звичайно, буває, що хтось уже до мене позбирав. Але продавці, які мене знають, “чужому” папери не віддають. Деякі магазини я помагаю прибирати. Отак і живу”, — розповідає чоловік. З його мови зрозуміло, що людина добре освічена. Чоловік вгадує моє питання і каже. “Я не завжди жив так. Просто так склалось, що опинився на вулиці. Потім вкрали документи, а виробити новий паспорт дуже дорого, а ще треба заплатити штраф за втрату паспорта”, - ніби виправдовується. Кажу, штраф там чисто символічний, не така велика сума. “Та як невелика? За паспорт треба заплатити 340 гривень. Та тільки щоб фотографії зробити, треба віддати 30 гривень”. І я розумію, що для цього чоловіка це і справді непідйомна сума... 

Коментар для «ВЗ»

Михайло Титикало, віце-президент асоціації “Укрпапір”, голова спостережної ради «Кохавинська ПФ» 

Ціни на макулатуру дещо зросли, оскільки нам не вистачає сировини. Приблизно третину від потреби у макулатурі доводиться імпортувати, а, зважаючи на курс, це досить дорого. Попри це, мушу сказати, що в Україні порівняно добре налагоджений збір макулатури. Приблизно 50% паперу, який у нас використовують, йде на переробку. До прикладу, у нашого східного сусіда — лише 15%. У Європі, зокрема у Німеччині, на переробку йде до 70% паперу.

Загалом макулатуру використовують у двох напрямках. Перший — це виробництво тарного картону і паперу для гофрування (тобто для упаковки), другий — санітарно-гігієнічні вироби (туалетний папір, серветки, одноразовий посуд). При цьому у нас в країні немає жодного комбінату, який би випускав папір для писання та друкування. Таке виробництво важко зробити рентабельним, адже, по-перше, треба закупити дороге обладнання. По-друге, сировина для такого виробництва дорога. Папір для писання — це так званий “папір №1”, туди входить 100% целюлози. А на сьогодні в Україні немає жодного підприємства, яке виробляло б целюлозу. Колись був целюлозно-паперовий комбінат у Жидачеві, але він уже не працює.